Мінінформ - гільйотина з режиму Кучми...

6 декабря 2014, 17:14
Журналіст, письменник
1
381

Чванство Стеця як ознака гнилості нинішньої влади...

Що таке насправді міністерство владної правди в Україні найкраще все таки знаю я. Від цього звіра на ланцюгу Банкової мої душа та серце мають невигойні рубці на все життя. У боротьбі саме з цим недолугим створінням часів недорікуватого Л. Кучми мені довелося заплатити понад семи місяцями особистої свободи в казематах Лук’янівського СІЗО. Очолювану мною в дев’яності роки минулого століття газету «Правда України», видання з найпотужнішим тоді у державі добовим тиражем понад 632 тисячі примірників (думаю, що цей рекорд часів незалежності України не перевершить ніхто й ніколи), було геть  знищено, структуру редакції буквально розтоптано, протиправно конфісковано понад 600 тонн газетного паперу, 1 мільйон 237 тисяч гривень з рахунку видання перекинуто до державного бюджету. Курс долара США тоді, зверніть увагу, складав 1:1,89. На дворі був 1998 рік.

А все почалося з того, що за вказівкою Л. Кучми, тодішній міністр інформації З. Кулик, 28.01.1998-го підписав наказ №7 по Міністерству інформації про «призупинення випуску газети «Правда України». З метою знищення опозиційного до влади видання. Це - зразок абсолютної безграмотності, необмеженого невігластва, правового самодурства, які панували за режиму русявого правителя. Адже відповідно до чинного законодавства України і тоді також зупиняти, ліквідовувати видання мали право лише СУД, якщо, звісно, допущено юридичні порушення, або  ЗАСНОВНИК чи засновники. А більше ніхто.  

Тоді юридична освіченість громадян балансувала на рівні невігластва і тому багатьом здавалося, що все так і має бути, як скаже влада. Наша боротьба за скасування дикунського рішення Мінінформу, оскільки на підставі цього наказу друкарні відмовлялися випускати газету, «Укрпошта» – розповсюджувати видання, наштовхувалася на беззастережне угодництво владі з боку судової системи. Ну, що здавалося не зрозумілим було для Феміди, коли  до прав і обов’язків Мінінформу не входило контролювати видання, в будь-який спосіб регламентувати їхній вихід у світ, а тим паче «призупиняти, зупиняти» друкування, відміняти державну реєстрацію. Але ж було чітке і конкретне розпорядження зверху - знищити. І судова колегія господарського суду України на чолі з суддею Станіславом Щоткою приймає вердикт: наказ №7 Мінінформу залишити в силі.

Дикунство. Нині так оцінить кожен. Позаяк загальна юридична освіченість суспільства помітно зросла. А більше деталей про ті драматичні події в моїй книзі «Босоніж по битому шклу», яку ви знайдете на моєму сайті у розділі «Книги».

Від того рішення суду поминуло шістнадцять з половиною років. Але як сьогодні пам’ятаю, що колегію суддів очолював пан Станіслав Щотка. Перед початком процесу нам стало відомо, що він прийшов на посаду судді з прокуратури і в нашій справі це було його перше головування в колегії з трьох суддів. Учора, як лід на голову повідомлення: головою Державної судової адміністрації України призначений Станіслав Щотка –ознайомтесь тут.

Отже, все повертається. В нашому начебто демократичному суспільстві з’явився фільтраційно-кастраційний орган – Мінфінформ. І все той же пан Щотка тепер уже з головним суддівським молотком напоготові. Куди ж ми насправді прийшли, друзі?

Той, хто уважно читає мої блоги, міг помітити, що в них, а також у своїй публіцистичній книзі «Свічка на вітрі», яку визнайдете за цією адресою, я не раз наголошував на тому, що Україна має давати гідну інформаційну відсіч на комунікаційні випади агресора, закликав до створення певного центру інформаційного спротиву в державі. Насамперед на базі Державного комітету телебачення й радіомовлення України, а також Державного інформаційного агентства «Укрінформ». Це дві державних структури, які уже існують в ранзі міністерств. Там трудиться по 300-500 людей. У них є чітке і конкретне завдання – забезпечити правдиве інформування населення України та зарубіжжя про події щодо російської агресії. А ще ж є не забуваймо Національна телекомпанія України (НТКУ). Крім того є Національна радіокомпанія України (НРКУ). Обидві також державні структури.  Загалом уже чотири полки, які відсотують платню, черпають з державного казана кошти на своє проїдання за начебто одну й ту ж роботу.

Замість того, щоб навести лад у цьому господарстві, структурувати це подвір'я відповідно до вимог часу, влада вирішила обзавестися п’ятим колесом до державної інформаційної гарби. Ви запитаєте для чого?

Я відповідь на це питання для себе знайшов у словах кума пана Порошенка Юрія Стеця. Він заявив, що якби захотів, то хоч би зараз міг би очолити адміністрацію президента чи стати секретарем РНБОУ. Але вирішив побути міністром. (Про це читайте тут.)

Що це все як не банальне чванство? За якими заслуг абсолютний нуль.

Погляньте в що перетворився «Перший інформаційний» 5-ий телеканал, яким роками опікувався пан Стець. П’ять хвилин «новин» на початку доби, зчитаних з Інтернет видань, лизоблюдна передача про «Кабінети» з демонструванням екстра-нужників чиновників і море реклами. Канал 112.ua, який з’явився на цьому ж інформаційному полі лише рік тому, за моїм переконанням, у разів двадцять перевершив за насиченістю, інформбагатством 5-ий телеканал. А які заслуги Ю. Стеця, як керівника парламентського комітету зі свободи слова? Хтось запам’ятав бодай одне його рішення, а персональний виступ нардепа? Повна службова аморфність. Зате на ниві кумівства все, будьте певні, квітує трояндами… Забийте лишень в Інтернет ці пошукові позивні, переконаєтесь…

І це такі люди прийшли на вищі командні висоти, щоб реформувати Україну? Ганьба і повна зневага!

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.