Індульгенція для українофобства в Антикорупційному бюро

10 января 2015, 11:06
Журналіст, письменник
5
327

Пошук головного борця з українською мафією в адміністрації президента розпочався з наступу на дотримання закону про державну мову в побудові суверенної України. Далеко ми зайдемо цією кривою стезею

         Яке ж воно слизьке, повзуче, тисячоголове українофобство. Агресивна іржа в регістрах  нашого терпеливого суспільства. Пісок у двигун української державності. Огидна рашівська вата, яка лізе з усіх боків до капітанського містка управління державою.

        Ось 9 січня ц.р. відбувалося перше засідання членів конкурсної комісії з призначення директора Національного антикорупційного бюро (АКБ). Чую, як один із цих зіркових виборників починає розпатякувати про те, що треба, мовляв, змінити умови конкурсу, зняти вимогу про те, щоб майбутній очільник хрестового походу проти вітчизняної мафії володів українською мовою. Начебто, це не так важливо…

                Та ні, скажу, це більше, ніж вельми важливо, щоб головний кастрат корупції і казнокрадства в державі конче мав українське громадянство, щоб обов’язково володів державною мовою, мовою титульної нації. І в цьому немає нічого над особливого. Ми ж не зазіхаємо цим ні на що чуже. Ми хочемо лишень, щоб успішно розбудовувалася, міцнішала наша українська держава.

     Справа в тому, що в світі є понад три тисячі різних етносів і лише 226 держав. І це велике, просто неймовірне багатство, щастя народу, що український етнос має свою Богом дану ДЕРЖАВУ. Свою землю, свою суверенну територію. І цим, на моє переконання, нам потрібно дорожити понад усе. Ось чому одним із лозунгів Революції Гідності стали святі слова – Україна понад усе! А Україна – це насамперед суверенна територія, це наші корінні і визначальні національні ідентичності - мова, культура, українські засоби масової комунікації.

  Варварська Росія за багатовікову історію, будучи метрополією щодо України, учинила, завдяки різноманітним царським циркулярам і бузувірським ленінсько-сталінським декретам, іншим розпорядженням та вказівкам, 143 офіційних спроби знищення української мови. На щастя, їм не вдалося замулити, розорити наше національне джерело. Тому московітські агенти впливу нині діють ось так тонко і вибірково, подібними нібито  безболісними пропозиціями щодо винятків для визначальних керівників силових структур з дозволом спілкуватися їм, зрозуміло ж, мовою Путіна, тим самим нав’язувати в українській державі рашівську культуру, присутність дикунського «руського міра», затягуючи нас назад у колорадівське гнійне стійбище, яке, немов зразок дикого ординства так буйно розцвіло в анексованому Криму, на окупованих територія Донбасу.   

     Тут буде, либонь, принагідно згадати, що після навали Наполеона 1812 року на Росію, а ля знать Московщини, яка винятково до того спілкувалася лише французькою, аж  надто швидко перейшла на мову бидла, стала розмовляти підкреслено російською. Запитується: скільки ж треба українцям покласти голів у боях із ненависними рашівськими окупантами, котрі перетворили український Донбас в руїну,  посіяли тут тисячі смертей, не один мільйон наших громадян обернули в жебраків  і безхатченків, щоб  Україна нарешті спекалася цього ненависного нарєчія? Заради єдності держави маємо добитися того, щоб українські радіо-, телевізійні канали вели передачі виключно українською. Щоб газети видавалися українською. Щоб наш ринок нарешті покинули ці ворожі підкидиші-зозулі – «Комсомольская правда» в Украине», «Московский комсомолец» в Украине», «Известия», «Труд» з такими ж штучними кінцівками. Тут слово, зрозуміло, за депутатським корпусом парламенту. Треба на законодавчому рівні вирішити питання щодо заборони інформаційної експансії нашого мовного продукту. Хочуть вони працювати на нашому ринку, нехай перекладають свої видання для українців. Треба раз і назавжди покінчити з цим мультикультаризмом, який був введений радянською владою, щоб у кожному куточку колишньої імперії конче мав домінувати московітський дух - преса, теле-, радіоканали. Годі! Зогидніли. Назавжди…

    Як і російськомовній рекламі, до речі. Чому наші міста, міжнародні траси ще й досі заклеєні вивісками ненависною окупаційною мовою? Скільки ще має тривати це святотатство? Як і те, що ми й досі живемо за мовним законом колісниченка-ківалова. Допоки, панове народні депутати, ви будете підло боятися московського гніву перетворювати Україну з совка, бездарної радянщини в незалежну демократичну державу?  

   Чому ми маємо слухати москомовні звіти і виступи міністра Авакова? Зневажаєш українську – покинь посаду в українському уряді. Шукай собі компанію в іншому, рідномовному тобі середовищі. Не заговорять за місяць-два українською «імпортні» міністри – теж мають подати у відставку. Адже розумієте, яка виходить ситуація. Той, хто пропонував 9 січня, на першому засіданні з виборів очільника  Антикорупційного бюро послати далеко настійну вимогу про неодмінне володіння ним державною мовою, висунув ось який несподіваний і приголомшливий аргумент. Мовляв, в нинішньому уряді уже є «зарубіжні» міністри, які ні бум-бум щодо української, але ж нічого, працюють. То нехай і цей керівник буде глухим і німим до державної. Іншими словами, їм понад усе потрібно, щоб був він московітом…

     Нахабство, на яке здатні лише ординці… Пусти свиню під стіл, попреться і на стіл. Ось вам яскравий приклад такого дрімучого рашівського варварства.

   Мені завжди просто таки гидко чути, як Руслана Лежичко і ще подібні до неї люди, виступаючи будь-де враз переходять на російську. Мовляв, «чтобы наши русскоязычные лучше понимали». Та не турбуйтеся за них зайве, панове. Всі, хто мешкає в нашій державі до тонкощів розуміють державну мову, бо живуть в її середовищі, серед її носіїв, а спілкуються російською виключно з свого корчастого безкультур’я, рясної розумової відсталості. Хіба вам мало прикладу російської тупості товаріща Азірова. Уже б, здавалося, бичка можна було вивчити ревіти української, як його визуджували, як наголоси ставили в кожному слові коротеньких промов. А воно блеє по-рашівськи, на осоружний ординський манер, і квит. Хоча розуміє все до тонкощів сказане йому.  

    Тут, либонь, потрібні підходи, які запроваджує в столиці Лондона тамтешній міський голова Борис Джонсон, котрий на нинішнє Різдво заявив, що всі хто працює в їхньому мегаполісі повинні розмовляти виключно англійською.  Він також вельми різко засудив практику мультикультаризму ЗМІ, які фактично перешкоджають впровадженню англійської мови в державі.

  Зверніть увагу. Голова конкурсної комісії з відбору директора АКБ Рафат Чубаров, кримський татарин, який вишукано послуговується українською, гадаю, ніколи не висловиться за те, щоб там де є вимога неодмінного володіння чиновником державною мовою, зробити виняток, надати йому якусь дивацьку індульгенцію. А чому? Та тому, що як представник переслідуваної бандитською московщиною нації чудово розуміє, добре володіє тією незаперечною істиною, що без мови немає етносу. Без неї немає головного індифікатора народу. З такою химерною пропозицією може виступити тільки провокатор, імперський запроданець. Послухайте запис першого засідання конкурсної комісії, ви зрозумієте про кого йдеться…

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.