МАТКОВСЬКИЙ – КАНДИДАТ ІЗ КОМАНДИ ПРЕЗИДЕНТА…ПУТІНА

23 октября 2014, 13:47
13
395

Полтавці пам’ятають справжні «подвиги» українофоба і корупціонера Андрія Половинки

            Земляки вже звикли: маємо нові  вибори і «свіженькі» брехню та політичне шахрайство від колишнього мера Полтави, сьогоднішнього кандидата в народні депутати в окрузі №145 Андрія Матковського. Над усе стараються він, його челядь і проплачені «шістки» - технічні кандидати від цього доларового мільйонера – в обливанні брудом головного конкурента, народного депутата України Юрія Бублика. За відсутності реального компромату на останнього  вдаються до поширення всіляких вигадок і відвертого «лайнометання» через власні телеканали, газети та інші проплачені ЗМІ або найнятих галасливих провокаторів. Усі вони, зрозуміло, Андрія Половинку ой як вихваляють! Сподіваючись на те, що виборці вже призабули його вчорашні «подвиги» та не здатні зняти з вух сьогоднішню «локшину» від Матковського.

 

«Притулюся  до партії хоч дідька лисого»

         Насамперед впадає в око його шахрайське «примазування» до передвиборчої команди Президента Петра Порошенка. Навіть після того, як таке облудне «поріднення» колишнього полтавського мера з президентським блоком офіційно на прес-конференції спростував один із його очільників Юрій Луценко, Матковський «забув» познімати численні бігборди з твердженням протилежного. Більше того, на зустрічі з виборцями продовжує тягати банер із написом «Блок Петра Порошенка». Коли ж учасники таких зустрічей ловлять його на цій брехні, Матковський, позичаючи в Сірка очі, вмикає дурника: «Так, я самовисуванець, з’їзд блоку мене не підтримував, але я пообіцяв увійти туди…після виборів». Останніми днями «світить» у пресі ще й відповідну заяву, що не вартує навіть використаного для неї паперу.

            Адже хіба не так запопадливо обіцяв він «служити» Юлії Тимошенко? Нагадаємо, що у 2005 році цей ставленик  олігарха Андрія Веревського на хвилі патріотичного піднесення після Помаранчевої революції проліз у депутати Полтавської міської ради за списком Юлиної партії «Батьківщина». Потім, використавши бренд того ж БЮТу, спочатку став секретарем міськради, а згодом і міським головою. Саме тоді, під час виборів мера восени 2006 року, його підручних спіймали з великою сумою грошей, якими вони купували голоси виборців-студентів. Факт такого підкупу командою Матковського беззаперечно встановлено постановою колегії Апеляційного суду Полтавської області від 8 грудня 2006 року.

           І тільки яловість та продажність наших правоохоронців, а також належність Матковського до БЮТівської владної команди дозволила йому всістися не на лаву підсудних, а в крісло мера. На цьому «троні» у вірності БЮТу та Юлії Тимошенко особисто він клявся неодноразово. Та варто було їй позбутися посади Прем’єр-міністра й опинитися в тюрмі, як наш Андрій Половинка «забув» і про БЮТ-«Батьківщину», і про її лідерку, по суті, зрадивши їх у найтяжчий момент. Згадаймо, на ганебно програних  ним наступних виборах мера Полтави 2010 року Матковський був висуванцем уже...Всеукраїнської партії трудящих. Сьогодні він офіційно безпартійний і, як з’ясувалося, лже-«порошенківець». Та завжди готовий притулитися до партії хоч дідька лисого, аби той тільки допоміг пробратися до владного корита.

 

За грати? Ні, на «трон» мера

         До речі, це не перше використання згаданим діячем популярного імені під час виборчих перегонів.  На попередніх невдалих для нього виборах до Верховної Ради він виставляв себе членом команди багаторічного керівника Полтави Анатолія Кукоби. Останній, правда, на той час був уже покійним…І, зрозуміло, не міг розказати про те, як ще у червні 2000 року на посаді мера ініціював розгляд на сесії міськради  питання про незадовільну роботу очолюваної Матковським Державної податкової інспекції у м. Полтаві щодо забезпечення надходження коштів до бюджету міста. Саме тоді депутати ухвалили рішення «вважати за неможливе подальше перебування А. Матковського на посаді її начальника та запропонувати начальнику ДПА в Полтавській області А. Соколу вирішити відповідно до чинного законодавства питання про звільнення А. Матковського з цієї посади».

            Адже схильність тодішнього керівного податківця дбати не стільки про наповнення міської казни, скільки про «розростання» власної кишені, була помітна, як кажуть, неозброєним оком. Про це писала преса, в тому числі така авторитетна, як тижневик «Дзеркало тижня» (див. його номер від 30 грудня 2001 року). Чому за подібні «витівки» не давали по руках і, власне, не притягували до відповідальності? Допомагала «дружба» зі згаданим олігархом-нардепом Веревським. І не тільки з ним. Свого часу проти Матковського-податківця кримінальну справу порушив слідчий СБУ в Полтавській області. Але тоді Податкову адміністрацію України та СБУ очолювали тоді такі одіозні фігури, як Микола Азаров і Леонід Деркач. Саме вони, певно, не тільки за спасибі допомогли «зам’яти» скандал у Полтаві: зі столиці надійшла вказівка ту справу закрити…

             Безкарність породжує вседозволеність і непомірні апетити. Сьогодні Матковський просторікує про якість небачені успіхи у бізнесі. Хоча всі знають, що насправді головним бізнесом для нього стала влада, наближеність до міської казни і можливість «нагинати» підприємців для так званих «відкатів». Точніше, поборів із них, які доходили до половини вартості бізнесових проектів і угод. Саме за те його назвали Андрієм Половинкою – прізвиськом, яке доведеться носити все життя.

 

Земельний «дерибан» площею понад 55 гектарів

              Згадаймо: під час «мерстування» статки Матковського та членів його родини росли, мов на дріжджах. Тож постійно поповнювався перелік придбаних (найчастіше, звісно, на підставних осіб) або контрольованих об’єктів престижної нерухомості, підприємств і комерційних фірм, засобів масової інформації. Чого варте лише фактичне володіння двома телевізійними каналами  - «ІРТ» та «Місто плюс». Такого не можуть дозволити собі навіть деякі олігархи!

                Знахабнів настільки, що «проковтнув» на той час єдине для Полтави та  десятка довколишніх районів Бюро технічної інвентаризації (БТІ). Керівником останнього призначив свого колишнього заступника по мерії Володимира Корчаку, котрий сьогодні є одним із керівників його виборчої компанії й не відходить від свого патрона, здається, ні на крок. Водночас зібрана в БТІ інформація дозволяє «бригаді Матковського» володіти не лише персональними даними земляків-виборців, а знати навіть те, де в них у квартирі чи будинку розташований, даруйте, унітаз…

                Тож для себе на посаді мера Матковський зробив таки немало. А для Полтави? За безцінь у 2006 році «подарував» 55,64 гектара міської землі, де раніше розташовувалися артилерійські склади,  фірмі київського будівельного магната Парцхаладзе. При цьому запевняв, що буквально  «за кілька років» там буде зразковий житловий мікрорайон із найсучаснішою соціальною інфраструктурою. Відтоді минуло вже 8 років, за які спритники лише зруйнували та розібрали  на будівельні матеріали більше десятка величезних цегляних складів і залишили цю територію майже у центрі міста такою собі «мертвою зоною». Сьогодні її «інфраструктура» - це залишки будівельного і купи побутового сміття, непролазні зарості чагарників, бур’яни, зграї бродячих собак і «кубла» для всіляких сумнівних елементів, які жахають мешканців обласного центру…

 

Після «гарбуза» у місті час тікати на село

                 Розтринькуючи такі земельні резерви, мер Матковський і компанія наполягали на необхідності розширення меж Полтави за рахунок приєднання до неї сіл Полтавського району. Чи не для того, щоб «дерибанити» нові  шматки «золотої» земельки під обласним центром? Лише принципова позиція  сільських громад не дозволила тоді здійснити ці «загарбницькі» наміри. Саме при головуванні Матковського селян із довколишніх сільських районів, які своїм продовольчим крамом муляли очі милішим міській владі власникам торгових мереж і супермаркетів, почали витісняти з центру Полтави найбуквальніше. Задля цього «обрізали» маршрути приміських автобусів, зупиняючи їх біля вокзалів і не пускаючи до Центрального ринку.

                 То скільки треба мати нахабства, щоб сьогодні виклянчувати у тих же селян підтримки на парламентських виборах? І чого власне, тікати до них від більшості полтавських виборців? Адже на минулих виборах до Верховної Ради Матковський балотувався в окрузі №144, до якого входять два з трьох районів обласного центру – Октябрський і Ленінський. Саме в Октябрському районі він жив і працював, але на парламентських перегонах 2012 року земляки вручили йому гарбуза ганьби. Тож тепер він чкурнув од них в інший округ із двома сільськими районами. Сподіваючись на те, що  менш обізнані з його «витівками» на посаді мера Полтави селяни легше «купляться» на  солодкі обіцянки та побрехеньки.

                   Однак старається Андрій Половинка даремно. Його реальні справи і методи «хазяйнування» відомі всім. Адже під акомпанемент безрозмірного піару за принципом «зробив на копійку –  волаєш на мільйон» за «царювання» Матковського у Полтаві руйнувалися дороги, добивалася комунальна інфраструктура, тролейбусний парк, занепадало виробництво.  Натомість розкошували «свої» люди, одержуючи найласіші ділянки під будівництво торговельно-розважальних комплексів і бюджетні «вливання», а також ті, хто пропонував найбільші «відкати» та хабарі.

 

Задля «своїх» людей відібрали ділянку навіть у глухих

                   У «незговірливих» же підприємців одразу відбирали і землю, і майно. Згадаймо, як починалася «війна» тодішньої міської влади з власниками ринку «Мотель», у якій не обійшлося без реального вогню. Власне, умисні підпали – фірмовий стиль «бригади» Андрія Половинки. Адже й сьогоднішня офісна «хатинка» Матковського біля краєзнавчого музею «виросла» на місці спаленого зловмисниками кафе «Полтавський коровай». Дуже приглянулася та розкішна місцина тодішньому «батьку» Полтави, котрий спочатку брехав усім, нібито там будуватимуть комунальний «будинок прийомів мера» для зустрічі російського й інших президентів на 300-річчя Полтавської битви, а потім звів там персональне «гніздечко»…

                  Так само спалили, а потім під керівництвом близької подруги родини Матковських Олени Шуліки захопили приміщення обласної дитячої бібліотеки ім. Панаса Мирного на вулиці Гагаріна. Для того ж, щоб пані Шуліка розширила свій готельно-ресторанний комплекс «Палаццо», взагалі зруйнували дощенту історичну будівлю державного (!) підприємства спецзв’язку. Задля передачі ще однієї земельної ділянки у центрі міста незрівнянно грошовитішим «інвесторам» гоп-компанія Матковського відібрала територію книжкового ринку навіть у підприємства місцевого відділення Українського товариства глухих.

               Вельми своєрідно шукали тих же  інвесторів і для будівництва сміттєпереробного заводу біля міського сміттєзвалища у Макухівці. Тоді «хазяї» міста навіть організовували поїздки за кордон разом із найближчим оточенням та деякими спеціалістами. Однак такі мандрівки насправді лише імітували пошук. За зізнаннями згаданих фахівців, керівництво міста цікавили тільки найдорожчі проекти з найбільшими «відкатами». Та хто з серйозних закордонних інвесторів укладатиме власні кошти у  «половинчасто»-корупційні проекти? Зате Матковський  знайшов для себе місце подалі не лише від полтавського сміття, придбавши «хатинку» в Австрії, де тепер мешкає з родиною у перервах між виборчими кампаніями в Україні…

 

Мітка «колорадською» стрічкою

              Перелік подібних «див» від колишнього «полтавського соцького» можна продовжувати і продовжувати. Вони вже навіть викликають у декого з земляків природне запитання: а може, пан Матковський справді є людиною з команди Президента? Тільки не Порошенка – Путіна… Не лише тому, що останній збирає під своє «царське» крило в Росію відомих українських посадовців-корупціонерів. Не зайве згадати і про те, що Андрія Половинку знають далеко за межами Полтави як затятого українофоба.

            Зрештою, до останнього часу він  з’являвся на «парадах» і перед телекамерами з так званою «георгієвською» стрічкою. Саме тією, яку ті ж поборники «русского міра» вже давно нав’язували нам ідеологічно, а тепер – ще й танками та «Градами». Мітячи цим «колорадським» знаком сепаратистів, найманців-терористів і російських путінських загарбників, які воюють на сході України. А як же найширше розпіарений на бігбордах й у  пресі  патріотичний «порив» пана Матковського стосовно закупівлі його «благодійним фондом» бронежилетів і касок для земляків, які беруть участь в АТО?  

           У те, що Андрія Половинку нарешті «пробило» на патріотизм, можна було б повірити, аби «згадав» він про наших солдатів не у перший день офіційного старту парламентської виборчої кампанії. Тобто фактично у вересні, через півроку після початку антитерористичної операції. Якби до того часу там, на сході, наші вояки чекали бронежилетів од Матковського, то путінські посіпаки вже, певно, дійшли б до Полтави. Чи не зустрічав би їх тут наш Половинка хлібом-сіллю? Судячи з того, що він робив і що говорив раніше, відповідь на це питання видається зовсім не риторичною.

 

Будував «русскій мір» у Полтаві

           Адже під час свого «мерствування» Матковський намагався будувати у питомо українському місті  «русскій мір» і возвеличувати його виключно як «город слави русского оружія». Скажімо, проти встановлення у Полтаві пам’ятників справжнім героям України, які боролися з російськими окупантами 300 і 100 років тому, Матковський на посаді мера воював, так би мовити, до останнього патрона. І особливо вихвалявся перед ветеранами, що не допустив появи у місті таких пам’ятників «прєдатєлям». Натомість його «план» з відзначення 300-річчя трагічної для України Полтавської битви передбачав витрати на сотні мільйонів (!) гривень. Реалізувати те безглуздя повністю не вдалося, та без театралізованої «битви», гучних шоу, концертів, нагороджень, що вилилися фактично у танці на кістках наших предків, тоді не обійшлося.

             При цьому на офіційних урочистостях з нагоди того ювілею у 2009 році за участю керівника адміністрації президента Росії Сергія Наришкіна «команда» Матковського першим увімкнула гімн…Росії. В ті дні Андрій Половинка влаштував ще й бучну пиятику зі своєю челяддю та іноземцями на території найбільшої полтавської святині – музею-садиби Івана Котляревського. Саме за вказівками тодішнього очільника мерії підлеглі йому комунальники регулярно «викорчовували» встановлені на полі Полтавської битви громадськістю хрести пам’яті на честь загиблих у ній українських козаків. Так само підло, по-варварськи знесли тоді 8 освячених хрестів пам’яті жертв Голодомору та знищили присвячений їм калиновий гай, який небайдужі полтавці посадили на початку вулиці Шолом-Алейхема.

 

Патріарх Кіріл «благословив» у Верховну Раду України чи Держдуму Росії?

              Таким святотатством очолюваної Матковським міської влади, її «війною» з хрестами та пам’ятниками українським мученикам і героям у розмові зі своїми учнями обурилася вчителька німецької мови Полтавського ліцею №1 Ніна Кирпотіна. Після того мер  примчав туди зі своєю свитою і зажадав її звільнення. Як осередок небаченої «крамоли» тоді фактично почали знищувати найкращий у Полтаві загальноосвітній навчальний заклад. Його директорка Наталія Вергал після пережитого з тяжкою недугою  серця  злягла в лікарню на кілька місяців, зрештою, її також звільнили. І тільки рішення судів, які визнали ті звільнення незаконними, та програш Матковського на наступних «мерських» виборах дозволили зберегти ліцей.

              У мерії Андрія Половинки не знайшлося навіть одного квадратного метра землі для встановлення  Державного прапора України біля адміністративного будинку обласної влади. Прохання про це тодішнього голови облдержадміністрації Валерія Асадчева «батьки» міста не задовольнили. Після згаданих і багатьох інших подібних «подвигів» Матковський, мабуть, із чистою совістю поїхав за «благословенням» до головного ідеолога «русского міра» і натхненника його реалізації в Україні  Путіна,  патріарха Московського, предстоятеля Руської православної церкви Кіріла, котрий «гастролював» у Криму влітку 2009 року. Фотографії запопадливого «прогинання» Андрія Половинки перед Кирилом 2 серпня 2009 р. обійшли не тільки полтавські газети. От тільки незрозуміло, куди ж благословив Матковського московський патріарх – у Верховну Раду України чи Держдуму Росії?

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.