Як знищувалося українське село.

25 апреля 2015, 10:34
Інженер-гідротехнік
0
120

Приїзжаючи у рідне село, ніколи не чув, щоб хтось згадав вулицю Леніна, Свердлова, чи Красноармійську. Тільки - Смолярова, Донцова, Рачкова.

 Прочитав у ЗМІ, що деякі громадяни не задоволені діями голови сільради у Кіровоградській обл., який не дозволяє назвати одну із сільських вулиць іменем бувшого жителя цього села, а нині - Героя Небесної сотні. Навіть, журналісти та політологи звинувачують голову сільради в непатріотизмі. Та я не згоден з огульними звинуваченнями і вважаю дії голови логічними і виваженими. І ось чому.

Українське село знищувала колективізація та індустріалізація. Про це писано і переписано. Та є інші речі, на які майже ніхто не звертав уваги...Я родився і жив до закінчення десятирічки на Чернігівщині, в селі Макошино, на вулиці Рачковій. Пам’ятаю – були ще вулиці Донцова, Смолярова, Руденкова, Ригунова,... На них до війни 1941-45 років переважно жили родини рачків, донців, смолярів, руденків, ригунів... В моїх батьків було шестеро дітей, по четверо-п’ятеро - в інших родинах, а сусіди напроти мали десятьох – восьмох дівчат і двох хлопців: Валька, Бронька, Лорка, Женька, Юлька, Тоська, Любка, Володька, Вітька. Найменша Валька була на два роки молодша за мене. Одне прізвище не пам’ятаю..

Ще й по сьогодні сельчани називають в заплавах Задесення місця призвіщами працьовитих селян, які ще за часів Столипінської реформи освоїли цілину, побудували садиби (хутора) на підвищеній місцевості, насадили садів. Це – Бабичове, Бондарцове, Калинське, Козлове, Кучеренкове, Мартинцове, Магличове, Мудрякове, Рачкове, Сахарове, Симонове,... Та амбітні більшовицько-єврейські недолюдки, непридатні до нормальної людської праці, які захопили владу після Жовтневого перевороту, в 30-і роки знищили хутора та ліквідували середняків як клас, спираючись на підтримку пустословів, злодіїв та нероб всіх мастей.

І в нас, і в десятидітній родині були однокімнатні дерев’яні хати з прибудованими під одним дахом не опалювальними допоміжними приміщеннями, які малу назву сіни. Посеред жилої кімнати стояла піч та груба з чавунною плитою з двома отворпми для кружків... З тилової сторони печі – міцний дерев’яний настил, який в залежності від чисельності родини продовжувався понад стінами. Підлоги були глиняні. Навіть прислів’я було про те, що в цій хаті все, як годиться: «І плита, і піч, і груба, і на печі - баба беззуба». Опалювали хмизом, лозою, бадиллям, сосновими шишками і хвоєю - усім, що горіло. Кожний з дитинства знав, що «без труда не витягнеш і рибу із пруда».

Не всі жили однаково. Та більш заможньо – працьовитіші, серед яких найавторитетніший слідкував за порядком і злагодою на вулиці. Одна із вулиць села відрізнялася від інших добротними будинками з критими та оздобленними різьбовим орнаментом вхідними крильцями, дощатими воротами і парканами. На ній жили переважно євреї, які займалися не землеробством, а споконвічно єврейським «корчемним» промислом. Під час німецької окупації їх жильці були репресовані, а в будинки заселилися радянькі активісти і СМЕРШівці.

Та закінчилась війна. Пошесть перемейнування вулиць в містах перекинулася і в села. Назви вулиць заполонили Ленін, Сталін, Калінін, Ворошилов, Будьонний, Дзержинський, Крупська, Роза Люксембург, Клара Цеткін, Куйбишев, Артем, Фрунзе, Кіров, Каганович, З приходом (після кремлівського перевороту в 1964 році) до влади партійних гуляк і бездарів на чолі з Брежнєвим, вулиці перйменовували в честь вигаданих пропагандою «героїв» Громадянської війни та організаторів Голодоморів. Появлялися назви (переважно на російській мові): Комуністична, Комінтерна, Красноармійська, Комсомольска, Піонерска, Інтернациональна, Октябрська,...

Не думаю, що проїімперські назви міст, вулиць, площ, проспектів та пам’ятники тоталітаризму і безгосподарності позитивно діють на мізки мешканців. Аналізую результати виборів до нинішнього парламенту в мажоритарних округах: менталітет обранців від Донецької, Луганської, Запоріжської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Харківської областей, де ще не провели перейменування антиукраїнських назв, відповідає, скоріше, уподобанням північного сусіда. Тому в цих регіонах відчутніше проявляється радянська совковість та паростки сепаратизму і колабраціонізму...

У Чистий четверг Верховна Рада прийняла закон №2558, що засуджує тоталітарні режими, під які кольори вони б не фарбувались. Це означає, що по всій країні поза законом стає вся тоталітарна, радянська символіка – зноситимуть пам’ятники, мінятимуть назви вулиць, скверів, майданів, міст, заводів, лікарень, санаторієв,...Не втключаю, що знову чиновники облрад та райрад нав’язуватимуть назви сільських вулиць. І якщо бувшу вулицю Рачкову (нині Червоноармійська), на якій віками проживали родини Рачків, перейменують в Героїв Дніпра, Афгану чи Чернобиля, настрою і патріотизму мешканцям села це не добавить. Мені теж, бо батько і брат форсували Дніпро, знайомі учасники ніколи не хизувалися Афганом, а в ліквідації аварії на ЧАЕС я приймав участь особисто. Якщо й використовувати ці апокаліпсиси в назвах вулиць, то тільки в іншій інтерпретації: Утоплеників Дніпра, Приречених Афгану, Мерців Чорнобиля.

Переконаний, що тільки самі сельчани повинні дати назву вулицям, щоб в подальшому їх знову не перейменовувати. Приїзжаючи у рідне село, ніколи не чув, щоб хтось згадав вулицю Леніна, Свердлова, чи Красноармійську. Тільки - Смолярова, Донцова, Рачкова.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.