Сьогоднішні вибори – вистава для „черні”. Роль Луценка. Факти і здогадки

25 мая 2014, 21:38
Журналист, политолог
0
219
Сьогоднішні вибори – вистава для „черні”. Роль Луценка. Факти і здогадки
Передвиборча агітація Тимошенко - фікція

Вибори Президента у вакуумі. Безвідносно до АТО, євроінтеграції, економічної кризи, відносин з Росією і кримської трагедії

або

Результати виборів Президента під мікроскопом: протистояння між Тимошенко і Порошенко – не більше, ніж фарс для натовпу.

 

Вдаючись до аналізу дрібниць передвиборчого процесу, склавши їх у єдиний пазл, можна зробити висновок про головне – українців позбавили повноцінної можливості обрати главу держави. Головна причина цього – в тому, що ніякого протистояння і конкуренції між Тимошенко і Порошенко насправді немає.


Так, цього можна було б не помітити тільки на фоні відвертання уваги чимось більш „важливим” і „актуальним”, - зокрема теорористичними операціями на Півдні і Сході.

Для інстинкту самозбереження головним є безпека життя, а для людської натури – бажання видовища, розваг. Саме тому, заполонивши весь медіа-простір повідомленнями про те, що відбувається на Сході можна не помітити доленосних подій, які залишаться поза увагою – хто буде керувати твоєю країною.

 

 

Чому українці піддаються обдурюванню політиків

Медіа-метафізика виборчої кампанії. Ситуація на Сході – змінна у політичній формулі, яка влаштовує всі причетні до цього питання сторони. Утримувати мас-медіа в фокусі сепаратисько-терористичних питань є вигідним як Росії, так і для сьогоднішньої української влади. Для першої – це привід для власної внутрішньої агітації і консолідації навколо постаті царя, не даючи цим росіянам громадянам РФ задумуватись про причини низького рівня життя в країні. Для державного апарату в Україні – це вигідні умови для утвердження монополії влади без залучення власних громадян до цього, витіснивши їх у категорії переживань за долю сепаратистських потрясінь. Це принцип метафізики – робити акцент лише на одному з важливих боків питання за рахунок упущення з поля зору інших, або втеча від обєктивності.

 

За офіційними даними, в Україні достатня кількість представників правоохоронних органів, які незважаючи на який би то не було опір можуть впоратися з масовими безпорядками. Як і у ситуації на вул. Грушевського, у Криму та сьогодні на Сході активні дії здійснюються організованою меншістю за мовчазною згодою решти. Мова йде лише про сотні активістів, які здійснюють силовий тиск – адже інші готові лише прийти на мітинг і не здатні на самопожертву. Такий розвиток подій міг зупинити як Янукович, якби він самостійно приймав рішення, а не обслуговував фінансові групи, які привели його до влади, так і зараз це можуть зробити чиновники з колишньої обєднаної опозиції. 

 

Питання дискусійне, але в Україні досить високий відсоток працівників правоохоронних органів – майже 1% відносно загального числа жителів країни (лише МВС нараховує 357700 співробітників). В порівнянні з іншими країнами, навіть у державах із потужною організованою злочинністю, напруженою військово-політичною ситуацією, поширеними випадками актів тероризму тощо, - кількість поліцейських менша, ніж в Україні. Більше того, серед інструментів силового впливу налічується кілька спецпідрозділів – Барс, Ягуар, Грифон, Сокол, Альфа та ін., призначених для врегулювання подібних ситуацій.

 

На прикладі Луценка можна прослідкувати те, що нова влада навіть не на рахунок реакції громадян, які не хочуть відволікатися від кіно-блокбастеру „Війни на Сході”.

 

Якщо в березні лідер нової політичної сили „Третьої Української Республіки”, або екс.-„Народної Самооборони” неодноразово заявляє про неможливість навішувати на нього ярлики пропаганди за жодного з кандидатів, то подальший розвиток подій видається лише абсурдом. Колишній політвязень натякав на те, що, будучи близьким партнером Віктора Ющенка, з яким він пройшов не одні вибори єдиним блоком „Наша Україна-Народна Самооборона” і якого він вважає близького для себе постаттю, логічно мав би підтримувати стабільного члена своєї команди Порошенка.

 

Далі події розвиваються так, що 19 квітня в.о. президента України Олександр Турчинов призначив екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка своїм радником, після чого під час виборчої агітації у Вінниці, нова „права рука” Турчинова (а відповідно і - Тимошенко), заявляє про те, що сподівається на перемогу Порошенка навіть у першому турі. „Порошенко - це людина слова і справи, це людина, яка може об'єднати всю Україну навколо ідеї жити по-новому”, - заявив радник О. Турчинова.

Без коментарів.

 

Фінансування виборчої кампанії кандидатів. Протистояння Тимошенко-Порошенко – фікція. Передвиборча кампанія Тимошенко 2014 року нагадує вибори Київського міського голови 2008 року, коли кандидатом, якого приховано підтримує Партія регіонів є Черновецький, а для „громадськості, або простолюдинів – у їхній термінології” мером формально виступає керівник Київського відділення ПР - В. Гобаль. Просто, щоб показати хоча б якусь реакцію ПР на факт того, що в Києві відбуваються вибори – „інакше як так? партія влади не боротиметься за владу у столиці?”. Але ця боротьба Горбаля завершилась мінімумом ефірів на телебаченні і витратами на агіткампанію, близькими до нуля з висталенням плакатів у віддалених від центру дискаунтних білбордах і найдешевших з усіх можливих місцях для реклами.

 

Відсутність конкуренції вчергове засвідчує і те, що на виборчу кампанію не витрачалося достатньо коштів загалом з боку фінансових еліт і олігархічних сил, що виставляють кандидатів на вибори Президента. Сукупні витрати всіх кандидатів у президенти 2014 оцінюються як учетверо менші, ніж в одного Януковича на виборах 2010 року.

 

Деякі кандидати навіть намагалися приховати свою маріонеточність і технічну роль у заповненні пустих рядків бюлетеня своїми прізвищами, і щоб хоча б якось виправдати те, що вони не приймають логічної і належної участі у передвиборчій агітації, списували це, знову ж таки на потреби армії і складну ситуацію в країні, в якій витрачати кошти слід на потреби армії, а не агітації.

 

Ілюзорна фора поміркованому кандидату. Виборцю, який прийшов на дільницю пропонується два варіанти дій. Або ж голосуй за кандидата, якому хочеться більше довіряти, але який не пройде навіть у другий тур – так ти втратиш свій голос, але виконаєш свій громандський обовязок. Або проголосувати, послухавши сумнівні соцрейтинги і коментарі ньюзмейкерів, як завжди – „за менше зло”, до чого роками привчала Партія регіонів, обравши між погане і взагалі ще гірше. Тому „або свої, стабільні, недалекі і ограничені, або ж бендерівці, фашисти”. 2014 рік – все ідентично.

 

З токи зору структури агітації – свідома дискваліфікація власної кандидатури – те, що ми бачимо у випадку з Тимошенко. Стратегія така: програє той, хто не пропонує нічого конкретного, а займається лише критикою і поливанням бруду опонента. 2006 Олександр Мороз, політична сила якого вперше за часів незележності не подолала виборчого барєру. Програє маргінал, а виграє поміркований лідер. На фоні ностальгії за 8-гривневмим курсом долара, старими цінами і низькими тарифами ЖКХ це тим більше можливе.

 

Саме з подібних міркувань кандидати не влаштували навіть дебатів у прямлму ефірі – демократичній процедурі, характерній для всіх розвинутих країн. Головне – не загострювати увагу на програмах – адже вони відсутні. Є більше і менше зло – цього „для черні” досить.

 

Те, що Тимошенко і Прошенко представляють різні фінансово-економічні групи також не є аргументом, оскільки, домовившись із ста депутатами із ПР про вихід із фракції і голосування за новий склад Кабміну і в.о. Президента є демонстрацією того, що все реально.

 

Підтримка з боку Заходу

На початку виборчої кампанії, оговтавшись від жаху анексії Криму, політичні експерти ухилялися від досить простого і конкретного запитання про те, кого саме з кандидатів у президенти підтримає Захід. У ході передвиборчої кампанії бачимо настпне: представники країн ЄС, США і  їх союзники, які вважаються обосисто близькими з командою Тимошенко, „як для громадськості” висловили зовсім іншу позицію.

 

Якщо особисто Порошенко під час виборчої кампанії особисто продемонстрував визнання своєї кандидатури Заходом за рахунок зустрічей з делегацією Конгресу США і делегацією Ради Європи. То деякі представники ЄС відверто не приховували своїх позицій про прихильність даному кандидату як єдиному від нової влади, зокрема – головний партнер України з євроінтеграції – Польща.

 

Для виборчої кампанії, тим більше в контексті євроінтеграційної ейфорії, навіть одного коментаря кого-небудь з європейського співтовариство – аргумент на користь учасника виборчих перегонів. Це вчергове підтверджує фактичне, хоча і не юридичне, висування колишньою опозицією єдиного кандидата, розігравши виставу про конкуренцію двох – тим самим позбавляючи українців права вибору і перетворюючи проведення голосування простою формальністю.

 

Історичне значення виборів Президента 2014: прогноз на майбутнє

Перший наслідок – в Україні відбулись перші вибори без альтернатив, без конкуренції. Скориставшись ситуацією політичні сили, які знаходяться при владі вже вдруге за кілька місяців спрямували розивток подій на свою користь.

Другий – центральна влада монополізується. Бренд Партії Регіонів відійшов у небуття, а масові рухи виснажуються і кілька років масштабних протестів проти влади чекати не варто. Тим більше їх не варто чекати на Сході, де населення не схильне до подібних ініціатив, враховуючи скалічення свободи волі населення східних регіонів традиційним для Росії приклонінням царю. Мала вірогідність відродження і єдиного кандидата, або політичної сили від Сходу і Півдня, враховуючи те, що нова влада зробила дружелюбний жест Росії, „подарувавши” Крим фізично, і – стратегію Центральної влади – заморозити на роки абсурдний перебільшено роздутий ЗМІ сепаратистський конфлікт.

Так, очевидно, що кандидат, за яким формально зарахують перемогу у неіснуючих виборах, або виборах для пресі і на папері, не збирається врегульовувати подій на Сході і займатись більш серйозними справами, як наприклад, економічні перетворення і підвищення рівня життя громадян і купівельної спроможності з огляду непропорційності рівня зарплат і цін.

Останнє і найголовніше – украхнців побавили свободи. З позицій лібералізму, термін „свобода” визначається як можливість робити нічим не обумовлений вибір з числа альтернатив. Сьогодні український народ обманутий тим, що у нього немає таких альтернатив, з яких можна було би обрати. До списку кандидатів у президенти могли пройти практично будь-які особи. Зневіра українців у дієвість демократичного права на вибір, або у те, Користуватися свободою – значить робити вибір, а українці відмовились від такої можливості, і, як характерно для пост-радянського простору, зняли з себе відповідальність на користь призначення за допомогою соцрейтингів і ЗМІ країні – необраного царя.

 

Українці варті кращої влади

Пролема сьогодення криється у малих очікуваннях від державного апарату. Казали вже про третю хвилю протестів, яка стане вже більш змістовно наповненою, а не лише спрямованою проти зрадницької влади, як попередні дві.

Якщо чиновники фальсифікують народне волевиялення (2004 рік), або обманюють свій електорат і решту країни у своїх програмних цілях (2013 рік), то бездіяльності і відстороненості української влади, яка сьогодні долучилась до ресурсів державного апарату, на певному етапі також прийде кінець. Але, це вже питання кількох років, аж поки громадяни України не наберуться нової мужності і романтизму у перетвореннях на краще, щоб вчергове самовіддано захищати ідеали власного романтизму – кращої долі, громадянської свободи.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: Выборы Президента Украины,президент,Порошенко,результаты,тимошенко,вибори,кандидати
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.