Кров, піт, важка праця та сльози, які можуть принести Перемогу

24 июня 2014, 20:15
кандидат философских наук, политический аналитик
0
4672
Кров, піт, важка праця та сльози, які можуть принести Перемогу
Все має свою ціну, у тому числі й перемога. Не кожен доживе до перемоги, але поразку побачимо усі.

Для збереження державності українцям необхідно якнайшвидше позбутися ілюзій щодо швидкого й безболісного вирішення економічних, соціальних та політичних проблем

13 травня 1940 року Прем‘єр-міністр Великої Британії У.Черчилль, призначений на посаду після трагічної поразки у "Битві за Норвегію", звернувся до парламенту та нації з промовою. Щиро зізнавшись, що не може запропонувати підданим Його Величності Короля "нічого, крім крові, важкої праці, поту та сліз", новопризначений прем‘єр-міністр закликав британців бути готовими битися "проти жахливої тиранії" до переможного кінця.

 Цікаво, що незважаючи на загалом "песимістичну тональність" та відсутність у "інавгураційній промові" прем‘єра обіцянок "покращити життя вже сьогодні", "почути кожного", "зробити 10 кроків назустріч людям" чи бодай просто "почати жити по-новому" рейтинг популярності У.Черчилля стає надзвичайно високим. Вже у червні 1940 року рівень підтримки новопризначеного глави уряду сягає 84%. 

Більше того, приблизно на такому самому високому рівні рейтинг популярності У.Черчилля зберігався впродовж всієї війни, попри систематичні руйнівні авіанальоти гітлерівської авіації, великі жертви серед цивільного населення, значні військові втрати на фронтах та такі дрібниці як спричинений війною вкрай низький рівень життя більшості британців.

Британія вистояла й перемогла, зокрема й через те, що з самого початку усвідомила дві прості речі: по-перше, держава перебуває у стані війні; по-друге, боротьба за перемогу передбачає лише "кров, важку працю, піт та сльози".

Минуло 74 роки і біля трьох тижнів. Історія близька до того, щоб повторитися у вигляді фарсу. У парламенті європейської держави з інавгураційною промовою виступає новообраний президент країни, яка: 1) практично повністю пограбована попереднім режимом (режимами); 2) вкрай ослаблена революційними подіями, внаслідок яких цей злочинний режим було повалено; 3) відчайдушно бореться з контрреволюцією, лідери якої й досі обіймають чимало високих державних посад та контролюють левову частку економіки, внаслідок чого державний механізм тотально корумпований та не функціональний; 4) фактично перебуває у стані війни із сусідньою державою, економічний та військовий потенціал якої суттєво перебільшує наявні у постреволюційної країни ресурси.

У порівнянні з виступом У.Черчилля, який привів Велику Британію до перемоги, інавгураційна промова П.Порошенка скидається на пророцтво Нострадамуса. Замість гіркої правди – тверезої й чесної оцінки поточної ситуації та заклику до важкої боротьби за перемогу, яка вимагатиме "крові, поту та сліз", обіцянки швидко й безболісно вирішити проблеми, які накопичувалися в українському суспільстві навіть не роками, а десятиліттями!

Результат не важко передбачити. На суспільство чекає масове невдоволення, розчарування, роздратування, агресія, що дуже швидко може перерости у чергове протистояння суспільства з владою – у даному випадку з владою П.Порошенка, В.Кличка та інших "нових" лідерів, які прийшли до неї внаслідок "революції гідності".

У теперішніх умовах влада, яка набагато слабша в усіх аспектах за владу В.Януковича (крім хіба що свого інтелектуального потенціалу та потужної міжнародної підтримки), не встоїть перед тиском чергового майдану. Проте, разом з "новою владою" в умовах зовнішньої агресії та внутрішнього протистояння не встоїть й українська державність, рештки якої знищить невдоволений голодний натовп, "напівфеодальні армії" українських олігархів та проросійська п‘ята колона за безпосередньої підтримки путінських диверсантів.

Наївно думати, що хтось з громадян нинішньої України виграє в результаті такого перебігу подій, так само як ніхто з мешканців Слов‘янська не виграв від шабашу сепаратистів.

Зберегти державність та модернізувати власну державу українці зможуть лише за умови консолідації та згуртованості, проявши неабияку соціальну солідарність. На превеликий жаль, поки що попри окремі прояви солідарності, такі як збір коштів на потреби армії, прийом біженців тощо, більшість суспільства й досі живе немов у летаргійному сні, ігноруючи сувору реальність. На східних кордонах України йде війна! Кияни бідкаються на здороження пального та проїзду в метро. У львівських кнайпах переймаються цінами на каву. Всюди немов мани небесної чекають підписання економічної частини Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, безвізового режиму та падіння цін на іномарки. Люди чекають покращення свого життя, хоча насправді попереду "кров, піт, важка праця й сльози". І насправді чим швидше кожен громадянин України усвідомить це, тим швидше цей важкий період завершиться.

Більше того, необхідно усвідомити прикру річ: багато хто не доживе до перемоги. Натомість поразку зможемо побачити всі.

В першу чергу це мусить усвідомити панівний клас. Перекласти весь тягар ситуації на плечі "маленьких українців" не вдасться. Будь-які спроби зробити це призведуть до соціального вибуху із жахливими наслідками. Причому треба зважати, що крім об‘єктивних невтішних соціально-економічних тенденцій, які неминуче призведуть до суттєвого погіршення рівня життя широких верств населення, і насправді мало залежать від бажання чи небажання П.Порошенка "жити по-новому", небажання "нової влади" докорінно змінювати неофеодальну структуру соціуму та правила гри можуть значно швидше підвищити градус масового невдоволення до температури горіння шин на Майдані. Можновладцям час зрозуміти, що у цій неконтрольованій пожежі згорить українська державність разом з їхнім привелійованим соціальним та матеріальним статусом.

На превеликий жаль, заява нового Генерального Прокурора України В.Яреми про те, що "грузинський сценарій очищення у нас неможливий, бо в прокуратурі працюють порядні й високопрофесійні люди, у яких діти, сім‘ї, і ми не можемо ламати їхні долі", дає дедалі більше підстав думати, що насправді "нова влада" воліє жити по-старому, визискуючи суспільство на свою користь. Безумовно, значно легше дозволити "порядним та кваліфікованим працівникам прокуратури" й надалі ламати долі громадян України, ніж спробувати очистити ці Авгієві стайні тотального беззаконня, наштовхнувшись на супротив потужної корупційної структури.

Проте для нової влади рух у напрямку найменшого спротиву – це шлях у нікуди. У країні війна. Поки що це війна проти терористів та найманців, підтримуваних зовнішнім агресором, але вона дуже легко може перетворитися на "війну всіх проти всіх". Зупинити таку війну буде значно складніше.

Отже, мирне врегулювання Президенту варто починати не з розмов про призупинення вогню, а з розробки та швидкої реалізації плану радикальних соціально-політичних та економічних реформ в інтересах суспільства. Реформ складних, часом непопулярних і болісних. Реформ, які вимагатимуть "важкої праці, поту й сліз". У будь-якому разі праця і піт краще за кров і смерть.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.