Рішення, що запізнилось майже на рік

4 февраля 2015, 12:58
1
57

Минулого тижня Верховна Рада офіційно визнала Росію країною-агресором. Українській владі знадобився майже рік для того, аби офіційно визнати очевидне.

Але чому для прийняття цього очевидного і, по суті, чисто символічного рішення Раді знадобилось стільки часу? Чому цього не можна було зробити раніше?

Чому це рішення названо символічним? Тому що країною-агресором Росію названо у заяві Верховної Ради до міжнародних організацій (ООН, Європарламенту, ПАРЄ, парламентської асамблеї НАТО, парламентської асамблеї ГУАМ) та національних парламентів інших країн. У цій заяві Рада “закликає міжнародних партнерів України не допустити безкарності винних за злочини проти людяності, вчинені від початку російської агресії проти України”.

На перший погляд здається, що дана заява є лише інструментом впливу України на міжнародні організації. Однак не все так просто.

Зрозуміло, що маючи таке рішення української влади, міжнародні організації та інші країни матимуть сильну агрументацію у політичному та економічному тиску на Росію. Однак все ж не знаходжу відповіді на питання: чому це все робиться настільки пізно? Ситуація на Сході до останнього часу фактично не змінювалась із кінця літа. Новий парламент працює з листопада. Чому лише зараз? Якби всі ці рішення прийняти раніше, можливо можна було б не допустити трагедії під Волновахою, у Маріуполі?

Теж саме стосується і нещодавнього ухвалення в першому читанні закону, який спрощує процедуру визнання організації терористичною. Зрозуміло, що це робиться для більш дієвої протидії так званим “ДНР” і “ЛНР”. У перспективі, якщо цей законопроект пройде друге читання, дане рішення ВР використовуватиметься при зверненнях України у міжнародні інституції. Для того, аби вони також мали підгрунтя для визнання “ДНР” і “ЛНР” тероритичними організаціями.

Однак дана заява у подальшому може мати і цілком практичні наслідки. Серед закликів ВР до міжнародних організацій можна виділити прохання про надання військової допомоги з метою посилення посилення оборонних можливостей України, а також про надання гуманітарної допомоги. І якщо розмірковувати в цьому напрямку, теж неясно, як це відобразиться на конфлікті на Сході України. Хто знає, можливо суспіднй президент-агресор для чогось тільки й чекає на введення дружніх Україні іноземних військ.

Ну і взагалі окреме питання. Ми вже майже рік спостерігаємо за їх невпевненою діяльністю при великій кількості доказів вторгнення Росії до іншої держави. Звідки впевненість, що міжнародні організації не почнуть вкотре тягнути гуму при прийнятті подібних рішень?

Розумію, що загалом ці рішення мають допомогти Україні повернутись до мирного життя. Однак не полишає гірке питання: чому лише зараз, чому так пізно?

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.