БЕРЕСТЕЙСЬКИЙ МИР (3 БЕРЕЗНЯ 1918),БРЕСТСКИЙ МИР

14 декабря 2014, 23:12
0
58

Берестейський мир або Брест-Литовська мирна угода — мирний договір між Російською Федеративною Радянською Республікою

Берестейський мир або Брест-Литовська мирна угода — мирний договір між Російською Федеративною Радянською Республікою (рос. Российской Федеративной Советской Республикой ) та Центральними державами, підписаний 3 березня 1918 року в Бресті-Литовському представниками Радянської Росії з одного боку та Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини і Болгарії — з іншого.

Угода зафіксувала поразку та вихід Росії з Першої світової війни.

 Хід переговорів

Делегация Центральных держав в Брест-Литовске. Слева направо: генерал М. Гофман, О.Чернин, Талаат-паша, Рихард фон Кюльман.

Питання про підписання сепаратного мирного договору із Центральними державами вимагало практичного рішення Раднаркомом Радянської Росії, коли до середини січня 1918 року виявилася остаточно відмова союзників Росії взяти участь у мирних переговорах.

На першому ( 2—5 грудня) та другому (22—28 грудня) етапах німецька делегація на чолі із Кюльманом займала відносно ліберальну, щодо Росії, позицію, погодившись 25 грудня узяти за основу переговорів російський Декрет про мир без анексій та контрибуцій, за умови приєднання до цього принципу країн Антанти.

Як російська, так і німецька сторони вважали вимоги російської сторони висунутими лише з метою пропаганди й такими, що безсумнівно не будуть прийняті Антантою.

На початку січня керівництво німецькою делегацією перейшло до представника воєнної партії генерал-майора Гофмана. Переговори, що завершилися підписанням угоди, відбувалися в три етапи: від 9 (22) грудня до 15 (28) грудня 1917 року; від 27 грудня 1917 (9 січня 1918) року до 28 січня (10 лютого) 1918 року; від 1 до 3 березня 1918 року. Російську делегацію на чолі з Левом Троцьким зустрічають німецькі офіцери в Брест-Литовську (прес-фото).

 

7 (20) січня 1918 року голова Раднаркому Росії В. Ульянов (Ленін) зазначав, що уряд і керована ним делегація у Бересті «для штучного затягування перемовин» «вже зробили все можливе і неможливе» .

 

Раніше, 27 січня (9 лютого) 1918 року, Центральні держави підписали мирну угоду з делегацією Центральної Ради Української Народної Республіки.

 

 

Ратифікація договору                                                                                                                                Угоду ратифікували Надзвичайний IV Всеросійський З'їзд Рад (15 березня) та німецький імператор Вільгельм II (26 березня 1918).

Виконання умов договору

 Як російська, так і німецька сторони із самого початку не розраховували на сумлінне виконання умов договору, як самі, так і супротивною стороною, про що представники керівництва держав заявляли як на таємних нарадах, так і перед масовою аудиторією. Із перших днів після ратифікації договору командування обох сторін вело бойові дії місцевого значення. До того ж уряд Радянської Росії не міг контролювати усі військові формування, що діяли на її території.

Із часом між договірними сторонами, а, фактично, між Росією та Німеччиною виникли деякі питання, що потребували вирішення. Після призначення повноважним представником Росії у Німеччині Адольфа Іоффе між сторонами проводились таємні перемовини, що завершились підписанням трьох угод.

Для вирішення питань, що виникли у зв'язку із мирним договором від 3 березня 1918 року, 27 серпня 1918 року був підписаний Російсько-німецький додатковий договір до мирного договору .

Росія погодилася на відокремлення Ліфляндії та Естляндії в обмін на необхідний для економіки Росії доступ до незамерзаючих портів — Ревеля, Риги та Віндави.

 Росія погодилась на видобування Німеччиною марганцевих руд у Грузії і окупацію її німецькими військами, усвідомлюючи, що інакше вона була би захоплена Туреччиною.

Землі, які втратила Росія внаслідок Берестейської угодиРосія взяла на себе зобов'язання видалити англійські війська із північно-російських областей, і таке ж зобов'язання стосовно Баку. Ці зобов'язання були конкретизовані у таємних нотах.

 Німеччина взяла на себе зобов'язання перед Росією не втручатися у стосунки між більшовицьким урядом і окремими областями Росії.

Цій вимозі російські представники на переговорах надавали особливого значення, звертаючи особливу увагу на спроби створення Донської республіки. Однак, спеціальними нотами було передбачено продовження окупації німцями Донської області, а також України та Грузії, за умови отримання Росією з України заліза, а із Грузії — марганцю.

Того ж дня, була підписана Російсько-німецька фінансова угода, якою предбачалося, що Росія сплатить Німеччині 6 000 000 000 марок. Параграфом першим статті 3 визначався порядок сплати суми в 1½ мільярда, де зазначалось, що Німеччині буде переведено 245 564 кілограмів чистого золота, а також 545 440 000 рублів кредитними білетами номиналом у 50, 100, 250, 500 і 1000 рублів п'ятьма внесками 10-го, 30-го вересня, 31-го жовтня, 30-го листопада та 31 грудня 1918 року. При украденні фінансової угоди були враховані претензії Німеччини на суму 7—8 мільярдів марок, які фактично визнала російська сторона.

Російські контрпретензії були визнані у сумі 1,25 мільярда марок.

Третьою була Російсько-німецька приватно-правова угода.

Розірвання договору РРФСР

 У листопаді того ж року ВЦВК анулював угоду, посилаючись на припинення існування Німецької імперії як однієї зі сторін угоди.

Значення договору для України

Питання виходу з війни було одним з головних на початку української революції. Для лідерів національно-визвольного руху підписання миру означало підтримку народу, а зволікання — втрату популярності.

 Ініціатива у проведенні мирних переговорів належала більшовикам, які на 2-му Всеросійському з'їзді Рад проголосили Декрет про мир.

Раднарком звернувся до всіх воюючих сторін з пропозицією розпочати мирні переговори. На Декрет про мир

Подписание мирного договора между УНР и Центральными державами

            відгукнулись лише Німеччина та її союзники. Переговори розпочались у Брест-Литовську. Перемир'я було укладено 2 (15) грудня 1917 p.

Керівники Центральної Ради, не бажаючи бути заручниками російсько-німецької змови, вирішили втрутитись у переговорний процес. У Бресті відбулася неофіційна зустріч української делегації з представниками Німеччини та Австро-Угорщини.

11 (24) грудня Генеральний Секретаріат звернувся з нотою до всіх воюючих і нейтральних країн. У ній говорилось, що УНР до утворення федеративного російського уряду буде здійснювати міжнародні відносини самостійно. Вказуючи на те, що влада Раднаркому не поширюється на Україну, Генеральний Секретаріат заявляв, що угода, яку хоче укласти Росія зі своїми противниками, буде чинною в Україні лише тоді, коли її ухвалить і підпише уряд УНР. У відповідь делегація УНР була запрошена до участі у переговорах.

 Напередодні від'їзду делегації, яку очолив Всеволод Голубович (згодом 0. Севрюк), її докладно інструктував М. Грушевський. Делегація повинна була домагатися включення до складу УНР Східної Галичини, Буковини, Закарпаття, Холмщини, Підляшшя, а в разі відмови — утворення з цих земель у складі Австро-Угорщини окремого коронного краю з широкими правами автономії.

Переговори розпочались 28 грудня 1917 р. (10 січня 1918 p.). Російську делегацію очолював Л. Троцький, який змушений був визнати українську делегацію. Наприкінці січня у переговорах була оголошено перерву. Раднарком вирішив скористатися цією перервою для встановлення контролю над Україною.                                                                             До складу російської делегації було включено представників радянської "УНР". Але повноважність цієї делегації не була визнана представниками Четверного союзу. До того ж, виконуючий обов'язки голови делегації УНР О. Севрюк ознайомив делегації з текстом 4-го Універсалу УЦР і зажадав визнання УНР незалежною державою.

 9 лютого 1918 р. договір УНР із Центральними державами було укладено. За договором, УНР зобов'язалася поставити до Німеччини та Австро-Угорщини 60 млн пудів хліба, 2750 тис. пудів м'яса, 400 мли яєць та іншої сільгосппродукції і сировини. Делегації Німеччини та Австро-Угорщини погодились на приєднання до УНР Холмщини та Підляшшя і утворення на західноукраїнських землях окремого коронного краю.

Після підписання миру делегація УНР оголосила, що УЦР перебуває у важкому становищі і вимагає негайної допомоги.

            У лютому війська Четверного союзу перейшли у наступ.

В Україні попереду їх просувались українські частини. Третього березня 1918 р. РСФРР підписала у Брест-Литовському мир з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною.

Росія зобов'язувалась визнати право українського народу на самовизначення, законність влади Центральної Ради на території України, визнати мирний договір держав австро-німецького блоку з УНР, укласти з нею мир, вивести з її території формування Червоної гвардії, припинити будь-яку агітацію і пропаганду проти уряду і громадських установ УНР.

У цій ситуації керівництво радянської "УНР" опинилось у скрутному становищі. У своєму розпорядженні Народний Секретаріат мав близько 25 тис. червоноармійців. Для оборони Києва було зібрано ледь 3 тис. чол. Чинити опір 450-тисячній німецько-австрійській армії було недоцільно.

1 березня 1918 р. радянські війська залишили Київ. 7 березня сюди повернулась УЦР. Протягом березня — квітня радянські війська були витіснені з України.

Берестейський договір поклав початок міжнародно-правовому визнанню України як незалежної держави. Незважаючи на складні умови, він був успіхом молодої української дипломатії.

Росія, підписавши мир з країнами Четверного союзу, змушена була визнати незалежність УНР. Український більшовицький уряд було розпущено, перше встановлення радянської влади в Україні зазнало поразки. Вигнані з України більшовики знайшли притулок у Росії.

 Німецько-австрійська окупація України

Окупація німцями Києва 1918 рік

Протягом лютого-квітня 1918 р. німецько-австрійські війська (450 тис, осіб) окупували всю Україну. 7 березня до Києва повернулася Центральна Рада. У ряді звернень до громадян України вона пояснила мету приходу німецько-австрійських військ як безкорисливу дружню допомогу і заявила про незмінність своєї політики, проголошеної Третім і Четвертим Універсалами.

Але сподівання Центральної Ради на допомогу з боку Німеччини і Австро-Угорщини і їх невтручання у внутрішні справи УНР виявилися наївними й ілюзорними. В Україні було встановлено жорстокий окупаційний режим, військова адміністрація "наводила порядок" за своїм сценарієм.

Так, були запроваджені військові польові суди, які здійснювали в інтересах поміщиків судочинства і розстріли мирного населення, а головнокомандуючий німецькими військами видав наказ про повний засів земельних площ: селяни не мали права брати більше поміщицької землі, ніж могли засіяти, і перешкоджати в засіві поміщикам.

Центральна Рада втрачала реальну владу в Україні, втрачала авторитет серед населення, скомпрометувавши себе співробітництвом з окупаційним режимом і безпорадністю в здійсненні соціально-економічних перетворень.

Державний переворот. Падіння Центральної Ради.

В опозицію до Центральної Ради стали підприємці, поміщики, заможні селяни, вимагаючи скасування земельного закону і відновлення приватної власності.

            29 квітня 1918 р. у Києві відбувся з'їзд Союзу землевласників, який проголосив гетьманом усієї України Павла

Гетьман Павло Скоропадський

            Скоропадського. У цей же день окупаційні власті розігнали Центральну Раду і визнали владу гетьмана.

В Україні стався державний переворот. Мотиви окупаційної влади, яка сприяла перевороту, цілком очевидні: втративши контроль на місцях, Центральна Рада не могла забезпечити союзникам обіцяних поставок сировини і продовольства. До того ж, Німеччину й Австро-Угорщину не задовольняв соціал-демократичний склад Центральної Ради та характер її соціально-економічних перетворень, у першу чергу, аграрних.

Українська Центральна Рада проіснувала 13 місяців - з березня 1917 р. по квітень 1918 р. Головний підсумок її діяльності - це відтворення української державності. Четвертим Універсалом Центральна Рада проголосила державну незалежність УНР і відстоювала її до останніх днів свого існування.

            29 квітня, в день державного перевороту, Центральна Рада схвалила Конституцію УНР: Україна проголошувалась суверенною, демократичною, парламентською державою, всім громадянам УНР гарантувалися рівні громадянські і політичні права.

 Але, через відомий  перебіг подій, Конституція УНР так і не була запроваджена у життя.


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.