Дисидентство України

Імпульс "хрущовського" десятиліття

Оновлення суспільної свідомості стимулювало «Хрущовське» десятиліття. Цей імпульс був настільки сильним, що під його впливом у 60-70-ті роки у радянському суспільстві виникла духовна опозиція – дисидентство.

Дисидентський рух – це рух, учасники якого в СРСР виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в Україні — за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність.

Ідеологія дисидентства втілилася у тверде переконання необхідності докорінних змін у суспільстві.

Цей рух в Україні був складовою частиною загальносоюзного. Український історик Олександр Бойко виділяє три основні його течії.

1. Правозахисне, або демократичне, дисидентство. Його в Україні репрезентувала утворена у листопаді 1976 року Українська Гельсінська група (УГГ), яка сприяла виконанню Гельсінських угод щодо прав людини, які були підписані СРСР у 1975 році. Очолив УГГ М. Руденко. До її складу входило 37 осіб. Завданнями УГГ були ознайомлення українського суспільства з Декларацією ООН про права людини, встановлення контактів України з іншими країнами та ін. Проте навіть поміркованість діяльності УГГ не завадили радянській владі розпочати гоніння, і до 1980 року тайже групи були ув’язнені.

2. Релігійне дисидентство. Його метою була боротьба за фактичне, а не декларативне визнання свободи совісті. В Україні релігійне дисидентство вело боротьбу за відновлення український греко-католицької та автокефальної православної церков, за свободу діяльності протестантський сект. Найяскравішими представниками цієї течії були Г. Вінс, І. Гель, В. Романюк, Й. Тереля.

3. Національно-орієнтоване дисидентство. Ця течія рішуче засуджувала шовінізм, імперську політику центру, форсовану русифікацію, вступала на захист прав і свобод усіх народів та їхню співпрацю в боротьбі за умови життя, гідні цивілізованого світу. До цього напряму належать: І. Дзюба, С. Караванський, В. Мороз, В. Чорновіл.

Характерною ознакою для всіх трьох напрямів дисидентства була боротьба за національні інтереси українського народу.

Дисидентський рух радянська влада хотіла придушити ще в зародку. Хвиля арештів прокотилася Україною у 1965 році. Вона викликала численні протести, і 4 вересня 1965р. було влаштовано маніфестацію проти репресій у Київському кінотеатрі «Україна». Але арешти продовжувалися і далі.

У середині 70-х на початку 80-х років дисидентський рух в Україні зменшився кількісно, але виріс якісно – утворилася Українська Гельсінська спілка.

Незважаючи на нечисленність, дисидентський рух був реальною моральною та ідеологічною загрозою системі, оскільки формував і зберігав певні суспільні ідеали.

Дисидентський рух в Україні був виявом національно-визвольно руху, який був спрямований на демократизацію суспільно-політичного життя. Зусилля й жертви дисидентів не були марними. Ці люди несли народові України правду, відкрили Україну світові. Їхні принципи стали базою для сучасного державного будівництва в незалежній Україні.

Ніщо не зникне з історії. Те що робили для України наші пращури, ми завжди будемо пам’ятати та шанувати це. Українців ніхто ніколи не поставить на коліна. Український дух – дух перемоги. Тому ми завжди будемо боротися за славу нашого народу!