Устрій суспільства досить вузький, тому що життя створює нові і нові ситуації, які потрібно вирішувати. В усному звичаєвому праві, в усіх писаних книгах, які описують, чи намагалися встановити мор
Устрій суспільства досить вузький, тому що життя створює нові і нові ситуації, які потрібно вирішувати. В усному звичаєвому праві, в усіх писаних книгах, які описують, чи намагалися встановити моральні правила поведінки суспільства (Ману, Талмуд, Біблія, Коран і інш.). Суспільство хотіло і хоче регулювати весь життєвий процес через страх, заборони, розподільчі і оціночні категорії. Диявол і Бог, нечистота і очищення, заборона і порушення заборони, закон і злочин – саме ці категорії суспільного життя займали інтереси суспільства і займають по сей день. Природа закону лежить в нагнітанні страху карності дії. Він не змінює наше єство, не знищує гріха, а тільки через страх скоїти гріх, порушити закон суспільство витримує видимість суспільної моралі і дана описана норма поведінки є моральною установкою загальносуспільного блага і добра яку не цікавить конкретна людина, конкретна жива істота з її радостями і стражданнями, успіхами і невдачами. Така мораль, такий закон осуджує зразу все суспільство, чи його більшість, через що не може претендувати на умови росту духовних якостей. Закон, хай навіть найдемократичніший для суспільних відносин, він є законом, нормою, рамками обмежень для більшості суспільства, але ж і більшість має більше духовних надбань ніж менша державна структура. Так як держава не втручається індивідуально до кожного особисто, то носії духовних цінностей мають певну свободу для індивідуального розвитку, розуміючи, що і сама «демократична» мораль не дає їм розуміння і бачення духовних цінностей в собі і в інших. Суспільна мораль пише закони, як словесне табу, заборону без пояснень суті таких заборон, як заборону, чи обмежень тільки частини людської життєдіяльності. Але оскільки ми є носіями духовного і мирського, то фактично духовного, Божественного закон не торкається. Душа живе, клекоче, хоче гратись в театрі життя, а заборони обмежують. Опускаються руки і голова, затухає вогнище життя в очах від такої постилої моралістичної «добро діяльності». Такі обмеження відбивають потребу суспільства в таких обмеженнях, як необхідної умови в організації порядку, дисципліни в житті більшої частини суспільства. Однак, якби там не було, засів душ духовними цінностями є постійним. Вони не описуються в кодексах моралі, в кодексах благоустрою життєдіяльності, а вони є постійно з нами. З ними ми у повсякденщині і звіряємо результат розв’язання життєвих задач – чи живемо ми правдиво, по совісті?, чи ні? Ми ж не звіряємо свої результати із суспільним законом і не гортаємо його сторінок. Він є певною стіною, яку не кожен хоче перелазити, обходити, бо, зазвичай, у цьому відсутня потреба і є намарною тратою енергії.
Для людства є прекрасним те, що ми всі є носіями духовних цінностей і вряди годи звіряємо результати своєї діяльності з ними, чим і будуємо спокій , як фундамент душевного і мирського спокою, умиротворення, а не як факт лозунгового декларативного закону, який виголошує ідеальні, бажані норми. Який застосовуваний в більшості випадків до грубих елементарних суспільних життєвих проявів: - не займайся перелюбством во ім’я збереження сім’ї (хоча остання частина речення ніде відкрито не лозунгується); не вкради в багатого, бо в бідного нічого красти; небреши, бо суспільне тайне все одно стає явним; не вбивай, очищуючи суспільний негативізм, бо цим займається сама держава, як орган сіючий страх і як орган покарання за відступ від моралі суспільства.
І це факт, що частину суспільства влаштовують очікувані ідеї добра, щастя, прекрасне життя після смерті, але смисл життя в творінні, у вільному облаштуванні свого життя, виходячи з можливостей. В даному випадку означені можливості не є обмежуючим фактором, так як творча індивідуальність розуміє свої потреби і потреби оточуючих, то це дає можливість розширювати їх у всіх випадках, у всіх ситуаціях життя-буття. Будьмо пильними, бо навіть духовні обмеження, аскези створюють умови для встановлення певних норм, певних законів, які не дають відповіді на запити душі. Це перший дзвіночок незадоволення життям. Другою великою підставою для страждань, для бачення трагізму життя є неможливість реалізувати бажання і в меншій мірі мінімальних життєвих потреб.
В житті ми спостерігаємо, що частина людства є законослухняною, дотримується аскез, обмежень релігійних традицій. І цього можна досягти, але виявляється, що дотримання законів і релігійних канонів, ідеальне чисте їх сповідування не дають нам ввійти в царство Боже, не виводять на шлях пізнання смислу життя, на бачення істини, не дають постійного благосного задоволення. А чого?, бо можна дотримуватись суспільних законів, але управляти ці закони нашими думками не можуть. Вони не можуть розвивати внутрішній духовний стан людини, бо не займаються творчим пізнанням. І робимо ми добрі діла, не задумуючись, не порушуючи суспільних законів, фактично із-за того, що ми. Наше єство, наш стан є добротою, яка є фундаментом нашого єства.
Крайні людські потреби в їх реалізації закон не обмежує навіть ціною самого безцінного – втратою життя. Обіцянки релігійних традицій царства Небесного пропагується на основі природньо-історичного порядку, як процес продовження життя з райськими задоволеннями нашого земного суспільного тілесного розуміння. Слід зрозуміти, що для високо розвинутої духовності в нашому єстві не виникає потреб в задоволенні земних бажань. Таким людям потрібні тільки духовні задоволення, духовні цінності. Священники,закликаючи до покори, сіючи страх із-за гріховного нашого життя, обіцяють райське життя і тим самим провокують змагальність, плодять несуттєві бажання, виходячи з їх задекларованої їхньої ролі в суспільному житті. Зазвичай, це є тюремний наглядач за дотриманням законності. Так, закон охороняє одну суспільну особистість від посягань і насилля зі сторони інших суспільних істот. В цьому природа і вічна сила закону, вся правда закону, який є теж певним створювачем середовища для бачення нами свого призначення.
Суспільство вирішує через закони, правила, інструкції. Закон обмежує життя, Воно ширше, богатше за закон. Він не є життя, а тільки його частина. Хто знайомиться із законом: юрист по обов’язку і злочинець по життєвій ситуації – обидва в очах решти стають лицемірами, хитрунами, обманщиками себе і всіх. Людина є частиною суспільства і хоче вона, чи не хоче, то всеодно вимушена користуватись правилами і дотримуватись їх. Хоча , зазвичай, потрібно просто жити. Ми і живемо. Хіба ми думаємо, чи згадуємо закон – ні. Ми до нього звертаємось тоді, коли попадаємо в ситуацію, яку створюємо самі і яка є життєвою підказкою про порушення нами духовних цінностей. Досконалих людей немає, але є такі, які живуть цілісно, в гармонії з собою, з суспільством.
Так, ми спостерігаємо, що закони не вивчають і не хочуть вивчати, пізнавати суть кожної людини. Протилежне ми бачимо в притчах Іісуса Христа. Але сьогодні і сьогоднішні фарисеї разом з юристами суспільства під будь-яке визначальне слово, за яким стоїть смислове духовно-цінностне навантаження, начіплюють маску невідомої віддаленої ідеї. Будь то добро, щастя, любов, милосердя, вже не говорячи про слова, якими обумовлено негативні явища, якими суспільство відразу ж визначає винність і покарання. Такі лозунгово-ідейні благосні діяння, які робляться не із щирої любові до себе, до інших і не із турботи за них по видимих потребах їх , стають тими публічно-іміджевими вчинками якоби для для спасіння особистої душі. То вони робляться ж не во благо і собі і тим паче іншим. Де немає любові, щастя, там відсутнє добро і милосердя. Турбота про ближнього, любов до ближнього із джерела своєї любові здійснюються на покращення, на збільшення цих якостей в Бога, в Божественній енергії і є тими краплинами, які об’єднуються в океан в царстві Божім, думаючи про реалізацію найвищих духовних цінностей життя. Ніхто не має спасати свою душу ігноруючи, зневажаючи інше єство. Роблячи добрі справи з любов’ю, той не чекає подяк і нагород. Вміння творити добро, бути милосердними, цвісти любов’ю, то саме це і є для нас нагородами в цьому житті. Хіба ми всі маємо такі нагороди? …
Законник і злочинець є двома сторонами однієї медалі. Їх приблизно одинакова кількість, що тих, що інших. Ті і інші живуть за рахунок суспільства, вони живуть одними інтересами, вони, де б не були, говорять на одну тему. Суспільне покарання ще нікого не виправило. Злочинець викинув свою негативну енергію через дію в суспільство і розслабився до пори до часу. Цей термін, який йому призначає суд, як покарання за злочин, то він і без тюрми не є агресивним, але що робитимуть так звані правники – вони носять свою негативну енергію в думках – вони навчені тримати цю енергію в собі. Природа злочину з обох сторін є виплеск негативної енергії, чи їх зустріч. Злочинець , який скоїв злочин, викинув з себе негативну енергію саме на той строк, наякий йому призначено покарання. Він цей строк і дома сидів би тихо, збираючи знову негатив і по закінченню цього строку скоює новий злочин. То питається: для чого міліція, прокурори, судді, тюремщики – вони спілкуються із злочинцями, граються в певні правила, охороняють їх дають їм їсти і все це за рахунок державних коштів, за рахунок наших податків. За рахунок наших податків і існує ця категорія злочинців-правників. Суспільство носить цю двоякість в собі, але найбільше вона сконцентрована в цих її двох частинках. Правник є потенційним злочинцем, а злочинець - потенційним правником. Обидві сторони називають санітарами суспільства, як вовка санітаром лісу. Природа їх санітарії в тому, що вони є найбільшими носіями негативної енергії і вони притягують інші види негативної енергії, яка є навкруги, акумулюючи її до пори, до часу, чим очищають суспільство, яке їм платить за це – грошима, матеріальними цінностями, життями. Це знаходить підтвердження і тими, хто вивчає ці явища, можливо, під іншим ракурсом, можливо, охарактеризовує іншими словами, але суть від того не міняється. У всьому світі, у всіх державах одинакова кількість злочинців і правоохоронців, як урівноважуючі сили між собою. Така рівність є постійною, тільки кількісно може мінятися від приросту населення і може мінятися від суспільної духовності в тій, чи іншій державі. Давайте поспостерігаємо, що суспільна духовність проявлена в добросусідстві, у мирному співіснуванні, у веселому щебеті дітей, у привітності населення, в чистоті будинків, вулиці, села, міста, чи їх частин і є ознакою і показником, і є рівнем їх духовності.
Не дарма суспільство організовувало для ума і тіла дні шахтаря, колгоспника, юриста … Вказані святкування є відображенням суспільної духовності в тому , чи іншому регіоні через означення тих духовних якостей, чи негативних рис, носіями яких стали ці назви, в тому вираженні і престольних свят, як характеристик суспільної духовності. Це є реальним відображенням зовнішнього і внутрішнього тієї, чи іншої громади. Цим шляхом ідуть священники. Дивимось день Варвари великомучениці, день Петра і Павла. Празникуємо, п’ємо, об’їдаємось і ведемо несуттєві розмови, одночасно вітаючи Петрів, Варвар. Зокрема в християнстві майже кожен день є згадкою про мученицьку смерть подвижників віри і було б справедливо наставляти паству на запалення свічки і подякувати сущому за спасіння душ усопших і возвеличення їх подвигів духовних, а ми розказуємо про царя Ірода, наганяємо страх у карі через хрест, у спаленні на вогнищах інквізиції. Природа цих суспільних днів у тому, що держава, нація, суспільство хоче заховати великі вбивства, великі спалення Всесвітньої позитивної енергії і чіпляє на цей день назву 8-ме Березня, як Міжнародний жіночий день в оправдання дій жінки цариці; 23-тє лютого, як День захисника Вітчизни, якого свідомо завели на самогубство під Нарвою і Псковом; День незалежності будь-якої держави як закриття спалення негативної енергії через вбивство, чи негативні посили у зміні суспільного устрою, цифра дати і назва дня, а спитаймо, чи помінялося людство від цих днів. Ми раді тим діянням, що були в ці дні мук святої Варвари, Валентина (покарали за любов і стала жити любов з цього дня) …? Ні. Природа сховку досить прозаїчна, як намагання красивими парфумами заховати дефекти обличчя і тіла. А хіба сутність помінялася? Ні.
Якщо говорити про насиченість суспільства негативною енергією, то досить показовим прикладом є біблійний епізод, який розкритий Іісусом Христом, коли законники хотіли втиснути Іісуса у цю двоякість. Одного разу на вулиці по якій і-шов (той , хто ходить, той, що подорожує і є суттю наймення) Іісус Христос, то до нього наблизилась юрба, яка вела жінку і побивала її камінням за те, що порушила суспільний закон перед своїм чоловіком. Іісусу була поставлена у вибір ця двоякість: або він на стороні законів Моісея ( в т. ч. держави) і вимушений з усіма кинути камінь в цю жінку, або він проти законів і постав би в ролі злочинця, бо не виконав би вимог за – кону. А проголошена ним ідея благості, милосердя, любові виявилася б всього навсього словами. Однак він саме на проголошених знаннях і основах буття сказав їм …, як ніхто інший до цього. Закони Моісея показують про суспільне замовлення в написанні Ветхого заповіту, а місія Іісуса в принесенні істинних знань на планету. Суспільство він цим не змінив і до сьогодні, однак ці зернинки благості, милосердя, любові живі і до нині в наших головах, а в декого і в серцях, в їх житті, вносячи бунтарський дух свободи в суспільство. Священники говорять, що Христос забрав все зло і всі так звані гріхи, а хіба їх природа змінилась. Вони і далі процвітають в суспільстві. І священники раденькі такому напливу бізнес-роботи. Іісус Христос через таїну хреста не забирав (це чисто символічний вислів) весь негативізм – він прийшов допомогти, навчаючи нас, розуміючих, як сприймати добро і зло. По сей день деякі бунтівники (мудрі божі люди) дотримуються, чи свідомо підтверджують вердикт Іісуса. Це всього один епізод буття його серед нас, а їх було багато. Своїми притчами і діями він показав всі сторони нашого життя: недоліки і перспективи, які відповідають нашим глибинним духовним потребам, яких ми можемо не усвідомлювати, бо майже все наше життя таке, бо майже всі ми думаємо, говоримо, діємо в цій суспільній метушні не усвідомлено.
Хоч ми задумані Творцем бути такими, як у тому прислів’ї: «Треба жить, як набіжить». Одначе, наше життя в суспільстві з нашою поведінкою, нашим сприйняттям інших, з нашими пустими нав’язливими ідеями, амбіціями, ця наша нікчемна змагальність, ці наші ревнощі, які ми імітуємо від наших батьків, які корінням вросли в нас від суспільства не можемо створити умов для духовного розвитку душі. За цією суєтою ми не хочемо усвідомити свою унікальність, ми не поважаємо своє єство і підлаштовуємось під більшість. Перед Богом відповідає кожен окремо, а не з більшістю. Там не партійні збори.
В наш спосіб життя суспільство заклало як одну з «найкращих рис» - змагальність – бути першими, найкращими, але з пустим гальмом рівності, хоча цей постулат суспільство намагалось матеріально регулювати і що породжувало протистояння особистостей. Саме така порівнялівка і стає в житті тим лозунгом, що всі рівні, всі імітатори. А коли ми такими не стали, то відторгуємось навіть тими, хто на нашу думку і нас не вартує. Ми ламаємось морально, бо така наша суспільна мораль, такий наш закон. Мирська суєта, напруження, животіння - і так день за днем. Що це за життя? Людина хоче померти і тільки в смерті бачить те, що звільнить її від такого собачого життя. Хіба це життя, коли людина не може задоволити своїх потреб і закінчує своє життя в постійних неврозах, сімейних скандалах, опускається до пияцтва, наркотиків, бомжування, відходить в монастир, прихід в психлікарню, чи обмеженням життя через самогубство. Це хворі і бідні душею люди. Де так живе більшість людей, то така і їх громада, держава – хвора душею.
Мораль і звичаї є категоріями, що об’єднують певні правила поведінки суспільства. Цими категоріями управляють, маніпулюють політики, священники і є механізмами порівняння і зрівнялівки. Ми свідомі того, що навіть у сім’ї люди різні. Людина моралі має вимір, тобто характер-истику. Хто не зламався, то озлобився і так далі. Така змагальність, чи випадання за коло створює в кінці кінців умови, в яких людина починає бачити себе, як неповноцінну особистість… , а той, що перший - бачить себе возвеличено. Саме ум дає нам таку порівняльну характеристику, бо він бере інформацію своїм баченням суспільства, яке дає йому все для такого узагальнення. А душа починає боліти і загодя - тіло. Ось тут хвороби тіла. В кожної людини є щось хороше, прекрасне, але не порівнюймо. Порівнюємо, то це означає, що ми принижуємо когось , чи себе. Кожен унікум, найкращий і його розум, його тіло відповідають його єству і тільки йому - і нікому більше.
Сьогодні державні структури є втіленням негативу в очах більшості. Психологи і радники таких суспільних лідерів від миру сього не дбають про справедливість і правдивість для самої більшості, а гнів, образа, незадоволення більшості, втрата до них довіри (30% голосів для виходу в так звані лідери зовсім не є показником і є срамотою називатись обранцем будь-якої гілки влади) плюс сам духовний стан таких особистостей приводить до загибелі такого інституту, як держава. Їх негативізм сам їх і з’їсть, бо йому теж потрібні харчі негативу. Від благосної їжі росте благосна дія.
Політика накопичення матеріальних багатств світу у невеликої кількості людей не є природнім процесом. Творцем задумано, щоб кожен здобував собі хліб і до хліба, тобто майже все суспільство повинно бути дрібно виробничим, щоб кожен отримував задоволення від своєї праці на себе. Людина має від цього задоволення, вона щаслива, вона таким чином з-бог(ом)-а(і)чує своє єство, свою душу. Праця на когось є експлуатацією і саме вона є джерелом надлишкових прибутків. І саме великий капітал зацікавлений у ліквідації дрібного виробника Десять, сто колосків на полі з повним насінням суттєво не збільшують врожайність поля. Психологам і радникам слід передбачити, що для отримання високих врожаїв, для забезпечення харчами всіх потрібно працювати в напрямку заготівлі (підготовки) багатим насіннєвим матеріалом для засіву поля (суспільства). Це буде природно і справедливо. Збереження балансу духу, як і матеріальних благ по всій території планети є тим процесом, що сприяє розвитку людства і конкретної людини.
Політика в кожному із нас. Вона в наших думках, словах, діях. Який наш колективний прояв наших внутрішніх президентів, то такий він є в наявності. Тобто ми всі хочемо стати саме такими президентами, чи тільки ті, що проголосували за нього. Хто свідомо, а хто на рівні підсвідомості. На підсвідомому рівні вибираємо таких же, як самі і проценти співвідношення за загальним зовнішнім поданим ЗМІ образом видно і поділ суспільства у його пристрасності у цьому ж співвідношенні, які характерні створеному образу тієї особистості, яку вибирають. Це якраз той психотип, той рівень духовності, чи бездуховності в державі, який і показує нас такими, якими ми є в дійсності. Тому, коли ми бажаємо мати такого президента, як в іншій країні, то ми самі повинні бути носіями тих цінностей, які є в тій державі. Чи можливо, як просить душа. Але наші нові можливості президента дають нам реалізувати самі потаємні бажання. А їх виявляється багато. Ось у чому природа зовнішнього і внутрішнього контрасту людини до президентства і після того, як ми стаємо ним. Народна мудрість гласить: «Хочеш взнати людину, то дай їй владу і гроші». Можна по окремості і істинна сутність такої особистості проявиться. Ми ж своїми бажаннями ущемляємо інтереси інших президентів. В результаті появляється конфлікт. В суспільстві бродить примара війни. Військовий психоз під барабани не дає нам спокійно стати до творчої праці. Барабани заглушують голос совісті, голос душі. Деколи політики скеровують таку агресію суспільного психозу на зовні, на інші країни. Схаменімось! Все, що робить Україна, Росія і світова громадськість, те чекає і їх у семикратному розмірі. Чим і як закінчиться цей процес, то такий результат і вони теж отримають. «Окраса» будь якої держави є творінням її народу. Просимо, щоб Сущий дав «окрасі» розуму поводитись з своїми сусідами , з своїми підлеглими, як він поводиться з своїми кровними дітьми і як він хотів би, щоб з ними поводились після завершення їх каденцій. Для Бога всі люди одна родина і Він знайде можливості зрівняти наші мирські бажання і духовні потреби. Це не перша така ситуація (була індійська, македонська, монголо-татарська, російська, американська імперії …), але прикро, що вона не побачена і не почута власть предержащими у всіх без винятку державами, які задіяні в цій ситуації в цій колотнечі. У цій ситуації не буде переможців і переможених, а тільки гіркота в кожному від наших бажань. Соціальний гніт, державна влада майже весь період існування людства домінують над нашим єством в нашій окремості. Закони, норми поведінки, моральні ідеї народжені суспільством і розвиваються, трактуються, застосовуються суспільством, хоча засадничі принципи морального життя людини, виходячи з її духовних потреб, засіваються в життя суспільства в цілому окремими індивідуальностями, які є носіями цих духовних моральних цінностей. Поступаймо, як велить Ваша душа, а не ваші бажання і амбіції. Ви, так звані керівники, такі ж люди , як і всі, але взявши на себе більшу відповідальність, то і слова і дії повинні бути адекватними.
Могутність завжди права – в крайньому випадку для тих, хто засліплений владою. Могутній і багатий, який думає, що гроші вирішують все, бо вони крім грошей і не бачать нічого, в тому числі, інших людей з їх життями, з їх потребами, з їх можливостями. Однак наскільки вони могутні, настільки вони і боягузи, будуючи мовзолеї, піраміди, гробниці для своїх бренних тіл, які є матеріальною окрасою і об’єктом пограбувань і справлянням природніх потреб для інших. Хіба для цього ми покликані в це життя? Один боїться втратити владу, інший – гроші. Немає кому завидувати, бо вони силою влади і силою грошей беруть в інших все, а потім бояться, що останні колись прийдуть забирати своє. Така природа їхнього страху.
Держава міцна, як суспільне об’єднання в її представниках (урядах) через їх уміння корегувати економічний потенціал і через вміння керувати силовими структурами. Це є половина їх сили. Другою половиною їх сили є довіра суспільства до цих урядів. Порушення між ними балансу призводить до їх заміни. У випадку, якщо уряди опираються на силові структури в управлінні державою і суспільством, то це шлях до формування монетарних мілітаристських устремлінь, що в кінці приводить до вбивств, до війн. При втраті довіри суспільства до певних урядів процес закінчується вбивствами, хоча меншими і призводить до політичних криз, чи революцій. Природа таких змін при втраті довіри носить духовну основу, а в першому випадку переважають егоїстичні амбіції керівної верхівки держави. Держава не може існувати без уряду, президента, чиновників, міліції, армії, але вона розвивається талановитими людьми, реформаторами, людьми надзвичайної творчої енергії. Аналогічне ми бачимо в будь-якому суспільному інституті. Наука не може діяти без вчителів, професорів, інститутів, академій, але живе і розвивається досягненнями геніїв , талантів, відкривачів нових методів і способів. Релігійна традиція, конфесія не може існувати без священників і церков, але силу їм дають пророки, месії, проповідники, мудрі люди, подвижники духу. Так і сім’я , як суспільний інститут спасається не тільки через підтримку звичаєвим правом, законами держави і регламентів релігійних традицій, а в основному за цвітінням любові і злагоди, або самопожертви, страху одного з членів сім’ї, чи їх всіх.
Людство поділене по расах, по релігійних традиціях, по націях, по державах. Держава, як уже писалось, ніколи не займається окремими особистостями. Вона примусово підтримує мінімум добробуту, мінімум справедливості і робить це не із любові до добра,, до доброти. Доброта чужа державі. Держава, перш за все, є орган примусу, є, перш за все, сила, яка зосереджена у представників суспільства конкретної держави. Суспільство має в собі різні форми самоорганізації, різні види правил поведінки, різні моралістичні установи і кожна держава їх формує в певні правила, закони. Хоч держави створені суспільством, але державний інститут здебільшого керує суспільством, не вникаючи в потреби окремих індивідуальностей, не вникаючи в деякі сімейно-побутові, колективні неузгодженості між особистостями, між особистостями і державою. В цьому їх притягуюча і відштовхуюча енергія і в залежності від потреб, чи бажань одне в одному, від стану ненависті, чи злоби. Це є присутнє у їх взаємовідносинах і розтягнуте в часовому просторі. Цей конфлікт цінностей кожної із сторін є нездоланним. Він то вибухає, то жевріє, але є постійно присутнім в нашій життєдіяльності. Хоча кожна із сторін має свої якісь якісні цінності, але в час конфлікту переходить саме на кількісні, розмиваючи точку агресивного дотику. На цьому і охолоджується енергія війни.
Президентом може стати одна людина, депутатами – теж обмежена кількість. Для чого нам скеровувати енергію для війни? Після якої - вибори. І знову розчарування в нових політиках і у своїх нереалізованих бажаннях, а далі пустота душі, бо ця війна забирає енергію в душі на наші військові вибори. Ми самі себе палимо, руйнуємо, знищуємо.
Війни і революції стають необхідністю із-за наших посилів незадоволення, ненависті національної, міждержавної, міжконфесійної, між класової в Небеса, хоча зовні нам здається, що це результат політичних і економічних негараздів. Не появився б Гітлер …, то принесло б іншого, бо це вже негативна енергія в масах людей підготовлює таку особистість і висуває на перший план. Сущий вже наперед посилає в це середовище душі з таким негативним потенціалом, щоб очолити маси для війни, чи революцій. Такі душі на всій території планети, але коли вона (душа) знаходиться в своєму «улюбленому» середовищі, то в неї є всі шанси реалізувати свої чорні бажання. Таку ж аналогію ми розглядали, коли хотіли пізнати якість добра і явище зла, бо розуміємо, що зло теж добро, тільки в меншій кількості. І розуміючи суть зла, знаходимо позитивну динаміку для свого духовного росту. Так і війна, чи революція, які становлять велике зло для духовності, бо йде процес ви кристалізації і розмежування позитивної і негативної енергії. Ще раз зупинимось для усвідомлення, що і в негативізмі є позитивні тенденції. Ми можемо вітати війни, революції, вбивства – так є. Ми, кожен в окремості, не можемо зупинити процес війни …, який почався. Почався виплеск негативної енергії з негативного. Йде процес її самознищення. Ні вона не зникає, але в людства настає час усвідомлення цього зла в якому воно опинилось і воно починає молитися, починає усвідомлювати це зло, очищаючи свої душі, бо пройшла ейфорія перемог-поразок, прийшло розчарування в очікуваннях кращого і справедливого на фоні матеріального збідніння і людських смертей. Саме процес очищення веде до закінчення цих вбивств, веде до певного перемир’я, компромісу. В окремо взятому випадку вбивство, як захист свого тіла і душі є подією страшною для душі, є психологічним стресом і є підказкою, про намагання Сущого змінити своє поведінкове життя, але воно є оправданим суспільством і позитивним для душі, бо саме цей момент міняє наше єство, міняються погляди на життя, на його цінність. Хто проходить через це, той знає. Тому в цілому війни і революції, які починаються в разі найбільшої концентрації негативних енергій є тим моментом і тим способом, яким проходить очищення суспільства, його згуртуванню на загальнолюдських духовних цінностях.
Розуміючи природу війн, революцій, людство може жити без них, шляхом засіву духовних якостей і насамперед, щоб цього були свідомі суспільні керманичі, власники суспільних матеріальних багатств. Це досить широка тема для розмірковувань і для адекватних дій. Україна, в так званій колотнечі, визріла своїми незадоволеннями, своїм негативом до державних структур, але і нові владні можновладці своїм духом і методами залишилися ті ж самі. Вони по суті нічим особливо не є незадоволеними. Їх влаштовують залишені механізми привласнення надлишків, корупційні схеми, а влада є. Їх мета «временщиков» досягнута. А народ? – Кожен виживає сам , як може. І вони не є носіями негативної енергії незадоволеності, а в матеріальному плані вони більш витонченіші у взятті влади і присвоєнні національних благ без великих напружень. Цьому сприяє незадоволеність суспільства. Вони б залишили старих чиновників, але зробили із-за жадібності помилку, що не розсосали верхушку негативного суспільства, не давши їм владних посад і не давши ширшого доступу до матеріальних благ. Фактично ядро незадоволених залишилось в центрі і по окраїнах, то тепер воно точно зможе знести цю владу, яка вже із страху за життя, посади, матеріальні статки почне набирати агресії. Тільки таке зіткнення внутрішніх агресій: суспільства з державним інститутом може дати можливість змінити схему управління – утворенням маріонеткового уряду з його агресією до власного народу при підтримці зовнішніх сил, чи на більш демократичну владу в разі певного контролю за владою незадоволеним суспільством. Зможе, чи дасть поштовх до очищення суспільства, яке хоче спокою і гідного життя, а це дасть в цілому поштовх у нарощуванні позитивних творчих духовних сил. Сучасна структура управління повинна рухнути і закінчитись.
Потреба народу в позитивній реалізації максимально можливої правди життя дасть можливість для духовно-суспільного відновлення і відродження. Ми всі свідомі, що цю колотнечу не слід розглядати, як нове, краще життя, бо це є прорив дозрілого гнилого чиряка. Ці суспільні відносини гнили з часу оголошення незалежності певної частини суспільства (від кого і від чого?). Суспільний чиряк появився на хворому суспільному організмі. Це є катастрофа, яка несе смерть, яку плодять обидві сторони. Там і там є гарячі голови для виплеску ненависті і вони скеровують всю силу для помсти за нереалізовані бажання. Суспільство від втоми викидає на верхушку особливо ображених, а серед можновладців росте сила помсти за відібрану владу, майно, чи за ймовірність їх втратити. Обидві сторони чинять жорстокість і насильство. Але помста народу має дух правдивості і тому вона несе в собі ядро позитивізму, хоча для суспільства будь-яка калатнеча зі смертями не є благосними діями. Бо як тільки почалася стихія війни, то розгнуздана колективна підсвідомість звіра зносить на своєму шляху все, що появляється на дорозі. Обидві сторони переходять в стан обману і самообману, бо тут ніхто не згадує свого духовного покликання. Тут навіть ум не працює для збереження свого і чужого тіла. Гори все пропадом і особисте остогидле життя в тому числі, яке було незадоволене суспільним устроєм. Суспільний неписаний договір порушений. Такий вогонь небезпечний і відтермінування спалаху вогню дещо охолоджує гарячку ума.
Будьмо свідомі, що суттєво змінити державний устрій в своїй державі ми не зможемо, бо ми до цього не дозріли (чиряк лопнув при сторонній допомозі) і нам цього не даватимуть зробити .Але це наша проблема і тільки ми її в змозі владнати. Державний устрій може поміняти форми, але суть залишиться та ж сама, хоча змінам передували визвольні інстинкти, ідеї,але прийшовши до влади в них спрацьовує дух колективного свого самозбереження (тепер вони вже бояться народу). Вони з часом теж не стануть перейматися окремими особами, їх проблемами. Вони не були носіями позитивної енергії і вони не творитимуть духовних ширших якостей. Навіть , опинившись в їх компанії, індивідуальне єство буде там паралізована зовнішньою колективною ейфорією збереження статусу кво. В неї, як і в кожного є свобода пошуку шляху в пошуках істини. Будьмо щирими і правдивими перед собою і іншими і ми зможемо візуально побачити позитивні зміни. Довіряймо одне одному і державі і держава нам. Тоді матимемо гідне життя. Лікуймо душу народу. Бо держава все одно буде, якої ми самі гідні будемо. Який Іван, така і шапка.
Революцію зробили негативні енергоносії, вони і залишаться при новій владі і вони не створять справедливого вільного укладу життя цього народу, але позитив винесеться через позбавлення брехні, несправедливості і обману на певний період часу. Це не є оцінкою, чи осудом, а є як шлях усвідомлення і слід прийняти цю думку з усіма оцими описаними зовнішніми проявами нашої життєдіяльності, як богооставленого народу (ті, що Бога забули, забули себе), хоча це не те слово, а правда в тому, що ми не жили у своїй масі по божому, за покликанням душі. Ми не жили тими духовними цінностями, які є вічними – щирість, доброта, справедливість, любов, милосердя.
Коли це до осені заспокоїться, то ми зрозуміємо, що ми живемо, як і жили, але, що найцінніше, то це усвідомлення полегшення, певного звільнення від негативу і живемо більш духовно в індивідуальному розумінні, а це і є позитивом для цілого народу.
Нам творити потрібно і починати кожен має з себе, хоча б з маленьких справ – морального і тілесного очищення, а далі до більш свідомих поступків. Якщо ми хочемо поміняти світ на краще, його соціальний і економічний устрій, то перш за все ми повинні міняти себе, як особистість, як індивідуальну особистість. Бо погляньмо на себе зі сторони: в життя ми приходимо голі, а з життя теж ідемо ні з чим. Навіть той костюм в труні нам не потрібний. В ньому немає потреби.
По великому визначенню тіло є співпомічником у духовному розвитку душі. Коли душа і тіло знаходяться в гармонії , то і ум з його бажаннями не плодить усілякі нісенітниці навіть у маленьких речах не говорячи про право власності на людей, право власності на землю, право, право, право …, а де ж відповідальність за себе, за всіх, за божественне. Нам в цілому нічого не належить, то чого ми так все життя напружуємось, щоб щось мати, щоб кимось стати, щоб чимось володіти. Все є незалежно від нас. Чи не так? Якщо це не так, то чия ми власність - кожен? Хай кожен скаже - чий він раб?, чия ми річ? Абсурд. Людина, деревце … є частинами Природи, Всесвіту. Власність є певна умовність суспільства. Ми не говоримо про потреби людини, як біологічної істоти, бо всі частини Природи взаємозв’язані, мають одинакові потреби в теплі і освітлені від Сонечка, Повітря, Землі, Води, і Вогняної стихії. Людство не може управляти цими стихіями Всесвіту, а тільки може бути користувачем, як матеріальними категоріями. Космічна енергія, божественна енергія, а ми є її частиною. Так, що природа власності є тільки певною умовністю і то тимчасовою однієї то іншої груп людей. Вдумаймось, що ми ділимо? Пропонуємо всім зрозуміти сенс життя Людини, її покликання.
Коли ми залишаємо тілесно цей світ, то і саме накопичення матеріальних благ (на чорний день не так багато і потрібно) не може бути оправданим Богом, ні людьми, бо це породжує конфлікт. Кожен накопичує своїм трудом все, що необхідне для задоволення потреб кожної людини, але не через отримання надлишкових прибутків шляхом експлуатації інших. Взявшись за фізичну експлуатацію чужого тіла, то слід взяти відповідальність за духовний ріст людей. А це небезпечно, бо душа, що розвивається, крім усього, потребує свободи, а вільною людиною не так просто управляти. Тут є необхідність гармонії між усіма членами суспільства на рівні духовних цінностей.
Для чого ми все життя збирали такі «скарби», а душа після закінчення життєвого шляху тіла полетіла шукати для себе нове тіло, злившись із загальносвітовим духом. Ті, що залишились, не знають куди пішла душа з тіла їх родича тілесного – не похоронили однозначно, бо деколи відвідує нас, живущих у снах, у повсякденщині через залишені слова і діла. Матеріальне творіння було спільним, як і духовне теж. Чого подеколи нас так тривожать ці відвідини душ умерших тіл , залишаючи такі відчуття, які не кожен може передати словами, а якщо відбувається словесний діалог, то і там зберігається якийсь певний фрагмент. Але факт, що залишаються тривожні відчуття і незалежно від того, яка тема зустрічі відбувається – в позитивному, чи негативному руслі. А тривожать відвідини душу, але ніяк не тіло. Природа таких відвідин в тому, що ми ніколи не бачили в цьому єстві, чиє тіло померло, душі і наша душа злякалася і душа померлого практично не бачила наших духовних потреб, а все із за мирської суєти. Той, хто помер збирав матеріальні скарби. Не бачачи нічого крім них, бо туди поклав тіло і душу, а цей, хто прийняв матеріальний спадок, відноситься до нього, як до чужого. Природа таких відчуттів в тому, що все на світі, крім нашого єства є чужим по природі і водночас ми є його частиною, бо ми його зустріли, можемо ним користуватись, володіти і передавати. Якщо душа приходить до нас, як до гармонічного єства (це є знак визнання росту ), то і тривоги немає , а діалог проходить на всі житейські теми – так якби душа була весь час рядом. Мабуть вона буде послана в одного з потомків.
Не може суспільна душа , суспільні установки бути предметом ідеалу для кожного. Кожна душа настільки індивідуальна, що світовий розум до кожної з них має свій ключик. Те, що для однієї душі і тіла може бути скарбом, то для іншого єства золою; для одного ліками, для іншого отрутою. Тому то і пошуки істини, пошуки спокою у кожної людини різні. Було б доцільніше визначити цей стан, як стан свободи. Бо саме маючи свободу, ми і маємо той душевний спокій. Не варто змішувати рабський спокій, корисливий спокій з самою суттю душевного вільного спокою. Кожна людина приходить до пізнання істини своєю дорогою: одна – широкою, короткою, покритою асфальтом, оточеною клумбами квітів; інша – вузенькою, довгою, тернистою, через тернисті степи, чи непрохідні хащі.
Якщо ми відчуваємо в комусь неприязнь, злобу, то це просто продовження нашої неприязні, злоби. Це ми дивимось у дзеркало і бачимо себе. Так відбувається з кожною якістю, з кожною людською дією.
Правильно жити – це жити без ідей і без па-м’яті(без пом’ятих ідей), тобто жити теперішнім і без майбутнього, і без минулого.
Для усвідомлення ролі людини-індивідуума в суспільстві, як частини суспільства і іншої частини суспільства, які управляються релігійною традицією і її ролі в суспільстві. Ці слова написані для усвідомлення, а не є осудом поважної частини суспільства, бо саме і, можливо, завдяки їм проходить процес пізнання себе.
На сьогодні 1/3 суспільства не позиціонує себе до будь-якої релігійної традиції, які є на Землі. Релігійні традиції взяли на себе обов’язки перед суспільством у забезпеченні морального, психологічного і деякою мірою духовного його виховання. З часом частина цих функцій перейшла до держави. Коли існує попит, то виростає і пропозиція. На сьогодні багато людей по окремості шукають за покликом своїх душ у пізнанні своїх духовних начал, що покращує моральний і психологічний стан їх і суспільства. Тому держава, хоча і опирається в цьому сенсі на релігійні традиції, все ж почала створювати служби, які називаються психіатрами, психоаналітиками, психологами. Авторитет цієї служби на сьогоднішній день виріс завдяки індивідуальному підходу, у вмінні разом шукати корені проблем, які турбують будь-яку особистість і все це на основі довіри. Основна маса психологів працює на політиків, бо вони працюють на основі державних досліджень, аналізу , висновків, які покликані перш за все задовольняти інтереси суспільства, а не окремих індивідуальностей. Таким чином, мова йде про згладжування протиріч між суспільством і особистостями, але аж ніяк не про духовний їх розвиток. Однак і це є кроком на шляху пошуку себе, свого єства. В цілому ця служба набирає прихильників і виводить з під впливу і держави і релігійної традиції. Ні релігійна традиція, ні держава вже сьогодні неспроможна зберегти сім’ю. Про це свідчить статистика і процент питань, які розглядають психологи.
Психологічний і моральний стан сім’ї є гарантом її міцності, а відповідно і міцності державних устоїв і правил. Сьогодні людиною затребуваними є духовні цінності. На них в подальшому буде триматись суспільство, але не його інституті - держави. Втрата сили впливу на людину певної релігійної традиції суттєво зменшилась і така ж доля жде іншого її партнера – державу. Друга третина людства імітує приналежність до державних моральних кодексів і до відживших постулатів релігійних традицій. Можливо, вони деколи заходять в церкву, чи в партійний клуб, надіваючи маски релігійного традиціоналізму, чи маски партійної приналежності. Це є залишками інформації, яку залишають старші покоління молодому поколінню, що користувалося церковною, чи суспільною мораллю і законами. Іншого ніхто не вчив, а якщо і передавалось то під страхом, який ішов від держави і від релігійних традицій через страх, що ж скажуть люди і чи допустить держава до роботи і до засобів існування. Сьогодні чимала частина суспільства йде лікувати душу до психологів. Вони вже є майже кругом. Держава, з метою утримання під своїм контролем перевиховний процес, створює посади психологів у садочках, школах, вузах, на робочих місцях. Працюють на державу, то і вони є вирощувачами державних і суспільних правил, але ніяк не духовних. В них є методики, дослідження, умовиводи, які отримані від суспільства, то такі і результати. Ось звідки досить обережне повинно бути відношення до цієї частини суспільства, як до медичної таблетки, чи уколу. Є раптовий результат, а причини, чи природа людських страждань не встановлені, бо за це з роботи держава вижене.
Великі можливості зберегти духовні цінності в підростаючому поколінні, в дітях - є в батьків, які не мають особистих зобов’язань ні перед релігійною традицією, ні перед державою. Наголосимо, що не тільки зберегти ті духовні цінності, які приносить дитина з душею, а й зміцнити. Про що ми писали попереду.
Досить невелика частина людей є істинними шукачами Бога, Бога в собі, істини і духовних цінностей. Чимало з них находять. А звідки в них є знання? Видно вони з ними послані на Землю для нашого лікування, для лікування наших душ. Носіїв духовних знань в суспільстві політики, священники, психіатри називають боже – вільними. Хоча саме вони є тримачами духовності людства, і саме до них звертаються ті, хто шукає свою душу. Незалежно від соціального статусу. А ці з богом і вільні не потребують лікування душ, а суспільство сьогодні ох як потребує лікування. Вони просто інші. Хто вивчав цю тему, то може знати. В цю категорію суспільство через психіатрів записує інако-(інакше, по другому мислячих) мислячих людей. Так було і є поки існує державна форма управління суспільством. Так говорили і про Іісуса Христа при його земному бутті.
Ці умовні поділи на частини для нас є нікчемними, а для Сущого і поготів.
Давайте подивимось, як сьогодні держава намагається формувати суспільний дух, що їй не вдавалось і не вдасться із-за низького духовного потенціалу власть предержащих. Вони не є ядром с-прав(ди)-едливості, а саме основне, що парафія у формуванні суспільного духу було, є і буде саме за правдивими і мудрими індивідуальностями. Це не залежить від їх публічності. Так, ми знаємо, що їх слова писані і казані завжди використовувала будь-яка влада. Мудрість таких людей також і в тому, що вони не просять у грязних політиків похвали, орденів за плагіат слова, чи дії. Їм достатньо відчуття щастя, що мудрість і справедливість побачена ними находить поширення через корисливих політиків. Їх душа росте і ті, що оточують їх мають щастя собі рости, і ті, що знаходяться на великих земних відстанях мають щастя відчувати їх порухи в розвитку суспільного духу серед нас усіх. Це є еліта людства. Вони є стабілізаторами, урівноважувачами відносного спокою в суспільстві. Вони є засівачами щастя , радості, доброти і милосердя на планеті. Це і є святі люди у нашому мирському розумінні, бо ряса не є обов’язковою ознакою святості і не є ознакою в знанні істини, правди.
Непристойно для будь-якої душі, чи «н» кількості душ мати абсолютну владу, хоч і зовнішню. Бо соціальна природа цього явища в тому, щоб всі мали достойну гідну зарплату, чи інший рівень матеріальних потребуючих благ виокремлено особи. Для того і дане нам життя, щоб ми плекали гідність, свободу в цьому соціальному середовищі. Це ж стосується і права, абсолютного права власності в матеріальному світі. Матеріальний світ, Природа є власністю всіх, як і право на свободу. Ми є всього навсього користувачами, а подеколи передавачами, приймачами, розпорядниками матеріальних благ і природнім буде та їх кількість і якість, яка задовольняє потреби душі нашого єства. Якщо ми це усвідомимо, реалізовуватимемо цей принцип, то житимемо в мирі і злагоді. Бо саме надлишок матеріальних благ в своїй більшості веде до деградації нашого єства, до втрати свободи духу. Ми стаєм о рабами предметів і прав. А цих предметів слід мати від потреби, а прав економічних, соціальних, юридичних на Природу на собі подібних якнайменше. Тут особливо є потреба бути насторожі, бо природа появи в нашому житті богатства матеріального є наслідком отримання від сущого богатої душі від попереднього тіла. Отримане богатство слід використати не на розпусту і задоволення тілесних і соціальних бажань, а і для турботи за оточуючими нас братами і сестрами, як собі подібними і діючими по образу нашому. Царські, райські матеріальні дари і є тим раєм Божим. Зрозуміймо це. Будьте Богом і по Божому розпоряджайтесь подарунком, який отримали. Тоді Ваша душа знову опиниться ще в людському тілі і ще Сущий продовжить час перебування в Раю для отримання райських благ. Така душа, зазвичай, будучи в іншому тілі, опікується своїми тілесними кровними родичами. Ми бачимо деколи такі династії, хоча вони не завжди є такими триваючими. Така турбота може досягати чотирнадцяти мирських поколінь. Нехтування цими принципами приводить до втрати духовних отриманих надбань і до втрати матеріальних подарунків, можливо, ще при цьому житті. Бідній душі не потрібні великі статки, бо не вистачає Розуму ними розпорядитись по Божому благоволію.
Принципи пізнання духовного розвитку не залежать від досягнень науки, від тверджень релігійних традицій, ні від законів розвитку суспільства, бо таїна духовного розвитку проходить своїми шляхами і розкривається людству по іншому ніж в природничих і суспільних науках. Ці таїни відкриваються конкретній людині, чи можна сказати через конкретну людину, через її духовний досвід. Тобто, через рівень її духовного розвитку і стану, чи способу ведення духовного життя на даний час. Вони положені в основу всього і будь-якого розвитку людства. Хоча факти, події є наповнюючим змістом принципів життя духовного і матеріального. Так, чи інакше, вони взаємозв’язані. Ці інтуїтивні прозріння відкриваються мудрим людям, які мають доступ до світових духовних знань, до пізнань світового Розуму. Саме такій мудрій людині дається можливість пізнати своєю цілісною душею і тілом, своїм єством, яке має ці духовні знання і цей життєвий матеріальний досвід. Саме такі душі посилаються в такі тіла, в такі місцевості, де виникає потреба людства в мудрих словах, в мудрих сівачах духовних знань для людства і все ж його таки знань, надбаних ним, бо сама людина не може стати пізнавачем істини, не маючи доступу до світових знань. Вона ними користується. В цій моделі людський дух в конкретному тілі є цілим океаном. Тобто, тіло є носієм душі зі всесвітніми знаннями. Тут людина є цілісним духом, а оточуючий її матеріальний світ . тільки частинкою цих знань. Зростання суспільної духовності є тією частиною нашого буття, що суспільству не потрібен такий інститут управи, як держава. Так було і так буде.
Ми вже описували приблизний процес формування професійної забезпеченості кожного окремо і суспільства в цілому. Давайте подивимось на розвиток людства, який простежується перш за все від розвитку духовності, а потім іде розвиток матеріального. Хоча візуально можемо констатувати, що матеріальне створює умови для розвитку духовних цінностей. Так воно і є, але духовність окремих індивідуумів (талановиті вчені, талановиті новатори виробництва, таланти в мистецтві…) створює зразки в матеріальному середовищі. Прагматичне суспільство, яке живе пристрасно, найперше бачить позитивні зрушення в матеріальному. Тому то матеріальне, як якість видима через наш ум створює відчуття, що воно створює умови для розвитку душі. Так воно і є для цієї категорії людей. Тільки з окремих індивідуальностей може рости суспільство рівних і вільних індивідуальностей. Вони є поширювачами, випромінювачами доброго і вічного. Природа такого процесу росту є природньою в тому, що з маленького зернятка виростає велике дерево. Так ростуть будь-які якості – чи то позитивні, чи то негативні (маленький гнів вирощує великий і т.д.), через те, що тільки окремо взята людина може почати пізнання свого внутрішнього, своєї душі. З двох зернинок , навіть, якщо вони рядом, не виростає одне деревце, а два. Одна зернина, ще одна – так багато зернин, що проросли з часом і виростає ліс. А до цього було одне дерево. Так і людська душа пізнавши істинність життя розсіває, випромінює доброту, милосердя, щастя…, а не пізнавши розсіває гнів, користолюбство … Ми хочемо кращого, то відкриваймо свої душі для духовного і матеріальне додасться. Деревце тягнеться до сонця, корінцями до води і поживи… Так і людська душа тягнеться до прекрасного щасливого відчуття у своїй місії на планеті.
В цій молитві теж набралось чимала кількість негативних слів, прикладів, бо їх мабуть і є більше в нашому мирському житті, однак, маючи усвідомлене розуміння смислу життя, ми виконуємо своє покликання людини на планеті Земля - духовно розвиваємось.
Читаймо цю молитву по одному реченню, по одній дві сторінки і в спокої усвідомлюймо особисто, що ми пізнали в цьому світі, в собі, а що можна ще пізнати. Таке розуміння дає відчуття радості. Розвивай її і не перешкоджай рухатись до інших.
Можливо, ці слова є тими зернами, а Ви тим місцем, тією здобреною, вологою, теплою землею, а коли настає час, час весни і ці зерна проростають, то ми бачимо результат: свою благословенну долю, своє життя, наповнене змістом любові, радості і щастя. Довіряймо кожній миті життя, кожному подиху, кожному шматочку хліба, кожному ковтку води – вони реальні, як і ми. Ми всі разом є плоттю і кров’ю життя. Довіряємо реальним речам, собі. Колись жили і спілкувалися Боги з людьми (Біблія, Коран, Веди …) і тепер так є. Можливо, такий поділ був і є по рівню духовного богатства. Такий поділ є суспільним, бо «по подобію і образу» ми створені. Жити з людьми різними ми приречені. Так, як і ми . Ми не вищі, ми і не нижчі у духовному розвитку, але не живімо суспільним умом, бо ми ж памятаємо, що вхід в царство Боже є в кожного через свої двері і прийдемо ми туди, чи прийшли - кожен своєю дорогою в самості. Можливо, ми будемо гонимі суспільством і нас будуть називати їхнім словом «язичниками». Так воно і є. Ми довіряємо рослинці, деревинці, пташині, тварині, людині і це все є реальними речами і ми його бачимо, чуємо. Бачимо їх процес життя. Довіряємо своєму духові, який ми відчуваємо. То все разом і є тим божественним життям-буттям. Це і є нашим смислом життя і є нашим Богом. Але люди вірять в описаного в святих книгах Бога, якого ніколи не бачили і, можливо, не побачать, як істоту. Подивіться на себе … Вірять по малій душі нашій, а довіряють Сущому Богу по великій.
Ми, зазвичай, розділяємо, що хтось релігійний, а хтось ні. І це через наші сумніви, бо якже ми можемо вірити, коли сумніваємось і як ми можемо сумніватися, коли віримо. Ми приходимо до однієї з цих субстанцій через іншу. Ми ж єдині і в єднанні і вони є обі в нас. Коли ж залишаємось з однією, то намагаємось не бачити іншої і тоді можемо сказати, що ми віруючі, а як ті, що не є по визначенню нашого ума віруючими, але ж вони теж є носіями душ, носіями Бога. Виходьмо з цього порівняння і довіряймо всім, бо ми всі отримуємо душі з одного джерела і є творінням однієї енергії і створені один для одного, щоб жити сім’єю в одній хаті, квартирі, з тими сусідами в тому районі де і зараз проживаємо, працювати саме з тими людьми, з якими і працюємо.
Бажаємо всім здоров’я, щастя і добра.
Всі люди на Землі – одна родина!
Данна стаття є вірізкою з книги "Розмова двох"
Якщо Вам цікава дана книжка, Ви можете її замовити за тел 067 239 94 16
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.