Місцевий референдум щодо федералізації: здобуток демократії чи ілюзія?

22 апреля 2014, 14:14
0
185

Фактори, що впливають на результати референдуму

Не заперечуючи безсумнівну історичну роль референдумів, які в багатьох випадках сприяли вирішенню складних політичних та соціальних конфліктів в різних державах, пропоную розглянути недоліки, які притаманні цьому політико-правовому інституту. Чи не найбільшим серед них є проблема того, наскільки референдум дійсно адекватно відображає думку громадян на поставлені на ньому питання. При цьому побоювання об’єктивності цієї форми волевиявлення ґрунтуються на наступному.

1) Результати референдуму часто відображують не стільки думку населення з приводу питань, які виносяться на референдум, скільки ставлення до політичної сили, яка перебуває при владі та економічного становища в державі. Для ілюстрації сказаного складно знайти приклад більш очевидний, ніж референдум 1975 року щодо надання політичної автономії Шотландії. Шотландці, які відомі в світі як чи не найбільші націоналісти, проголосували проти передачі політичної влади Шотландії (за надання політичної автономії проголосували лише 33% від загальної кількості виборців!). Такий здавалось би абсолютно алогічний результат, був наслідком низького рейтингу лейбористської партії Великобританії, яка на той час перебувала при владі і була ініціатором відповідного референдуму. Таким чином, результати референдуму були радше прагненням висловити недовіру лейбористському уряду та незадоволення складною економічною ситуацією, ніж реально засвідчували справжнє ставлення шотландців до поставленого на референдумі питання.

Можна навести і більш близький для нас приклад підтвердження домінуючого впливу економічної та політичної ситуації на результати референдуму. Так, на Всесоюзному референдумі щодо збереження СРСР, який відбувся у березні 1991 р., більше 70 % тих, хто взяв участь у референдумі в Україні проголосували за збереження СРСР, а в грудні 1991 р. більше 90% виборців проголосували за підтримання Акту проголошення незалежності України. Цілком очевидно, що суттєвий вплив на кардинальну зміну настроїв українців впродовж такого короткого періоду мала спроба державного перевороту в серпні 1991 р. та продовження падіння економіки.

Тому можна стверджувати, що на результати можливого місцевого референдуму щодо федералізації України в значній мірі впливатиме економічна та політична ситуація в державі. За умови зростання курсу долара, цін на пальне та інфляції кількість прихильників федералізації закономірно збільшуватиметься. За таких обставин чи не більшість серед тих, хто голосуватиме за федералізацію, фактично таким чином висловлюватимуть незадоволення складною економічною ситуацією та діями нинішньої влади, ніж дійсно прагнутимуть зміни територіального устрою. І навпаки – економічна стабілізація збільшуватиме кількість противників федералізації. Однак, в будь-якому випадку, результати референдуму будуть засвідчувати волевиявлення саме на момент його проведення. Також можна припустити, що зважаючи на динамічність розвитку суспільно-політичної ситуації у нинішній Україні, через декілька місяців суспільна думка може достатньо сильно змінитися. При цьому так само очевидно, що постійне проведення референдумів з одного і того ж питання є неможливим, оскільки автоматично означатиме витрачання величезних коштів та поглиблення політичної кризи.

2) Референдум як форма народного волевиявлення ефективний в умовах достатньої поінформованості населення про переваги і недоліки пропонованих на референдумі рішень. Саме тому в Канаді, Швейцарії та Австралії проведення референдумів супроводжується широкою громадською дискусією з максимальним залученням прибічників різних точок зору щодо питань винесених на референдум, а на вулицях, в кафе та інших громадських місцях розповсюджуються брошури, в яких лаконічно наводяться позиції та аргументація ініціаторів референдуму та їх противників.

В протилежному випадку, за відсутності широкого висвітлення різних точок зору або ж (та) в умовах застосування маніпулятивних технологій референдум перетворюється на фікцію. Не даремно диктатори двадцятого століття полюбляли проводити референдум, прагнучи тим самим легітимізувати прийняті рішення чи свою владу. Подивіться, мовляв, рішення, які я пропоную, підтримуються моїм народом, а значить є демократичними. Саме з цієї причини в сучасній Німеччині не застосовується процедура референдуму. Адже гіркий досвід референдумів часів правління Гітлера призвів до того, що і нині в Основному Законі ФРН 1949 року не передбачена можливість проведення референдумів як способу прийняття рішень.

До речі, в контексті сказаного окремо слід зупинитися і на ролі ЗМІ на прийняття рішень під час проведення референдуму. Створення хибних, провокаційних асоціативних рядів, використання нічим не підтверджених стереотипів і міфів суттєво відображається на остаточних підсумках референдумів. Приміром, на результати референдуму, який відбувся в Криму вплинуло створення асоціативного ряду: Росія – це рай, покращення життя та стабільність, Україна - це пекло, грабежі, вбивства та насилля, вчинювані приїжджими бендеровцями, дії яких будуть підтримуватися Києвом.

В контексті можливого референдуму щодо федералізації України слід зважати на те, що в східних областях України відбулося формування наступного шаблону мислення: федералізація означатиме зростання благополуччя місцевого населення, оскільки кошти будуть йти не в Київ, а лишатимуться в областях. Очевидно, що підтримання і поширення такої точки зору є справою місцевих еліт, які через ідею федералізацію прагнуть вирішити власні проблеми. В цих умовах навряд чи можна вести мову, що проведення місцевого референдуму є торжеством демократичних цінностей. Адже демократія передбачає, що вибір повинен бути не просто добровільним, а насамперед бути результатом обізнаності щодо переваг і недоліків винесених на голосування варіантів рішень.

3) Вирішення питань шляхом проведення референдуму становить серйозну проблему з огляду на необхідність наявності спеціальних профільних знань у виборців. Показовим є приклад конституційного референдуму в Канаді в 1992 році, коли після завершення виборчої компанії 81 % (!) виборців вказували, що вони в повній мірі так і не зрозуміли з приводу чого, власне, відбувався референдум. І це попри те, що кожний виборець отримував брошури, в яких детально пояснювалися що означатимуть пропоновані рішення.

Україна має власний досвід проведення референдумів з питань, які потребують фахової обізнаності. Так, у Всеукраїнському референдумі 2000 року, 80% тих, хто взяв участь у референдумі, проголосували за створення в Україні двопалатного парламенту. Фактично такі приголомшливі дані були результатом проведення вдалої агітаційної компанії в ЗМІ. Водночас у середовищі конституціоналістів та політологів такої однозначності не було і близько.

З цих позицій ідея місцевого референдуму щодо федералізації є також вельми неоднозначною. Адже розуміння переваг і недоліків будь-якої форми територіального устрою потребує ретельного аналізу історії, теорії та практики сучасного конституціоналізму, а це вимагає достатньо тривалого часу для дискусії в суспільстві – значно більшого, ніж той, на який погоджуються прихильники федералізації.

Таким чином, враховуючи історичний досвід, видається, що на сьогодні проведення місцевих референдумів з питань територіального устрою в умовах економічної та політичної нестабільності та за відсутності обізнаності переваг та недоліків зміни територіального устрою навряд чи виконуватиме основну функцію референдумів – встановлення дійсного і свідомого волевиявлення більшості громадян на винесені на референдум питання.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: референдум,Україна
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.