Мої враження про країну годинників, сиру та шоколаду!..

28 марта 2015, 20:07
0
217

Раніше я думала, що децентралізація – це передати повноваження від вищих органів влади нижчим, на місця. І все, децентралізація відбулася! Відкриваємо шампанське! І тільки в Швейцарії я зрозуміла, що справжня децентралізація, - це коли більшість питань на місцях вирішують не органи місцевого самоврядування, а народ (громада). Я і раніше знала, що місцеві референдуми – поширене явище у цій країні. Але коли побачила графік референдумів із затвердженими датами до кінця 2030 року, зрозуміла, що дуже мало знаю про цю державу.

Навряд чи вдасться в двох словах описати країну годинників, сиру та шоколаду, яку я нещодавно відвідала, але я спробую. Побувала там вперше, то ж хочу поділитися поки ще свіжими враженнями.

Усім відомо, що Швейцарія – федеративна парламентська республіка з прямою демократією, у якій найвищою державною владою виступає народ. Ми з вами звикли чути подібні слова «єдине джерело влади - народ», «демократія» і т.д. І так само звикли, що це – лише слова, пусті звуки, які не мають нічого спільного з реальністю. (На цьому скептичний читач може перестати читати мій блог, думаючи, «знаю я вашу демократію»). Раніше я думала, що децентралізація – це передати повноваження від вищих органів влади нижчим, на місця. І все, децентралізація відбулася! Відкриваємо шампанське! І тільки в Швейцарії я зрозуміла, що справжня децентралізація, - це коли більшість питань на місцях вирішують не органи місцевого самоврядування, а народ (громада). Я і раніше знала, що місцеві референдуми – поширене явище у цій країні. Але коли побачила графік референдумів із затвердженими датами до кінця 2030 року, зрозуміла, що дуже мало знаю про цю державу. Культура «запитати у народу» на такому високому рівні, що на горизонті і близько ще не має предмету референдуму, а у графік він вже внесений. І такі народні волевиявлення відбуваються в середньому 4 рази на рік.

Наприклад, якщо мешканці кантону (щось на зразок області в Україні) не згодні з будь-яким законопроектом, вони мають протягом 100 днів зібрати 50 000 підписів і на референдумі вирішити спірне питання. Якщо громадяни хочуть внести зміни до Конституції – теж ласкаво просимо! Тільки підписів треба цього разу більше – 100 000 і часу на це дається більше -  18 місяців. Якщо буде зібрана потрібна кількість підписів – ініціатива передається на голосування виборцям.

А у нас? А у нас справжню децентралізацію «заслужили» тільки мешканці Сходу. Після прийняття Верховною Радою так званого закону «про Донбас» (не хотіла про це згадувати, але вибачте - понесло),мешканці окупованих територій самі обирають собі міліцію, керівника суду, за ними зберігається вільний вибір мови та призначення прокурора, усі статті бюджету стають захищеними. Майже самостійний швейцарський кантон виходить J Але на це все маює право і решта областей України, а не лише окупований Донбас. Але «решту» областей децентралізація, на жаль, обійшла стороною. Сподіваюся, я застану той час, коли в Україні представники територіальної громади будуть обирати міліцію, суддів, прокурорів, податківців і т.д. з умовою можливого відкликання в разі недовіри, звичайно. Тільки тоді  це буде схоже на децентралізацію!  Більше того, наша держава довіряє нам обирати Президента, а не довіряє батькам дізнатися, на що були використані їхні ж батьківські кошти в дитячому садку. Прозорість звітності залежить виключно від сумління керівника дитячого закладу. Є сумління – є звіт і навпаки. А мало б це бути системно і в обов’язковому порядку.

Кантони у Швейцарії, як і громади, наділені широкими автономними правами. Так, наприклад, кожен кантон має власну конституцію, власні закони, парламент, а також власні суди. Багато політичних рішень приймається на рівні кантонів або громад. Таким чином держава намагається бути максимально наближена до своїх громадян. До речі, мер Муртена, з яким ми мали нагоду спілкуватися, виконує свої обов’язки очільника міста лише декілька днів на тиждень. Решту часу – працює в якійсь державній установі, щось на зразок управління статистики.  Засідання депутатів кантонів, так само, як і народних депутатів, відбуваються не часто, рідше ніж в Україні. Але від того нічого не страждає, бо всі працюють на єдине благо своєї країни. До речі, парламентарі там теж мають іншу офіційну роботу, а часто й бізнес. І на наше запитання про «конфлікт інтересів» декілька людей не змогли не те що відразу відповісти, вони ледь зрозуміли, що ми маємо на увазі. Там в генах закладено робити все максимально якісно та з повною віддачею. Думаю, негідників там теж вистачає, але, певно, не в такій кількості, як в Україні. Інакше б групи зі Швейцарії їздили б до нас переймати досвід, а не навпаки.

Що ще порадувало? У Швейцарії всього 7 Міністерств, і вони справляються абсолютно з усіма викликами і завданнями, які перед ними стоять. А сім міністрів, які очолюють ці департаменти, є колективним органом, який виконує функції Уряду (Федеральна Рада). І все, ніяких вам там Міністр Кабінету Міністрів та іншої ахінеї. Чіткість і порядок. Міністрів обирає Парламент (Федеральні Збори). І президента теж обирає парламент з числа цих сімох міністрів терміном на один рік без права переобрання на наступний.

Тепер поговоримо про Парламент. Він там двохпалатний і складається з Національної Ради, у яку депутати обираються за пропорційною системою, та Ради Кантонів, куди обирається по 2 парламентарі від кантону і по одному від напівкантону. Парламент, обраний народом, визначає політику в загальних рисах, усі ж важливі для життя країни питання вирішуються на всенародних референдумах.

 Не дивлячись на те, що у Швейцарії чотири офіційні мови, депутати розуміють доповідачів без перекладу. За півгодини, які ми провели на засіданні Національної Ради, парламентарі доповідали німецькою, французькою та італійською. І усі всіх розуміли. То ж все просто, - хочеш буди депутатом - вивчи три мови досконало: німецьку, французьку, італійську! Ну ладно, говорити можеш однією, а дві інші - достатньо просто розуміти!
А що у нашому українському парламенті? Деяким "народним вождям" важко вивчити навіть офіційну державну мову, я вже не кажу за якусь там англійську.
           До речі, екскурсії до парламенту Швейцарії - теж поширене явище, особливо шкільні. Діти залюбки відвідують засідання Національної Ради, де спостерігають за процесами державоторення. В Україні ж екскурсії до Верховної Ради можливі лише у не пленарні тижні або після пленарних засідань! Не дай Бог, щоб "святая святих" відвідали якісь школярі і топтали своїми несвідомими ногами святі коври кулуарів! «Публічність», «прозорість» і «доступність» влади - наше все!..

Раз вже заговорила про дітей, то варто сказати, що навіть діти у Швейцарії знають декілька мов. Одного вечора нам пощастило бути запрошеними до місцевої сімї, яка має трьох дітей. Так от, дівчата (6 і 8 клас) вільно шпрехали з нами англійською, у той час, як їхня рідна мова – німецька. А у школі вони вивчають ще й французьку як одну з офіційних мов країни. На моє запитання, чи є вони в соц. мережах, дівчата здивовано відповіли – «ні»! У них на це просто не має часу. Вони займаються верховою їздою, волейболом, кожна з них грає на двох музичних інструментах і т.д. Син, якого з нами не було на зустрічі, теж веде активний спосіб життя – займається спортом й відвідує музичну школу. Діти навчаються і розвиваються. Я вже чую ваші скептичні фрази, що все це коштує грошей і так далі. Звичайно, коштує. І рівень життя в Україні на багато нижчий, ніж в Швейцарії. У нас далеко не кожна сімя може собі дозволити  просто мати трьох дітей, не кажучи вже про якісну освіту і дозвілля. Але тут скоріше справа в ментальності. Якщо батьки зацікавлені у розвитку свого чада, то знайдуть малобюджетний спосіб зробити це. Можна привчати дітей, скажімо, до читання, адже з дітей, які читають виростають дорослі, які думають; дівчат - до вишивки чи іншої ручної роботи. Одним словом при бажанні можна знайти безліч можливостей, аби дитина з ранніх років привчалася до праці, саморозвитку і дисципліни. Це не так просто, як довірити дитину «Тєлєняні» чи сайту «Вконтактє», але можливо.

Тепер про транспорт. Ця проблема у Швейцарії вирішується дуже просто. Якісними послугами перевезення. Громадський транспорт ходить хвилина в хвилину. Хоч і платиш за проїзд не дешево, та на умови перевезення поскаржитися, - гріх. 
А для тих, хто з якихось причин не злюбив громадський транспорт є гарна альтернатива - велосипеди! У Швейцарії вони - скрізь! Дешево й екологічно! Не повірите, навіть під Парламентом побачила таку собі велопарковку! І в цей час якось мимоволі згадався автопарк під стінами Верховної Ради...
Парламентарі однієї з найбагатших країн світу пересуваються велотранспортом, а наші - автівками, де одна іншої краща!..
«Нас багатих нє панять»...

А якби ви бачили рівень і якість комунальних робіт – ремонту доріг, системи опалення, водопостачання!.. Там з цим все серйозно. Кожний квадратний сантиметр асфальту заливається на совість, для майбутніх поколінь, а не "для галочки", як у нас.
У Швейцарії не дуже поширена вища освіта, здебільшого люди мають робітничі професії. Але якщо вони вже прокладають асфальт чи ремонтують систему водопостачання, то можете бути впевнені, - зроблять вони це на совість!

Окрім того, прогулюючись Муртеном, ми помітили, що пожежники  (вибачте) не в носі длубають, а проходять навчання та інструктаж, перевіряють готовність машин, щоб бути спроможними надати допомогу у будь-який момент.
Якщо ви дочитали аж сюди, - ви молодець і я вас вітаю! (Сама не люблю читати довгі тексти, але про Швейцарію коротко не напишеш). Як бонус -  розкажу вам про політичну рекламу. У Швейцарії вона відсутня! Абсолютно. Навіть перед виборами. Я говорю про політичну рекламу на телебаченні. Агітація відбувається лише в ході дебатів, інтерв’ю та шляхом участі в різноманітних передачах, де глядач оцінює не «картинку» на швидку руку змонтовану перед виборами, а політичну програму, досягнення і дії кандидата.

Усе це, як на мене, можна описати одним словом - ментальність! Або вона рабська, або ментальність вільної людини, яка усе робить на совість і з любов'ю для країни, у якій живе!

То ж давайте не чекати від наших «вождів» якихось надзвичайних дій, а почнемо з себе – перестанемо смітити, почнемо переходити вулицю на пішохідних переходах, будемо ввічливими, не даватимемо хабарів, перестанемо матюкатися та курити в громадських місцях, будемо робити свою роботу добре. Одним словом будемо йти вперед і будувати країну, яку мріємо залишити у спадок дітям…

Адже якщо не йти – кайдани не помітні…

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: громада,місцеве самоврядування,Швейцарія
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.