Час перемовин минув: агресор має почути відповідь народу

18 апреля 2014, 09:16
Журналист, политолог
0
41

Події останніх місяців в Україні змушують постійно бути в"інформаційному тонусі". Тільки-но втеча Віктора Януковича стала вже доконаним фактом, на наступний день українці дізнались про окупацію Криму.


Практично паралельно розвивались два взаємопов’язані процеси – призначення нового тимчасового уряду, зустрічі українських та європейських політиків, узгодження і підписання Угоди про асоціацію водночас із наступом військ РФ на нашу територію та запереченням цього наступу, захопленням кораблів та військових частин. А підписання тієї самої Угоди про асоціацію, яке так яскраво "провалив" Янукович в листопаді 2013 року, відбулось в той самий день, що й визнання Росією входження Криму у її склад.

Беззаперечно, такий темп розвитку подій не дає розслаблятись політикам. Зрештою, так і має бути – занадто довго український істеблішмент дозволяв собі працювати «не на повну силу». І якщо в історії з Кримом ще виникали дискусії, як уряд повинен діяти – чи потрібно було діяти рішуче, застосовуючи зброю і вступати у воєнний конфлікт, то тепер щодо подій на Донеччині більшість вважає за необхідне давати відсіч окупантам, мовляв "з сепаратистами і терористами і діяти треба відповідно".

Щодо необхідності рішучих та невідкладних дій в східних областях та відповідної реакції на сепаратистські випади висловлюються і більшість політиків – хтось закликає до радикальніших дій, хтось пропонує діяти організовано, мобілізувати та систематизувати зусилля. В такому розрізі найбільш потужною виглядала ініціатива Тимошенко щодо створення Народного руху опору, про що вона заявила на початку цього тижня. І тут не може не виникати деяких запитань, бо, фактично, такий крок можна розцінювати як ініціативу створення альтернативної армії.

Перше, щодо чого виникають запитання, це доцільність та доречність ініціативи створення такого централізованого мобілізаційного ресурсу, як Народний рух опору. Адже з одного боку Україна стала жертвою агресивних намірів керівництва Росії, а з іншого – усі політики та громадяни розуміють необхідність проведення президентських виборів, як процесу легітимізації влади після подій Євромайдану.

Отже, передвиборчу кампанію, звісно, ніхто не скасовував. Тож, чи не є такий крок з боку Тимошенко всього на всього черговою передвиборчою маніпуляцією? Зрештою, слід зазначити, що сама Тимошенко пояснює таку свою ініціативу виключно "необхідністю консолідації всіх сил задля опору військовій агресії". Сценарій, реалізований в Криму і в наслідок якого РФ вдалось здійснити окупацію півострова, очевидно, тепер втілюється й східних областях України. Ті ж самі "зелені чоловічки", точно таке ж невизнання Росією присутності своїх військових на чужій території, ті ж самі заклики до сепаратизму (у випадку із Донецькою та Луганською областями це формулюється через вимогу федералізації країни). Виходячи з цього, варто визнати, що ми маємо справу таки з війною. Це війна нового типу, якої до цього не було у інших державах, і приймаючи будь-які рішення щодо тактики та стратегії, потрібно це враховувати. Також слід враховувати, що в цій війні одним із ключових елементів є інформаційна політика, і багато залежатиме від того, наскільки Україна здатна впоратись із тим потоком дезінформації, що цілеспрямовано скеровується на наших громадян звідусіль.

Російська пропаганда настільки потужна, що навіть у Європі – друзі та родичі українців під час розмови чи переписки із нашими громадянами часто не розуміють, що ж відбувається в Україні. Деякі з них переконані (адже дізналися цю інформацію із своїх, європейських ЗМІ), що кримчани дійсно організувала референдум щодо приєднання до Росії через дії нової влади у Києві. Можна зробити висновок про те, що Росія не тільки вдало розповсюджує свою пропаганду, але й контролює інформаційні потоки та запити європейських журналістів, виступаючи в ролі істинного джерела інформації.

Ще одним нетиповою реакцією на події, що відбуваються на сході країни – небажання людей зволікати та готовність до невідкладних дій. Враховуючи такі настрої людей, слід не ігнорувати їх, а навпаки – максимально залучати до процесу відповідно до рівня їх кваліфікації. Поєднати зусилля – ось що зараз так необхідно.

Але якщо говорити про ступінь залученості громадян до такого ініціативного руху опору, то потрібно, в першу чергу, зважати на такий практичний критерій як досвід ведення військових дій. В країні є прошарок військових, котрі мають такий досвід, володіють відповідними знаннями, але вже припинили свою професійну діяльність. Є й такі, що свідомо вийшли з рядів силовиків – через незгоду з політикою, що проводилась протягом останніх кількох років, коли силові структури цілеспрямовано знищувались або послаблювались.

Однозначно, щоб виграти в цій війні, абсолютно необхідними є: повна мобілізація сил на всіх рівнях – як професійних військових, так і активного населення, готового захищати країну. Консолідація всіх вищезазначених сил між собою, організація та систематизація діяльності у єдиному руслі, повна координація дій між силовими та правоохоронними органами та ініційованим рухом опору, співпраця задля єдиної мети – відстояти єдину соборну державу.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: Юлия Тимошенко,сепаратизм,президентські вибори,Крим
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.