"Айдар". Кілька добрих слів про героїв, які є косткою в горлі для багатьох гадів

10 августа 2014, 23:05
голова Центру досліджень політичних цінностей
0
263

хлопці б'ються за Україну і потребують нашої підтримки.

"Айдар". 

Описати те ,що побачив не вдасться. 

І довго, та і слова не передають емоцій.

Ми були на обох базах "Айдару": і тій,що під Старобільськом, і на тій, що в Щасті-безпосередньо у прифронтовій смузі. 

В "Айдарі" багато старих знайомих: кого знаю ще зі "Студентської революції на граніті"(привіт, Євгене!:)), кого з Майдану, кого з українського Криму(Тимуре, вітання!:)), а хто і вже рідної Городенківщини(Андрію, це про тебе :)). 

З комбатом був знайомий ще в Києві, а з "Батєю" познайомився вже безпосередньо на місці.

Хлопці з усієї України.

Багато місцевих.

Це я пишу для тих,хто вважає,що за Україну бореться лише Захід і Центр. 

Ні, там є хлопці і чолов'яги у віці і з Луганщини, і з Донеччини.

Російськомовні.

Але б'ються рішуче. 

Один вояк з Луганщини показував, що як оберіг носить з собою лист від незнайомої дівчинки з Тернополя(Ангеліни) з словами підтримки. 

Цей оберіг його щоденно підтримує.

А на стіні в казармі в Щасті розвішені листи від інших дітей. 

Хтось вважає такі речі дрібницями, а вони насправді підіймають бойовий дух і створюють відчуття підтримки.

Саме для цього я їздив не один , а разом з митцями("Остання барикада") і друзями. 

І Анжеліка Рудницька і Артем Полежака подарували бійцям Айдару хвилини розради. 

Дякую друзі, за те,що погодилися поїхати. 

Іване,дякую,ти справжній Сталкер:).

Пане В'ячеславе,без Вас "Барикада" б не виступила:). 

До речі, в Щасті це були перші митці. 

Перші але не останні.

Бо зараз українські митці намагаються прориватися до наших військовиків для їхньої підтрикми.

Найбільш безбашені доїжджають і до прифронтової смуги.

В Старобільськ пілся нас приїхали наприклад Валерій Гладунець, Тарас Компаніченко з "Хореєй козацькою"(молодці, хлопці!). 

Щодо Анжеліки Рудницької-це окрема тема. 

Вона не лише чудовий друг і професійний митець.

Там в батальйоні "Айдар" загинув її дядя. 

Підірвав себе гранатою,щоб затримати російських гадів. 

Він прикривав відхід і захистив 10 айдарівців, які зуміли вирватися завдяки йому.

Я обіцяв "Баті",що підготую подання на нього на Героя України...

Моторошні історії не переповідатиму. 

Головне, повірте,що "Айдар"-це герої.

Які б'ються за Україну.

Яким дуже важко.

Бо у них вороги -не лише всі російські терористи, але, на жаль, і дехто в українськіх вищих ешелонах влади.

Тож айдарівці потребують нашої підтримки.

Давайте цю підтримку забезпечимо!

Ще щодо позитиву: Сватове і Старобільськ справили враження абсолютно української патріотичної місцини.

 Часто вживають українську народну мову(яку постійно несправедливо ганять як "суржик". 

Я ж постійно кажу: "краще суржик, аніж російська!".

Але це окрема тема). 

У патріотичних футболках.

З патріотичними стрічками. 

Старобільськ абсолютно нагадав Гуляйполе.

І навіть свій пам'ятник Махнові у них теж є:).

Містечко "Щастя" , на жаль,дослідити ми так не змогли,бо це вже була прифронтова смуга.

Але підтримку айдарівців місцевими мешканцями Щастя перевірили на собі.:)

P.S. Все не описати. 

Називатиму лише тих,хто дозволив себе називати.

Фото виставлятиму лише з тими,хто довзолив це робити. 

Кожного разу я спеціально перепитував. 

"Айдарівці"-на реальній передовій, і небезпека у їхніх родин теж реальна.

Хлопці,повертайтеся живими! І ще обов'язково побачимося!
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.