Роздуми після референдуму

13 мая 2014, 15:06
И.о. ректора Национального университета биоресурсов и природопользования Украины
0
95

Конфлікт на Донбасі не на користь українцям, це засіб тримати Україну у вуздечці, не допустити її демократизації, підйому економіки, руху до Євросоюзу, не допустити НАТО в Україну

Переконаний, що на «референдум» прийшло не більше чверті населення Донбасу. Маємо інформацію з самої гущі подій. Референдум не відбувся та і відбутися не міг з багатьох причин. І ніякі заяви лідерів сепаратистів про їхній “успіх” тут ні до чого. Але й фактичне число учасників референдуму - це також дуже багато! Якщо у Донецькій та Луганській областях проживає десь більше п’яти мільйонів виборців, то число тих, хто взяв участь у опитуванні – в межах мільйона осіб! І хай з них лише тисяч 700-800 виступає за свою незрозумілу і їм сурогатну республіку, але це все ж величезна кількість громадян України! Хтось хоче з них в Росію, хтось боїться розплати, кого залякали, кого задурили, а більшість в знак протесту проти насилля, яке вони відчули, але більше побачили із російських телеекранів. І це так і було.

Переконаний, що незграбна, безалаберна т.з. АТО лише підігріла градус кипіння серед населення вугільного краю. Невже не зрозуміло, що в громадянських конфліктах, політиці ніколи першими танки і БМП не йдуть! Спочатку потрібне Слово, а вже потім Діло!

Де агітаційно-роз’яснювальна робота, цикли телепередач, інтернет-супровід, короткі листівки, звернення до громадян східних областей. Про позицію влади, про те, що вона хоче, про євроінтеграцію, що чекає Донбас в Росії, про ставлення влади до Росії, правда про «озолочення» жителів Криму…

Дивлячись на телеекрані, як спілкуються військові із місцевими, видно – наші військові, мужні люди, патріоти, але вони не готові до діалогу. У них немає необхідних слів, правдивих аргументів, а отже із ними в цьому напрямку ніхто по-справжньому не працює.

Вітаючи бажання уряду проводити національні круглі столи, слід організувати візити авторитетних представників національної, педагогічної, аграрної, медичної академій наук, керівників спілок художників, письменників, очільників міністерств і відомств для розмов із інтелігенцією, різними верствами населення. Скоординувати цю роботу могли б Кабінет Міністрів та Верховна Рада.

Мої заклики в попередніх статтях до владців сформувати групи підтримки із вчених, освітян, працівників культури, творчих працівників, молоді для переговорів із Сходом не знаходять адекватної підтримки. І це прикро, бо ціна цьому – людські життя. Життя наших людей, наших громадян, які гинуть від зброї, які вбивають одне одного. Навіщо?

Без сумніву, Україну треба відстояти, за неї треба боротися. Але робити це розумно, не лише гвинтівкою і автоматом, але й словом і головою. Без розумної гуманітарної політики, без державної ідеології (не партійної, а саме державної), без виховання у населення, молоді патріотизму – нічого доброго не буде! Про це пишу не раз і не два, а результат – як горохом по стіні. Прикро.

Гірко за північну сусідку, за дурне протистояння між нашими народами. Хтось один навіжений із своїми боярами хоче нових земель, безмежної влади, імперського жезлу. Але ж не всі росіяни цього хочуть і так думають. Більше 20% громадян не поділяють погляди керівництва Росії. А це майже 30 мільйонів чоловік! А якби в нашій державі була справжня інформаційна політика, якби запрацювала народна дипломатія, то ця б цифра неминуче подвоїлася, що примусило б Кремль зупинитись, охолодити свої амбіції. Адже лише етнічних українців в Росії живе більше трьох мільйонів чоловік.

Ми повинні пояснювати своїм громадянам, що відбувається на Сході. Зрозуміло, що залишки імперії Ахметова-Януковича рано чи пізно впадуть. Бандитсько-олігархічна влада з радянсько-російською ідеологією, ностальгією за минулим вичерпала себе. Особливо зважено ця робота мусить проводитись на Донбасі. Не можна ображати людей, слід чути їхню правду, але і їм говорити нашу правду. Адже конфлікт на Донбасі не на користь українцям, це засіб тримати Україну у вуздечці, не допустити її демократизації, підйому економіки, руху до Євросоюзу, не допустити НАТО в Україну. Найкраще, щоб Росія і Україна разом йшли в Європу, в світ, завойовували ринки збуту, підтягували одне одного до кращого, заможнішого життя. І цей вибір треба рано чи пізно робити. За цивілізаційним парканом не всидиш. Росія ще може собі якийсь час зволікати, бо в неї є величезні сировинні запаси. Для України – це смерть!

Як повітря, нам потрібні рішучі реформи, перехід від індустріально-аграрного виробництва до економіки знань. Але поки основні джерела збагачення олігархів – руда, сталь, титан, газ, нафта, спирт і горілка, енергетика в їхніх руках, ніхто про нові технології, про справжні інновації говорити по-справжньому не буде. А навіщо? Вантаж собі руду із Криворізьких ГЗК на експорт, торгуй електроенергією, зерном, соняхом і матимеш мільярдні бариші. Тільки справжня конкуренція, відкритість ринків, демонополізація примусять український бізнес дбати за розвиток науки, за нові технології, розвивати освіту, турбуватись за свій народ.

А поки що Україна в черговому нокдауні. Спочатку від удару по Криму, а тепер від спроб відірвати Донбас. Переконаний, що криза буде подолана. Відбудуться справжні прогресивні зміни, а не консервація подій, як це було після помаранчевої революції. Всі українці, в т.ч. і жителі Донбасу, мусять відчути справжню повагу до себе, побачити, що влада, держава повертається до них обличчям, діє на загальну справу. І задекларована на Майдані, на передвиборчих президентських плакатах справедливість, свобода, демократія і гідність стають реальністю. Іншого шляху не має.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: референдум,донбасс,сепаратисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.