Розвінчання культу особи Сталіна на ХХ з'їзді КПРС

20 декабря 2014, 13:14
0
1833

Гнітюча епоха масового терору та підозр, епоха Сталіна, мала закінчитися. Найбільшу відповідальність за розвінчання культу його особи взяв на себе Микита Хрущов.

50 років тому на ХХ з’їзді Комуністичної партії Радянського Союзу, після таємної доповіді Микити Хрущова, розпочалося викриття культу особи Сталіна. Це дало можливість реабілітувати сотні тисяч жертв тоталітарного комуністичного режиму, від якого особливо потерпала Україна.

Двадцятий з’їзд КПРС працював від 14 – до 25 лютого 1956 року. Таємна доповідь Микити Хрущова «Про культ особи і його наслідки» прозвучала в останній день роботи з’їзду на закритому засіданні.

Микита Хрущов звинуватив Сталіна у створенні режиму, що базується на «підозрах, страху та терорі» і заявив, що він хоче зруйнувати культ Сталіна, котрий помер три роки до того.

Хрущов розкритикував широкомасштабні репресії у період 1936-38 років, розкритикував зовнішню політику Сталіна у період Другої світової війни, і звинуватив його в націоналізмі та антисемітизмі.

Як згадував потім один із очевидців Алєксандр Яковлєв:

«У залі стояла глибока тиша. Не було чути ні скрипу крісел, ні кашлю, ні шепоту. Ніхто не дивився один на одного – чи то від несподіванки від того, що трапилося, чи то від розгубленості і страху. Шок був неймовірно глибоким».

Головуючий Ніколай Булганін закликав - не проводити обговорення і не ставити запитань. Делегати проголосували за дві постанови: про схвалення доповіді та про направлення її партійним організаціям без опублікування у відкритій пресі.

Причини виникнення культу пояснювалися ворожим капіталістичним оточенням, гострою класовою боротьбою і особливо негативними рисами характеру самого Сталіна. Особа Сталіна відділялася від системи, яка породила культ особи. У доповіді не ставився під сумнів жоден з етапів політики комуністичної партії після 1917 р. Сам початок сталінського терору визначався 1934 р., що автоматично виключало із переліку злочинів режиму насильницьку колекти­візацію, голодомор 1932-1933 р. тощо. Назва жертв культу особи теж вибіркова. До них Хрущов відніс лише комуністів, що чітко дотримувалися офіційної партійної лінії, але і словом не пом’янув опозиціонерів і простих громадян. Таким чином, у доповіді було обійдено питання про відповідальність за вчинені злочини всієї правлячої тоді верхівки. У допо­віді було зроблено все, щоб на противагу Сталіну піднести Леніна, партію, існуючий лад. Хрущов, як то видно з його мемуарів, так ніколи і не зрозумів, що від Сталіна не можна відцуратися, не відмовившись від системи, яка його породила.

Адже не один Сталін вин­ний у найстрахітливіших злочинах XX ст., а передусім тоталітарна система й ідеологія марксизму-ленінізму, що породила цю систему. Тому, хоч удар по культу особи був завданий страшенний, тоталітаризм утри­мався, оскільки в СРСР залишалася непорушною ідеологія марксизму-ленінізму, комуністична партія. Доповідь М. Хрущова "Про культ особи та його наслідки" залишала­ся засекреченою в СРСР аж до 1989 р. Основні положення доповіді в значно пом'якшеному вигляді стали основою постанови ЦК КПРС від 30 червня 1956 р. "Про подолання культу особи та його наслідків". Але критика, що прозвучала, справила величезний вплив на політичну і морально-психологічну атмосферу в країні. У тоталітарній системі була зроблена перша пробоїна, яку залатати прибічники системи вже не змогли. Партійне керівництво в УРСР за вказівкою з Москви розгорнуло шаблону кампанію засудження культу особи на партійних зборах і в пресі. Реабілітація жертв сталінських репресій прискорилася. Але точних даних про число реабілітованих жертв не було. За останніми даними, що наводяться в літературі, на кінець 50-х років органами КДБ і прокура­тури республіки було переглянуто справи майже 5,5 млн. чол., із них було реабілітовано 3,2 млн. чол. Поза реабілітацією залишилось більшість жертв репресій 20-х – початку 30-х років і майже всі, хто так чи інакше був звинувачений у націоналізмі.

Відомий російський історик Рой Медвєдєв на час ХХ з’їзду КПРС був шкільним директором у провінційному російському місті. Рой Медвєдєв розповів про те, як він уперше почув про зміст таємної доповіді Хрущова:

 

«Зібрали активістів, усіх членів партії, усіх комсомольців, директорів колгоспів і радгоспів. Прийшов інструктор райкому партії, дістав червону книжечку і сказав: «Я прочитаю вам таємну доповідь Микити Сергійовича Хрущова на ХХ з’їзді. І чотири години ми слухали цю доповідь. Там були учасники Великої Вітчизняної війни, котрі обожнювали Сталіна, там були люди, схожі на мене, в якого батька репресували і він загинув у в’язниці, і який знав про тортури чи про табори».

У скороченому вигляді цю таємну доповідь було розіслано керівникам комуністичних та робітничих партій світу.

Російський історик Рой Медвєдєв продовжує:

«Преса тоді нічого не повідомляла, телебачення тоді не було, інформації не було жодної. Розпочалися досить серйозні процеси, про які ми також не знали. Мало не через два дні після з’їзду із протестами виступили західні комуністичні партії. Вони говорили - навіщо це було робити? Відразу виникло таємне листування із Китайською комуністичною партією, яка рішуче виступила проти ХХ з’їзду. Це була подія колосального історичного значення».

Із одного примірника доповіді у Польщі зробили копію і вона потрапила на Захід. А вже у липні 1956 року таємну доповідь Микити Хрущова оприлюднили у пресі Сполучених Штатів, спершу англійською, а пізніше російською. А в Радянському Союзі повний текст таємної доповіді вперше опублікували лише у 1989 році.

І досі більшість комуністів сприймають «таємну промову» Хрущова, як акт зради, котрий приніс більше шкоди, ніж користі. А вже сучасні історики та політичні оглядачі називають цю доповідь - початком кінця репресивної сталінської ери.

Що означав кінець репресивної сталінської ери для України? Це повернення із заслання сотень тисяч депортованих, скорочення терміну ув’язнення, для когось часткову чи то й навіть повну реабілітацію. Та й загалом так звана «хрущовська відлига» стала послабленням репресивного комуністичного режиму. Це призвело до розквіту плеяди українських митців: поетів, письменників, художників, музикантів, яких ми зараз називаємо «шістдесятниками». Загалом, хрущовська відлига призвела й до появи такого явища, як дисидентський рух - учасники цього руху боролися за демократизацію суспільства, поновлення та дотримання прав та свобод людини. Власне в Україні ця течія набула більшого розмаху, ніж на інших територіях. Українські дисиденти боролися за право вільності української мови, її культури та можливості повернення народу його державності та соборності.

Хоча сама постать Микити Хрущова досить суперечлива в історії. Попри викриття культу Сталіна, українські історики вважають Хрущова відповідальним за репресії на українських теренах у 1930-40-их роках. Із 1938 року і аж до кінця 1949 (із піврічною перервою у 1947 році) Микита Хрущов був першим секретарем Комуністичної партії України.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.