«Нас тут триста, як скло, товариства лягло»

26 марта 2014, 13:11
журналіст, волонтер, видавець, голова Білоцерківської "Просвіти"
0
267
«Нас тут триста, як скло, товариства лягло»

Коли слухаєш розповіді українських повстанців про умови життя на сталінській каторзі, то здається, що люди побували в пеклі, а не в Сибіру чи Казахстані.

Частенько у старих кінофільмах ми бачили чи у книгах російських революціонерів читали про умови їхнього перебування у засланні та царських тюрмах. Майже всі вони мали змогу читати книги, хтось вивчав іноземні мови. Володимир Ленін, згідно з радянською міфотворчістю, писав «таємні» записки молоком між рядків прочитаної книги (наче жандарми були геть тупаками). Коли слухаєш розповіді українських повстанців про умови життя на сталінській каторзі, то здається, що люди побували в пеклі, а не в Сибіру чи Казахстані.

Теодор Дячун, якому 20 березня виповнилося 87 років, переніс чимало випробувань. Пізнав він бойове хрещення, тортури НКВДистів, сталінську каторгу та нагляд спецслужб. Він не зігнувся під ударами долі, адже свідомо пішов боротися за визволення України від усіх загарбників й досі не полишає активного життя. Часто у його затишній оселі можна побачити гостей: від елегантного народного депутата до простого, закіптюженого димом з Майдану активіста.

- Треба боротися, - говорить ветеран, - ми завжди були у боротьбі: з поляками, німцями, «совєтами». Поляків присилали на наші землі навіть у 39-му році. Селили їх біля нашого села. А восени їхні хати попалили. Ще тоді була боротьба. Моїх дядьків за просвітницьку діяльність вислідили - і в тюрму. Але під «совєтами» було найстрашніше.

- А які Ви функції виконували у підпіллі?

- У розвідці був, станичним. Очолював групу, яка займалася дуже тяжкою працею – добувала боєприпаси і провіант, з цим дуже тяжко було. Тому що селяни вже не мали змоги нам допомогти. Голодні роки були 1948-49-го. Тоді на кожному кроці була засідка. Під кожним кущем сиділи «стрибки». Дуже тяжко було. В 49-му мене й арештували. На допитах ламали пальці й ребра, а потім вислали на каторгу.

- Довго Ви були на засланні?

- 28 років був у Казахстані. Півжиття... З 1950 по 1978 рік. Багато українців тоді вислали в Сибір та Казахстан. Люди у незвичних умовах та від нелюдськи тяжкої праці вмирали, як мухи. Ще й на виробництві було багато смертей через каліцтва, хто ж за технікою безпеки слідкував? Через це вибухали повстання, але їх придушували. Я 22 роки працював у шахтах з видобутку мідної руди, був там електриком. Тяжкі кабелі треба було кожен день носити.

- Коли Ви повернулися в Україну?

- Приїхав у 78 році. Моя дружина родом із Полісся. У Казахстані була на заробітках. Коли всі табори розпустили у 56-му році, то потрібна була робоча сила. Вербувальники їхали в Україну й зманювали молодь. Ви ж знаєте – цілина. Молодь їхала в Казахстан. Там ми познайомилися, москалихи я не хотів.

- На Тернопільщину Вас не пускали?

- Тільки я приїхав, зразу дільничний прийшов і говорить: «Ану в район!» А тут, коли дружина купила оцю хатину, то мене рік не приписували. То довелося дати великого хабара начальнику паспортного столу, він через рік мене прописав. Бо якщо прописки нема, то й пенсії нема.

- Пенсію справно отримуєте?

- Мені вистачає, хоча від України отримую мінімальну. Більше мені платить Казахстан. Але хіба у грошах справа? Мені на схилі літ багато не потрібно.

- Ви ж тут не один були воїн УПА?

- Тут, у Білій Церкві, повстанців було 9 чоловік. Був місцевий вояк Крикун, волиняк Захлинюк... А засновником білоцерківської станиці був франківець Василь Якубяк. Це хорунжий УПА, який у підпіллі працював у службі безпеки. Недавно ми були на його могилі, стараємося не забувати своїх. Якубяк помер 1994 року, і з того часу Білоцерківську станицю Братства ОУН-УПА очолюю я. Наша організація працює над оздоровленням клімату Білої Церкви. Коли я сюди приїхав, тут було комуністичне болото. Хоч місто українське, але панувала російська мова.

- Але ж із славними традиціями: Мазепа...

- Так, тут, у Білій Церкві, Коновалець 4 сотні січових стрільців організував. А ще Петлюра, Богдан Хмельницький... А колись тут був Київський військовий округ. 8 казарм з російськими офіцерами, які забули у свій час собі сказати «Бєрі шинель, іді дамой». Вони всі поселилися тут, ще й свої родини сюди попривозили «на хлєбниє мєста».

- Ви писали спогади, але вони десь пропали. Яка їхня доля?

- Спогади я писав кілька разів, але вони пропали. Мені вже немає коли їх писати. Мій «комп'ютер» (показує на голову) вже погано працює. Мені 86 років. Я й так ще маю пам'ять і щось роблю. У нас кожен останній четвер місяця Станиця збирається, 36 чоловік. Зберемося, обговоримо болючі речі. Колись у нас був співочий гурт, співали повстанські пісні. Ми коли їхали в Київ електричкою, то як заспівають дівчата, весь вагон слухає...

- Важке Ви життя прожили...

- Я не жаліюсь...

- Повстанців УПА довго не визнавали як борців за волю України, не прикро?

- Кілька днів тому до мене прийшли зі Спілки української молоді. Не забувають мене. Я ніколи й не думав, що побачу за своє життя народних депутатів Бориса Тарасюка, Олега Тягнибока, буду з ними спілкуватися. 

Знаєте, Братству ОУН-УПА навіть за Кучми було легше, ніж при Януковичу, нас ніхто не чіпав. Ми тоді робили свою справу і навіть по гарнізонах ходили. Є такий майор Олександр Мельник, тож коли він служив, то ми брали дозвіл у командира частини і йшли спілкуватися із солдатами. З нами був ветеран Радянської Армії Василь Марченко, наш активіст Володимир Синякевич. Ми розносили патріотичну літературу і власним прикладом показували, що повстанець і радянський воїн, якщо вони українці, можуть порозумітися. Зараз потрібно більше з молоддю працювати, вона - як чистий аркуш. Це старих комуністів ні в чому не переконаєш.


- У Вас є державні нагороди?

- На 65-ту річницю заснування УПА тодішній Президент Віктор Ющенко дав орден за заслуги, але хіба ми за нагороди боролися? Воля України – ось найкраща нагорода.

Через два місяці після спілкування з ветераном народ України нагородив Теодора Дячуна поваленням режиму Януковича.  

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: УПА,Біла Церква,Теодор Дячун
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.