Привласнення державних коштів за допомогою новітніх технгологій.

7 апреля 2015, 20:02
0
45

Поєднання владою старих та нових методів корупції

Як відомо наразі в Швейцарії йде розслідування кримінальної справи порушеної проти “правої руки” Арсенія Яценюка - Миколи Мартиненка. Його звинувачують в отриманні хабаря на суму 30 мільйонів франків, сплачених ніби-то за “консультаційні послуги” чеською компанією Skoda JS, яка отримала вигідний контракт з українським Енергоатомом. Гроші були відправлені на рахунок оффшорної компанії Мартиненка Bredcrest Investment, зареєстрованої в найбільш непрозорій юрисдикції – Панамі. Що означає що з такого доходу ще й не мають плататися податки.
    Але менш відомою є інформація з деяких джерел, що відносно Мартиненка йде і інше розслідування: привласнення частини міжнародної фінансової допомоги, отриманої Україною у 2014 році, яка потрапила на рахунки його компаній. Більш того, розслідується ще й причетність до цього Прем’єр – Міністра України – Арсенія Яценюка, під патронатом якого діє Мартиненко та розподіляється фінансова допомога. І, як кажуть, саме це є головною перешкодою для прийняття рішення щодо виділення наступних траншів, а не відсутність справжніх реформ, про що так багато йдеться в українських засобах масової інформації. Більш того, за результатами розслідування проти Прем’єр – Міністра України можуть порушити кримінальну справу. І навіть якщо це не буде зроблено по політичним мотивам, це все одно перешкодитиме подальшому фінансуванню України.

    Так що змінилося з приходом “нової влади”? Нічого. Передусім тому, що ніхто новий до влади не прийшов. Є перетасована верхівка і майже повністю залишена від старих часів середня ланка. Показне призначення на міністерські посади іноземців – це трюк, покликаний створити позитивне враження в міжнародних інвесторів, який, втім, нікого ні в чому не переконав. Тим більше, що ці люди не з української системи, ніколи в неї не працювали, не мають уяви про внутрішню діяльність очолених ними міністерств і всі вони вихідці з “мікро-держав”. З країн, кількість населення яких варьюється між двома та чотирма мільйонами. І тому напрацьовані ними методи роботи в українських реаліях неприйнятні. Як приклад можна навести одного з таких “легіонерів”, з яким обговорювалися необхідні зміни до кримінального процесу, що дозволитимуть на період слідства з одного боку зберігати підприємства в робочому стані, щоб в умовах кризи не втрачалися ні робочі місця, ні податки, і щоб вони як майнові об”єкти не падали в ціні; з іншого - відрізати їх власників від можливості приховувати доходи та манипулювати з документацією. В усьому світі цим займаються фахівці на кшталт арбітражних керуючих, які призначаються судом. Іноді для великих підприємств наймаються міжнародні аудиторські компанії. В результаті Міністр висловив думку, що для цього можно найняти одну іноземну аудиторську компанію. На всю Україну... На 42 мільйони населення та тисячі підприємств, належних лише наближеним до Януковича бізнесменам та політикам!? На всю Литву може й можна найняти одну компанію, але не на Україну. Не кажучі вже про те, що одна компанія не може бути фахівцем в усіх сферах економіки відразу.
    Тому деякою мірою стає зрозумілим, чому ці “запозичені” мінрістри та зами, наштовхуються ще й на внутрішній опір в їх міністерствах. Бо роками працюючи там фахівці їх не сприймають як авторитетів.

    Те  ж саме стосуєтсья так званих “реформ”, які є нічим більшим, ніж “перекладанням яєць з однієї корзини в іншу”, та додатковим способом для влади привласнювати бюджетні та іноземні кошти. В основному вони стосуються форми (у випадку МВС в прямому сенсі), а не змісту та зміни системи. Утворюються нові, та перейменовуються старі органи, витрачаються значні кошти тієї ж міжнародної допомоги на “реформаторські” ініціативи, а результат – один: на цьому заробляє вже нова влада.

    Способи привласнення коштів можна умовно розподілити та “традиційні” та “за допомогою новітніх технологій”. Саме тому, наприклад, в Адміністрації Президента знадобився Шимків, який відповідає за цей напрямок та опікується 3G технологіями, електронним врядуванням за допомогою експерта в цій сфері Зварича, дружина якого займається наданням відповідних послуг, та який вже висловив ідею щодо переформатування ринку електронних торгів.
    
    Як свідчать певні дані, традиційними усталеними методами, наприклад, діють такі політики – бізнесмени як Мартиненко та Голова Адміністрації Президента Ложкін, які плотно “отримують відкати”, зокрема за закриття справ та “очей” щодо діяльності попереднього Уряду. Це, в принципі, є звичайним хабарництвом. Приклади: розморожені в Англії 30 мільйонів ЄВРО Злочевського, який “вирішив” питання в Адміністрації Президента та через неї – у Генпрокуратурі; передані Губському автозаправки Ставицького, вартістю півмільярда; наданий Єремеєву в управління дизельний трубопровід; залищений регіоналу Бондіку амміакопровід УГП «Укрхимтрансамміак», дуже вчасно вилучені Гепрокуратурою документи з Нафтогазу України, що не дозволило провести аудит діяльності як старого, так і нового керівництва, та багато інших випадків.

    До старих методів відноситься і включення «своїх» структур у «розподіл» бюджетних коштів та міжнародного фінансування. Це, починаючи з  дрібного, і закупівля Мін’юстом «стендів» в територіальні управління вартістю приблизно 4,5 мільйона гривень, і купівля Мін”юстівським державним підприємством "Інформаційний центр" 410 планшетів за ціною 20 тис грн за одиницю на загальну суму 8,2 млн грн., і “виграш” тендеру на торгівлю конфіскатом фірмами Петренка, і закупівля МВС нової форми вартістю 700 доларів США за комлект (питання: навіщо, коли наповнення те ж саме?), і раптове переведення українців на пластикові паспорти. І знову, багато, та багато інших прикладів. Питання задля чого купується нова форма та автомобілі в країні, яка вже в неоголошеному дефолті – риторичне. Аргументи на кшталт “це за кошти міжнародної допомоги” – також не працюють, адже звичайно інвестори будуть намагатися однією рукою кошти дати, а другою забрати. За ті ж самі автомобілі. Але Україна мала б розподіляти кошти відповідно до ступеню необхідності. Без нової форми МВС прожити можна. А із зруйнованою економікою наврядче.

    Ще один “традиційний” спосіб: приватизація. І саме її вже проголосив новий Уряд. Та й відбувається приватизація завжди за принципом: збиткове – державі, прибуткове – в приватні руки, тим самим фактично перекладаючи тягар за збиткові стадії економічних циклів на державу: як вугільні шахти у металургійному виробництві.
    
Хоча приватизувати вже майже нічого. Залишаються об”єкти стратенічного призначення, які не можна передавати у приватну власність. Бажано було б ще частину реприватизувати. Або націоналізувати. Принаймні транспортну інфраструктуру: транспортування трубопроводами, портову перевалку. Тоді жоден товар не пройшов би по території України без контролю держави. Що б полегшило нарахування податків. А так – сотні мільйонів необлікованого газу, нафти та інших продуктів.

Прихована приватизація відбувається також шляхом передачі об”єктів державної власності в довгострокову оренду – по двадцять-тридцять років, або шлязом створення спільних піжприємств, в результаті чого контроль над державним майном переходить до приватної структури. Яскравий приклад – Укрнафта, що фактично контролюється Коломойським та працює на нього.
    
Ліцензування та квоти. Вже багато років Евросоюз з метою спрощення візового режиму намагається примусити Україну зменшити кількість ліцензій та квот. Наприклад прямо вказуючи на квоти на вивезення металобрухту. Мінекономіки стоїть мертво. Отримуючи 25 доларів хабарів з тони брухту, на який надається експортна квота. І всі квоти видаються “своїм”, які часто навіть не займаються металобрухтом, а просто перепродають їх потом іншим, вставляючи свою фірму, що отримала квоту, в якості експортера.

Цікавою варіацією є схеми екс нардепа Антона Яценка, які полягають у ліцензуванні певних видів діяльності, які зазвичай цього не потребують або вже ліцензовані: таких  як нещодавно скасоване ліцензування “оціночної діяльності з метою оподаткування”. Як окремого виду ліцензійної діяльності. І методика оцінки за такою схемою розробляється приватним підприємством чи, у випадку з оцінкою з метою оподаткування – інституту. А обов”язковість її використання закріплюється нормативним актом. Таким чином учасники того чи іншого ринку замикаються на приватні структури, чиї “методіки” вони мають використовувати. А вони, в свою чергу, зареєстровані як “інтелектуальна власність” їх розробників.  І платежі вимагаються кожного разу.

Взагалі усюди, де в державній діяльності з”являються приватні прокладки – це викачка коштів з бюжету. Як торгівля конфіскатом через приватні структури Мiн’юсту.
І так звані “тендери” – закриті комісії, що приймають рішення кому саме видавати дозволи та ліцензії – це ніщо інше, ніж приховування корупції та зняття відповідальності. Адже замість того, щоб посадова особа приймала рішення відкрито, і так, щоб потім нести за нього відповідальність, все скидається на “комісію”, з якої потім нічого не запитати. Але рішеннями таких комісій все одно чому сь обираються приватні структури, наближені до того чи іншого міністра чи керівника відомства.

    І до “новітніх” технологій. Схеми Антона Яценка є фактично проміжним варіантом. З новітніми технологіями все більш складно технічно і набагато простіше за суттю: використання електронних  програм, які розроблені та «здаються в оренду» державі приватними підприємствами, власники яких змінюються в залежності від змін у владі. В сучасних умовах електронні програми – це безкінечна кількість корупційних можливостей.

Цікаво було почитати відкритий лист екс-міністра юстиції Зварича щодо державного підприємства «Інформаційний центр», який належить Мін’юсту, та який відповідає за діяльність державних реєстрів. Цитата: «За приблизними розрахунками дохід державного підприємства становить 50 мільйонів гривень щорічно. Куди йдуть ці кошти, якщо прибутковість державного підприємствах при десятках тисячах запитів щодо довідок складає лише 70 тисяч гривень?» .
І так, Зварич добре знає про що каже. Він сам запровадив схему, за якою працює «Інформаційний центр». Запровадив  за допомогою своєї дружини, компанії з IT технологій якої обслуговували Мін’юст за часів його керівництва цим міністерством.
Ведення 16-ти реєстрів державним підприємством «Інформаційний центр» здійснюється за програмним забезпеченням, яке закуповується в приватних розробників. При цьому воно не продане державі раз і назавжди, а офіційно запатентоване, і за його використання щорічно сплачуються сотні мільйонів як за користування «інтелектуальною власністю» інших осіб. Саме це було введено Зваричем. Фірма його дружини таким чином отримувала кошти з Мін’юсту. Але після його звільнення, він був відрізаний від цього потоку Лавриновичем. І тут вже Зварич почав «боротися із корупційним злом».
МВС ще за часів Лукаш розпочало розслідування щодо того, що ці реєстри не є інтелектуальною власністю, як було доведено експертними висновками, а тому кошти за користування «авторським правом» сплачуватися державою не можуть. А потім все зайшло в глухий кут. Бо міністерство очолив наближений до Яценюка Петренко, який ще й додав до усталених схем електронну торгівлю конфіскатом, тим самим ще більше централізуючи «потоки». І пійшов шляхом Лавриновича, відмовившись платити за IT послуги фірмі народного депутата та спонсора реанімаційного пакету реформ Юрія Дерев'янка «Арт – мастер», який співпрацював з Лавриновичем.

Подібні схеми працюють на Укрзалізниці, бухоблік якої здійснюється не за світовими стандартима, а за такою ж розробленою в Україні, “спеціальною” програмою. За впровадження якуї приватному розробнику, чий батько працював в Мінтрансі, сплачені мільйони з бюджету. Ця програма ще й не дозволяє провести реальний аудит, адже в неї все настільки заплутано.

При цьому корупційні джерела розподіляються за принципом квот. Часто навіть не відповідно предмету діяльності того чи іншого державного відомства, а як погоджено керівництвом Уряду та держави при розподілі сінекур. Наприклад, Мін’юсту абсолютно не притамана функція ведення реєстрів за умови існування ще й Мінстату. В останнього також є реєстри і це міністерство для цього і створювалося. А ліцензуванням оціночної діяльності з метою оподаткування, наприклад, опікувався Фонд держмайна. Навіть те, що люстрацією раптом зайнялася “Держслужба”, яка навіть по структурі підпорядкування не може контролювати прокуратуру та суди, адже належить до структури Кабміну, – результат квоти Гройсмана.  І так далі.

На фоні цього стає зрозумілим, що “реформаторські” ідеї нової влади не призведуть до подолання корупції з однієї простої причини: вони не торкаються суті. Не змінюють правила гри. Долати корупцію просто: треба мати бажання. І відмоніторити та припинити всі вищевказані схеми. Та забезпечити притягнення їх учасників до відповідальності. А без цього можна створювати які завгодно органи. Як і одягати їх працівників в ному форму. Все залишиться по-старому.

До того ж в умовах публічно проголошеної боротьби з корупцією, розмір хабарів ще й шалено зріс. Тепер судді та посадовці беруть надбавку за “ризик”.

 То ж наразі всі старі корупційні схеми минулої влади працюють на нових власників. Які ще більш “беспредельні”, адже ще менш професійні. І як на це реагують перші особи держави? Руки яких нібито “нічого не крали”, як ще в одного лідера, що потрапив до високого кабінету на хвилі першого Майдану? Справа в тому, що навіщо красти, якщо є “любі друзі”, які самі покладуть в кишеню? Або на рахунки офшорних компаній. До того ж люб’язно оформлених на підставних осіб.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.