Роздуми напередодні чергової імітації виборів

24 октября 2014, 13:40
вільний журналіст
0
14

Нерадісна правда про реалії

Нинішні так звані “позачергові вибори до Верховної Ради” дещо відрізняються від аналогічних дійств котрі відбувались в Україні впродовж більш ніж двох десятків років. Бойові дії на Сході та небезпідставна озлобленість довгий час інертного загалу на посадовців попереднього режиму, цього разу таки зіграють не останню роль. Політична палітра в Україні певно дещо зміниться після оголошення результатів й початку чергових засідань нового складу законодавчого органу. Проте суспільні й політичні пертурбації про котрі на кожному році голосять виплекані постокупаційною адміністрацією нинішні очільники, навряд чи подарують українцям бажане полегшення й змінять існуючий стан речей. Прагнення будь-що не випустити з цупких і загребущих пазурів важелі економічного й політичного контролю, гасла якими поки-що вдало жонглюють “пропрезидентські” кандидати, зусилля докладені їхніми політтехнологами з метою змусити загал забути реальні проблеми та потреби, переконують в тім, що Україна не є реально незалежною державою, а українці повноправними господарями на власній землі. Як і в часи окупації, зграйка можновладців й до абсурду роздутий апарат позбавлених фахових знань, совісті та честі челядників всих рангів і рівнів, продовжують трактувати платників податків знаряддям реалізаціїв власних забаганок.

Кількасотлітня бездержавність ще довго даватиметься взнаки українцям. Вихована матеріалістами орда зденаціоналізованих й позбавлених гідності плебеїв не соромиться голосити за часами ситої кріпаччини. На ідеях невпинного, божевільної швидкості гону за набитим черевом, виховують вони і власних нащадків. Насиченим техногенними препаратами дешевим хлібом й виготовленою з годованої хімікатами худоби ковбасою вдовільнялись мільйони, проте жодна наділена інтелектом й гідністю людина не згадує ті часи добрим словом. Попри деклароване конституцією народовладдя, поневолені народи (та зрештою і самі москвини) не мали жодного впливу на формування внутрішньої та зовнішньої політики Сов'єтського Союзу. Роль “гегемона влади” (себто злюмпенізованого пролетаріату) зводилось лише до участі у виборах на безальтернативній основі. Приреченість сов’єтської економіки, абсурдні й злочинні за суттю ідеї нівелюючого людську гідність колективізму, тиск зовнішнього світу й врешті-решт безугавна боротьба патріотів таки знищили сатанинську імперію. Проте її відхід в небуття жодним чином не поклав край злочинній ідеології котра вивищує гріховно-чуттєве й дочасно-матеріальне над відвічно-довічним та духовним. Дії нинішньої постколоніальної, постокупаційної, не з власного бажання й ініціативи формально суверенізованої адміністрації (котра не маючи на те жодного морального й юридичного права самопроголосила себе політичною й економічною елітою), в своїй суті є відверто антинародними і злочинними. Продовжуючи гірші традиції своїх політичних батьків і попередників, новітні узурпатори влади продовжують нищити й нівелювати національну культуру, позбавляють права і змоги українців бути повноправними господарями на власній землі. Як і в часи окупації, діяльність високопосадовців здійснюється виключно на догоду зграї нічим не поєднаних з народом можновладців.

Навіть поверхового дослідження передвиборних програм більшості партій та блоків достатньо аби переконатись в їхній відверто антиукраїнській або дешево популістській суті. Нам вкотре пропонують повірити в можливість створення матеріального раю на землі. Жонглюючи гаслами про родючість наддніпровського чорнозему, ще не знищену економіку, наявністю немалих за різномаїттям й об'ємами природніх покладів, українців кличуть повірити побрехенькам того чи іншого очільника “виборчого списку”. Проте жоден з них (за виключенням хіба-що Тягнибока, Ляшка й заздалегіть непрохідного Садового) навіть на словах не переймається реальними проблемами українського народу й прагненням відновити історичну справедливість. Як і в часи комуністичного тоталітаризму, українське в Україні залишається вторинним. Обіцянки забезпечити гарнооплачуваною працею, коштом українських платників податків повернути вкрадені Москвою заощадження, підвищити розміри пенсій, стипендій і зарплат, насправді є цинічною формою відволікання уваги від формально узаконеного розкрадання майна і власності українського народу та цілеспрямованого залюднення теренів України слухняним й покірним іншорасовим елементом.

Нинішні безпринципні, аморальні (проте вкрай галасливі) й продажні демагоги-політологи свідомо уникають публічних обговорень причин виникнення назв держав й реального їх призначення. Поділ людства на раси, нації і народи не є чимось випадковим й неприроднім. Етнічні спільноти (нації) формувались протягом тисячоліть на чітко окреслених територіях. Клімат, побут, флора й фауна, хімічний склад споживаних продуктів, географічне розташування (себто наявність або відсутність гір, річок, лісів, степів, пустель) - безпосередньо впливали на формування менталітету, мови, культури, традицій й вдачі осілої на них людності. Досвід минулого й здоровий глузд (логіка) свідчать на користь необхідності існування в природі різномаїття. Одноманітність (для людей відсутність альтернативи) спричиняється до всебічного зубожіння, унеможливлює поступ (прогрес) й викликає деградацію. Водночас, природа й всі її складові функціонують згідно певних, чітко окреслених законів й норм, нівеляція яких загрожує зникненням природніх видів як на певних територіях, так і вцілому. Переступ, занедбування, ігнорація, або відхилення цих норм (моральна деградація) спричиняють всебічну розбещеність, й загрожують дестабілізацією і зникненням цілих народів та цивілізацій. Як засвідчили сумні реалії, нинішні кандидати в депутати жодним чином не обтяжують себе роздумами над моральним правом декларувати ворожі і шкідливі потребам українців гасла. Пашталакання довкола зрівняння в правах і можливостях автохтонів й приходьків, надання мові вчорашніх окупантів статусу офіційної, нівелювання генетичних властивостей українців шляхом пропагування ідеї “політичної нації”, заклики до “примирення й пробачення”, рівно як і імітація люстрації, насправді є формою духовного поневолення. Ці дії є не меншим злочином аніж вбивсто фізичне.

Інтернаціоналістична риторика кремлівських чільників часів Союзу була лише ширмою в справі асиміляції й пограбування поневолених. Дії окупантів були суцільним злом і негативом. Руйнуючи традиційний уклад життя, здійснюючи політику уярмлення, узалежнення й пограбування, цілеспрямовано очищаючи Україну від українців (Голодомор, військове з'ясовування стосунків на території України з нацистською Німеччиною, переселення до Росії та інших республік й зумисне заселення її теренів покірними чужинцями) донині залишились безкарними. Значний відсоток нинішніх кандидатів в депутати є колишніми функціонерами комуністичної номенклатури, або ними ж виплеканої і вихованої ще цинічнішої й аморальної зміни. Репетуючи про законність приватизації об'єктів народної власності, кандидати свідомо уникають розмов про необхідність нарешті притягнути до кримінальної відповідальності виродків котрі в часи окупації брали безпосередню участь в злочинах проти людства. Хворий організм не лікують фарбуванням губ і вій, накладанням пудри й тушу на обличчя й манікюром нехай навіть і найфаховішим фахівцем нігтів. Результати нинішніх виборів не повернуть українцям владу й не відновлять врешті-решт зневажену історичну справедливість. Судді, прокурори, колишні праціники КГБ і МВС продовжуватимуть отримувати персональні пенсії, гвалтівники, грабіжники, руйнівники, насильники і вбивці, які в часі Другої Світової війни служили в сатанинській Червоній Армії, завдячуючиь звіт. Навіть якщо шляхом брехні і підкупу таки здобудуть крісло депутата.


Олесь Вахній незаслуженим пільгам продовжуватимуть паразитувати на тілі українського народу, а чужинці скуповуватимуть українські підприємства й родючий чорнозем.

Домінуючих завдяки шаленній розкрутці в інформаційному просторі й суспільному житті політиків лякають навіть найбезневинніші згадки, а тим паче вимоги, щодо проведення кардинальних змін в царині суспільних відносин й внутрішньодержавних пріоритетів. Скупивши аналітиків, правників, суддів й цілі фракції у Верховній Раді, самопроголошена еліта продовжує здійснювати політику базовану виключно на їхньому особистому зискові. Не за цю Україну клали життя найкращі сини і доньки. Почуття обов'язку кличе кожного небайдужого до долі рідного народу не мовчати на ходу підлості, брехні й несправедливості. Українці повинні знати хто стоїть на заваді побудови реально (а не бутафорно) незалежної держави, в якій кожен зможе цілковито реалізувати даровані Творцем таланти. Головною перешкодою в справі відновлення справедливості є штучно населені в Україну чужинці та зграя підлих й позбавлених честі та гідності пристосуванців. Методи їхньої протидії патріотам, рівно як й ідеї вивищення матеріального над духовним є злочинними, проте вірю, що мій голос таки почують мільйони зневажених, окрадених й принижених українців.


- Ви чуєте мене? Чи не досить терпіти? Влада сама, власними вчинками засвідчила що Конституція є нікого і ні до чого не зобов'язуючим клаптиком паперу. Чому ж ми повинні слухняно втілювати в життя її злочинні забаганки?

Час усвідомити, що призначенням суспільних процесів є слугування українцям, але не заполітизованим кримінальним кланам й забаганкам населених в Україну супроти нашої і наших предків волі. Так мусить бути і так буде. Незгідні дадуть звіт. Навіть якщо шляхом брехні і підкупу таки здобудуть крісло депутата.


Олесь Вахній

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.