Розруха в головах

29 марта 2015, 07:47
Государственный служащий
0
176

Рівно 30 років тому, в березні 1985 року, в СРСР почалася перебудова, яка поклала край Імперії зла

В оцінці великих історичних подій завжди присутня значна полярність підходів та інтерпретацій. Прихильники телеології, або історичного детермінізму, розглядають їх як абсолютно об'єктивне явище, неминучий наслідок усього попереднього періоду історичного розвитку. При цьому нівелюється роль окремих особистостей, які розглядаються лише як знаряддя в руках вищих, провиденцийних сил. Згідно другій точці зору, в будь-який історичний момент існує більш або менш широкий спектр можливостей, та вибір напрямку розвитку соціальної системи в значній мірі залежить від випадкових, суб'єктивних факторів.

Перебудова, яка розпочалася у березні 1985 року, безумовно, по впливу, який вона справила на долю мільйонів людей, за своїми історичними наслідками є подією глобального масштабу. По суті, вона перекроїла мапу світу, змінила світовий геополітичний баланс. Зрештою, поставила крапку в холодній війні і підвела риску під конфронтацією двох ідеологічних блоків країн, на чолі яких стояли СРСР та США. Але все це лише найбільш загальні, очевидні підсумки перебудови. Говорити про її більш глибиннi, фундаментальнi наслідки поки ще занадто рано. Тим більше, що вона фактично ще не закінчилася, і її безпосередні відгомони ми можемо спостерігати в даний час.

Про причини, що викликали перебудову, сказано і написано вже досить багато. Очевидно, що в серединi 80-х рр. СРСР опинився в глибокiй, системній кризі. Модель мобілізаційної економіки і екстенсивного економічного розвитку, заснована на пріоритетному розвитку галузей важкої промисловості та експлуатації дармової робочої сили, залученні в трудовий процес величезної маси сільського населення, підкріплена терором і масовою пропагандою, дала непогані результати на етапі індустріалізації 30-х рр.., а також в період повоєнного відновлення кінця 40-х-початку 50-х рр.., але виявилася абсолютно непридатною для вирішення більш складних завдань, які виникли на новому етапі науково-технічної революції. Фактично, вже на початку 70-х рр. вималювалися контури фатального відставання СРСР від розвинених країн Заходу за основними параметрами соціально-економічного розвитку. Вся радянська ідеологічна доктрина будувалася на обіцянках побудови суспільства загального благоденства, обґрунтуванні переваги соціалізму над капіталізмом за двома показниками: продуктивності праці та рівня життя населення. Але к моменту приходу до влади Горбачова стало очевидно, що радянська соціальна модель зайшла в глухий кут, і необхідно робити якісь радикальні кроки для її оздоровлення. Цей загальний настрій, що панував в середовищі найбільш адекватної частини радянської партійно-державної еліти, а також наукової та творчої інтелігенції, сам Михайло Сергійович висловив вельми красномовно: «Так далі жити не можна».

Крах СРСР став природним наслідком нездатності ригідної радянської системи адекватно відреагувати на виклики нового часу. Разом з тим, досі немає недоліку в різних конспірологічних версіях, автори яких оголошують сумний фінал першоï в світі соціалістичної держави результатом змови, прояви злої волі окремих персоналій, організацій і навіть цілих держав. Пошук винуватих відбувається за принципом Qui prodest - кому вигідно, і при цьому, природно, насамперед згадується Америка і її знамените ЦРУ, яке нібито здійснила спецоперацію по руйнуванню радянського ладу, використавши в якості своїх агентів впливу всередині країни тамтешню «п'яту колону», яку очолив сам генеральний секретар ЦК КПРС. Проте таке пояснення згодиться в кращому випадку для людей похилого віку на лавочці, які ностальгують за епосі ковбаси по 2.20, та й взагалі для обивательської маси, яка не схильна до глибокої рефлексії та звикла задовольнятися простими відповідями на складні питання.

Насправді, усе було набагато складніше. Безумовно, і це вже загальновизнано, що ніякого чіткого плану або проекту перебудови не існувало. Це була досить хаотична робота, в якій процеси руйнування явно переважали над процесами творення. Звичайно, ще задовго до 1985 р. багатьом грамотним людям і всередині партапарату, і в експертному співтоваристві, стало очевидно, що радянська система стрімко втрачає драйв, їй все важче дається генерація економічного зростання, а нових джерел, здатних стимулювати його, в рамках діючої моделі знайти неможливо. З усього цього напрошувався висновок, що держава в якості єдиного суб'єкта модернізації свою місію вичерпала, і необхідно переходити до якихось інших методів і практик. Однак як геронтологiчне політбюро на чолі з Леонідом Брежнєвим, так і весь заскорузлий партійний апарат в цілому блокували будь-які спроби поступових, еволюційних перетворень радянської системи. Так, зокрема, була завалена знаменита косигінська реформа, в якій її противники побачили замах на непорушні підвалини марксизму-ленінізму.

І тут на перший план виходить дуже важливе питання про якость правлячої еліти, її здатнiсть адекватно оцінювати ситуацію і приймати необхідні рішення. Зрештою, про її почуття відповідальності за долю країни і мільйонів своїх співгромадян. Про її усвідомлення того факту, що зволікання із здійсненням необхідних реформ загрожує країні і суспільству катастрофічними наслідками. Чвертьвiкова історія пострадянського простору свідчить, що питання еліти на цій території досі стоїть досить гостро. У більшості країн регіону у влади перебувають вихідці з радянської номенклатури, які узурпували право розпоряджатися національним багатством і на цій основі утримують в своїх руках політичну владу більшою чи меншою мірою авторитарності. В більшості своїй це дуже корумповані еліти з низьким ступенем ефективності, що чудово вміють перерозподіляти природну ренту, але не здатні побудувати економічні і соціальні системи зразка XXI ст. Це відкидає їх держави на багато десятиліть назад, позбавляє шансів на розвиток, веде до деградації і повного занепаду.

Головна заслуга Горбачова і його сподвижників полягала в тому, що вони не побоялися піти на дуже ризикований експеримент, який апріорі мав мало шансів на успіх. Але особливість тієї історичної ситуації полягала в тому, що і прямо протилежні дії правлячої команди, тобто спроби зберегти статус-кво, неминуче призвели б до того ж фіналу, тільки дещо пізніше і в більш важких формах. До речі, сам Горбачов зізнавався, що цілком міг і не починати перебудову. Мовляв, на його вік ресурсів вистачило б. Але справжня мудрість державного діяча полягає в тому, що він мислить глобальними категоріями, його горизонт планування не обмежується рамками власного життя. Просто в даному випадку команда, яка взялася робити перебудову, виявилася заручником дій своїх попередників, які завели країну в глухий кут, з якого було неможливо знайти вихід. У цьому полягає повчальний урок перебудови, який вона заповіла наступним поколінням реформаторів: ступінь успішності реформ прямо пропорційний своєчасності їх здійснення. Історія, як правило, не дає другого шансу, а жорстко карає за допущені помилки. Втім, схоже, що сучасні керівники не збираються вчитися на повчальних прикладах минулого, а воліють набивати власні шишки. Це означає, що мільйонам людей ще доведеться пройти через низку випробувань, а Історія отримає ще один наочний матеріал, який, може бути, одного разу стане більш здібним учням.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.