Лукавство замість релігії

13 августа 2014, 12:31
Проповідник, правозахисник, видавець, письменник, журналіст.
3
329
Лукавство замість релігії
Праворуч кардинал Любомир, ліворуч патріарх Кирило.

Із ростом войовничих настроїв, озлобленням людей Україна все більш схожа на «малоросію». Мавпуємо найгірші російські зразки. Бити на сполох мали б священики, але вони лізуть поперед народу в пекло.


Для прикладу наведу кілька цитат з цьогорічних проповідей греко-католицького кардинала Любомира.

«Кожен громадянин, після того як керівні державні органи добре попрацюють і точно визначать його завдання, мусить сумлінно виконувати свою роботу, особливо коли йдеться про служіння співгромадянам.»

«Треба виховувати законослухняність у громадян із раннього віку... Родина, школа, Церква, телебачення, література – усі повинні підкреслювати користь для себе і для загалу суворого дотримання законів. Хочемо жити в нормальній державі – працюймо над тим, щоб законослухняність стала нормою поведінки для всіх громадян.»

«Політична ідеологія – це підстава політичних партій. Не особи, не інтереси, а ідеологія спільна, солідно випрацюваний спосіб бачення ситуації зараз і в майбутньому – оце є те, що об’єднує подібно думаючих людей, які творять партію.»

«Ми мусимо бути того свідомі, що в нашому народі є певна група людей, для яких найважливішим є їхня власна вигода, нагромадження, накопичення матеріальних зібрань. А хочуть вони також керувати всіма людьми й задля того не вагаються вживати насильство чи інших поганих засобів. Яка на це розв’язка? Яка на це може бути ефективна відповідь? Я свято переконаний, що в нашому народі є дуже багато добрих людей. Вони є всюди – в усіх областях, в усіх закутинах нашої країни. Вони також є присутні в усіх прошарках суспільства. І наша надія є власне на цих добрих людей. Але треба пам’ятати, що замало бути добрим. Треба чинити добро. На підставі досвіду не тільки нашого особистого, але на підставі десятків та навіть сотень років людської історії найкращий спосіб подолати лихо, зло – це є чинити добро. Зло можна подолати тільки добром.»

«Останніми тижнями було багато випадків в різних частинах України, коли матері поодиноко чи гуртово протестували проти висилання їхніх синів на фронт, у небезпечну полосу збройних сутичок. Властиво, не дуже цьому дивуюся. Хтось може закидати цим матерям брак патріотизму, але треба їх зрозуміти, бо вони матері. Дозвольте одначе все ж таки сказати щось іншого. Тому двадцять чи тридцять років появився фільм, в якому режисер старався якнайдокладніше представити життя Ісуса Христа на підставі Євангельських текстів. Але він також дозволив собі включити в сюжет фільму деякі легенди. Одна з них ось така: «Ісус несе оту поперечку хреста до якої буде прибитий. Поруч Нього ідуть жінки, між ними Його Мати – Марія. Виснажений немилосердним бичуванням, паде під тягарем поперечки». Згідно із легендою (а може, це не цілком легенда), Його Мати схиляється над Ним і каже: «Сину, треба йти далі». Вона Мати, вона відчуває вповні біль материнського серця, але вона свідома, що якщо Її Сина не розіпнуть, людський рід загине, ніколи не увійде до Царства Божого. Шановні і дорогі матері, подумайте над тим.»

А от ще кілька цитат. Порівняйте їх із проповідями Любомира (Гузара).

«Настає час, коли на зміну дисонансу векторів розвитку різних груп має прийти об'єднання навколо цінностей, авторитет яких міг би підтримувати саме існування суспільства, держави і особи».

«Суто утилітарна ідея росту матеріального добробуту, не поєднана з вищими ідеалами, навряд чи може бути міцною основою для формування єдності з ключових питань. Саме тому наш собор обрав своєю основною темою базисні цінності… Це справедливість, мир, свобода, єдність, моральність, гідність, чесність, патріотизм, солідарність, сім'я, культура, національні традиції, благо людини, працьовитість, самообмеження, жертовність». 

«Люди не можуть віддавати життя, не можуть йти на самообмеження в ім'я тих цілей, які сьогодні часто формулюються як головна мета людського життя. Свого часу я сказав, що ніхто не піде в атаку за збільшення ВВП. Це можна говорити і стосовно країни, і стосовно окремої людини. Ніхто не піде в смертельну атаку лише для того, щоб збільшити рівень свого споживання. Але ж саме ці матеріальні цінності сьогодні покладаються як стратегічні, як найважливіші».

Та сама пропаганда войовничого етатизму, ледве замаскована під релігійну проповідь, чи не так? Тільки другий набір цитат – з виступу російського патріарха Кирила на всесвітньому руському народному соборі в 2011 році...

Втім, Кирило ще не додумався звернутися до жінок з настановою схвалити перетворення їх синів на гарматне м’ясо, бо це, мовляв, уподібнює їх до Ісуса Христа!

Таку «проповідь» просто неможливо сприймати всерйоз. Я добре розумію почуття людей, які ще два-три століття тому співали сатиричні куплети про церковне лицемірство. Схоже, цю традицію треба відроджувати.

Кардинал Любомир Гузар
Матерів морально грузить:
Відпустіть дітей у бій!
Як політик, хитрий змій
Тягне Україну в прірву.
Терплять мовчки матері...
А я послав би на війну
Кардинала-сатану.
Кажеш, треба далі йти?
Сатана, сам йди туди!

Коли я опублікував цей віршик на фейсбуці, кілька знайомих одразу мене розфрендили з войовничими вигуками, що я комусь продався. Відповідь на такі закиди прийшла сама собою, наче Бог підказав: «Бідним поетам за совість не платять, в наших кишенях одні лиш прокляття. Слухайте совість чесно й смиренно – можна зі мною, можна й без мене».  Знайшлися і такі, хто вважає пацифізм хворобою. Їм було присвячено ще один віршик: «Ми хворі тим, що ми здорові. Ми не хворієм на війну. Прищепить мир вам наше слово. Час зброї та безумств минув». Ще один анонімний опонент заявив, що треба воювати, бо не можна мирно здатися Путіну. Я відповів: «Бажаєш – воюй, як життя вже не миле. Але матерів не зомбуй, не насилуй!». Після цього анонім нахабно зауважив, що треба не триндіти, а воювати, на що отримав відповідь: «Триндить анонім і пан Гузар триндить. У нас ваш триндьож в печінках вже сидить. Воюйте, триндіть, та не змушуйте нас вважати триндьож за моральний наказ».

«Моральний наказ» – це не просто фігура мови. Це те, на що претендують церкви: вони домагаються світської влади. Як виглядає здійснення цієї влади, показано у польській комедії «У Господа Бога за пазухою» («U Pana Boga za piecem»): кого проповідник порекомендував з церковної кафедри, того люди і обирають лідером на найближчих виборах. Маючи вплив на мільйони людей, церкви тихо впливають на їх вибір, в тому числі, на жаль, благословляють радикальних політиканів на ведення воєн та установлення диктатури.

У свіжій проповіді на тему «Як мусимо вибирати?» Любомир (Гузар) заявляє, що треба голосувати не за персоналії і не за інтереси, а за ідеологію і за правду. Мріє про «ідеологію», яка «об’єднує подібно думаючих людей», а що треба домовлятися з інакшими та інакомислячими про узгодження різних думок та інтересів і як це робити – не каже. Звісно, пропагує косметичні виборчі реформи, наче не існує кризи загального виборчого права. Але для нього цієї кризи не існує – він вважає благою ціллю нав’язування політичним діячам посиленої дисципліни, щоб вони відстоювали інтереси олігархів і церкви, а не своїх виборців. Втім, має пройти кілька сотень років, перш ніж суспільство, а слідом за ним і християнські церкви погодяться з моєю ідеєю монетизації голосування...

Любомиром сказано багато містичних слів, а що в сухому залишку? Не треба бути великим аналітиком і особливо розбиратися в тонкощах греко-католицької словесності, щоб зрозуміти, що він прямо закликає голосувати за партію «Солідарність» Петра Порошенка. Тільки там, серед усіх рейтингових партій, ми практично не знаємо жодних персоналій, одні коти в мішку, бо головна їхня персоналія вже очолює державу. І тільки партія Порошенка безсоромно годує українців нездійсненними обіцянками, при цьому відверто урізаючи економічні й громадянські свободи та соціальні гарантії «заради потреб війни».

Що у них за ідеологія? «Жити по-новому»? «Християнська демократія»?

Овечкам вціліти, насититись вовку
Указ шоколадного зайця звелів.
Живіть по-новому! Вживайте солодке!
Зуб мудрості вирвіть, щоб він не болів.

Як на мене, в цьому віршику про «ідеологію Порошенка» більше правди, ніж в десятку лицемірних проповідей з облудними закликами жити по правді. Що вже казати, якщо навіть дурна ідея продажу корпорації «Рошен» комусь зі своїх сподвижників із піарівською метою досі не реалізована!

У книжці «Суверенітет особистості: традиції та перспективи», яку я нещодавно подарував міністрові культури Євгену Нищуку, згадується про те, що зрощування влади з церквою – старий гріх православ'я. Тому на сторінках цієї книжки, так само як і в багатьох інших дописах, я ставлю питання про дерегуляцію релігійної діяльності, яка б дозволила посилити присутність у правовому полі релігій, які не претендують на владу над людьми та допомагають кожній душі ставати кращою, вірити в себе, бути вірною собі, володіти собою.

Небезпечно, коли церква починає сіяти ілюзії авторитаризму, представляючи світських правителів мало не месіями. А особливо небезпечно, коли за одну лише політичну лояльність або належність до правильної воюючої сторони людям кажуть, що їхні гріхи не просто простяться – а перетворяться на чесноти!

Неприпустимим лукавством є називати ескалацію насильства і терору «революцією гідності». Гідність – це чеснота, якій залишається дуже мало місця у сварці затятих ворогів і на полі бою.

Будь-якому юристу відомо, що право на гідність є особистим природним правом людини. Прирівнюючи гідність до вузької релігійної, національної, хай навіть і цивілізаційної («європейської») ідентичності, ідеологи християнської демократії небезпечно схиляються до тоталітаризму – духовного, світського, державницького.

Ми маємо послідовно захищати духовне життя та суверенітет особистості віруючих українців від спроб націоналізації релігії, перетворення мирної творчої душі у диявольський «бойовий дух».

Людина є вільною особистістю, а не придатком церкви, освітньої системи, певного суспільного, культурного та інтелектуального середовища. Людина – це суверенна особистість. Ми віримо в це та живемо відповідно до моральних принципів релігійної віри в найвищу цінність людини, визначених Священним писанням, і ніякі лукаві проповіді не уведуть нас з праведного життєвого шляху.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: Любомир Гузар,політика,релігія,патріарх Кирило
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.