5 грудня як новітній символ здачі національних інтересів

5 декабря 2014, 21:23
Народний депутат України, лідер Радикальної партії
1
366

Як сказано в Біблії: «Стукайте – і вам відкриють»


Сьогодні минає 20 років від події, що стала сумнозвісним символом найбільшого провалу української дипломатії, легковажності та недолугості вищого керівництва молодої Української держави – президентів Кравчука та Кучми, а також безвідповідальності та ілюзій демократичних країн Заходу, й передусім США, щодо, начебто, початку нової ери в міжнародних відносинах після краху комуністичної радянської імперії – СРСР.
5 грудня 1994 року Україна разом з ядерними державами, членами Ради безпеки ООН – США, Росією та Великобританією в особі відповідних президентів та прем’єр-міністра підписала відомий Будапештський меморандум. Згідно цього документа ми відмовилися від третього за потугою в світі ядерного потенціалу (1900 стратегічних боєголовок) і приєдналися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як неядерна держава в обмін, начебто, на гарантії нашої безпеки, територіальної цілісності та суверенітету. Принаймні, так нас запевняли як наші закордонні партнери, так і наше вище державне керівництво та дипломати. Тим самим, Україна зробила величезний та безпрецедентний внесок у процес ядерного роззброєння та нерозповсюдження ядерної зброї в світі.
Як тепер бачимо, ця «почесна історична місія» разом з легковажною недбалістю дипломатів та політиків коштувала нашій країні букетом наслідків: агресією з боку Росії, тимчасовою втратою частини території, економічною розрухою, життям тисяч наших громадян, кров’ю десятків тисяч та втратою домівок і звичного способу життя сотням тисяч, а скоро, можливо, і мільйонам.
Будапештський меморандум як міжнародно-правовий документ, як виявилося, по-перше, не містив жодних механізмів реалізації декларованих гарантій нашої безпеки та територіальної цілісності. А крім того, з формально юридичних позицій взагалі не згадував міжнародно-правових «безпекових гарантій», а надавав Україні лише так звані «безпекові запевнення» (security assurances). Ця гра в терміни, насправді, має принципове значення, оскільки відповідно до законодавства США безпекові «гарантії» надаються союзникам США, таким як члени НАТО та інші, та тягнуть за собою військові зобов’язання. А безпекові «запевнення» – лише красива політична формула без належних правових наслідків, яку українські дипломати та політики некоректно переклали в перекладі меморандуму як «гарантії», ввівши в оману українських громадян.
От така вийшла «фількіна грамота» в обмін на майже дві тисячі реальних, а не ілюзорних, одиниць української ядерної зброї ціною в десятки мільярдів доларів. Росія чудово усвідомлювала усі ці нюанси та повністю скористалася ними, як тільки зміцніла і отримала слушну нагоду.
Однак для Українського народу суть домовленості завжди була очевидна і однозначна – ми відмовилися від ядерної зброї та погодилися прийняти без’ядерний статус в обмін на справжні гарантії безпеки, суверенітету та територіальної цілісності країни. До того ж, в сучасному міжнародному праві, як свідчать експерти, політико-правові зобов’язання, узяті на найвищому рівні, не поступаються за своїм значенням формально-юридичним.
Тож, що робити нам далі й на чому ми маємо моральне та політичне право наполягати? Як свідчать серйозні фахівці-патріоти України є дві міжнародно-правові можливості. Перша – це наполягати на удосконаленні положень Будапештського меморандуму з включенням в нього детальних міжнародно-правових механізмів реалізації даних Україні безпекових запевнень, зокрема переведення їх у статус формальних гарантій та включення положень про обов’язкові жорсткі та всебічні санкції до країни-агресора, що порушує меморандум. Друга – це вимагати від країн-підписантів (США, Великобританії та Франції, яка згодом приєдналася до документу) прискореного прийняття України до НАТО, зокрема невідкладного надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ).
Крім того, вважаю, що ми маємо право на адекватну фінансово-економічну компенсацію з боку країн-підписантів як за саму передану раніше ядерну зброю, так і за величезні економічні та матеріальні втрати, завдані Україні внаслідок недотримання Будапештського меморандуму та агресії з боку Росії. Було би справедливо, зокрема, наслідуючи приклад допомоги Польщі з боку Заходу в 1991 році, списати Україні 50% її зовнішнього боргу.
Зрештою, недотримання Будапештського меморандуму посилає вкрай негативний сигнал «пограничним ядерним державам», зокрема Ірану та Північній Кореї, та фактично підриває увесь сучасний режим нерозповсюдження ядерної зброї. Зокрема, дозволяє Україні задуматися над відновленням свого ядерного статусу.
Тож, вірю, що ситуація навколо української ядерної зброї, попри її вже 20 літню історію, ще далеко не закрита і ми ще маємо можливість наполягти на захисті наших національних інтересів. Як сказано в Біблії: «Стукайте – і вам відкриють».


Олег Ляшко,
Народний депутат України,
Лідер Радикальної партії
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: США,НАТО,ООН,Росія,РПЛ,СРСР,Радикальна партія,Україна,Олег Ляшко,економіка,liashko,ядерна зброя,дипломатія
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.