Пустеля

4 ноября 2015, 17:49
0
171

Дійсно прекрасне згасаюче сонце пустелі, що ллється крізь візерунки мусульманських вікон.

Пустеля.  Хто хоч раз у житті бачив пустелю, вже не забуде її ніколи.  Мовчанням,  найзмістовнішим за будь-яку промову, торкається вона серця.  З висоти пташиного польоту можна побачити її різні образи, створені віковими вітрами, могутніми поштовхами землі і такими очікуваними та дуже рідкими дощами. 

   До цього літа я якось уявляла собі пустелю.  Все, що я про неї знала, це те, що там кілька разів в рік йдуть дощі, що пустеля - це піски на тисячі  кілометрів.  Думала , що у всіх пустелях вночі холодно, а вдень – неймовірно жарко. Тобто, про пустелю я не знала майже нічого.

   Мета нашої мандрівки – Хургада, Єгипет.  Коли кінчається Чорне море, то на півночі Африки у вікно літака можна бачити сотні маленьких дзеркал – то працелюбні єгиптяни вирощують рис на своїх полях, які з висоти 10 тисяч метрів здаються маленькими клаптиками-дзеркалами. З півдня континенту  тягнеться могутня, стародавня річка Ніл і впадає у Середземне море. Навіть з такої висоти вона вражає: наче старезний, могутній змій вона повзе через Африку, минаючи десять країн світу.  Далі літак повертає в бік Червоного моря і далеко-далеко внизу починається вона – пустеля. 

   Побачивши пустелю, я замислилась над тим, чому люди, які мандрують світом, вважають себе найбагатшими? Чому вони такі легкі у спілкуванні, чому про свої подорожі вони розповідають із захопленням, намагаючись всім своїм єством передати  отримані від мандрівок враження? Побачені ними найгарніші, найзагадковіші місця нашої планети, обличчя, яких вони зустрічають у своїх подорожах,  назавжди лишаються в їхньому серці.  Коли людина бачить створену Природою красу, вона ніби споглядає витвір мистецтва, проте масштаби цього «витвору» набагато більші  і створені вони не людиною. Ці видовища сповнюють, збагачують, надихають і спонукають до думок про Всесвіт, Бога, гармонію. Тому так вражають, так проймають всю суть людини бурхливі водоспади, безмежні ліси, мовчазні пустелі.  У кожного такого місця на планеті є свої чари, своя неповторна атмосфера,  пританаманна  тільки цій географічній точці. Аравійська пустеля – одне з таких неповторних і захоплюючих місць.

   До моменту  посадки в аеропорту я вже мала уяву про розміри та про ландшафт пустелі. Вони мене просто вразили. Я не буду тут приводити точні географічні дані про Аравійську пустелю – вони є у відповідних довідниках, я спробую передати атмосферу цього місця на карті.

    Сонце. Це – перше, на що звертаєш увагу при виході з літака. Воно настільки яскраве, що побоюєшся перетворитись на попіл, якщо вийдеш із тіні. Але, завдяки субтропічному клімату, різкого дискомфорту воно не спричиняє.  Далі - вражає відсутність рослинності. Тобто вона є: у вигляді декількох пальм та невеличкої кількості рослин у горщиках. Її немає в тому вигляді, в якому ми, українці, звикли її бачити:  алеї, парки, ліси. Нічого такого немає, є тільки сонце та приміщення аеропорту, а кругом – пустеля. Тому в цілому аеропорт для мене виглядав як маленька латочка цивілізації на величезній ковдрі пустелі. З аеропорту веде дорога до міста на узбережжі Червоного моря.

   Довга асфальтована дорога, рівна і чиста, тягнеться прямо через пустелю. Іноді трапляються пости дорожньої поліції. Хвилин 30 маєш змогу спостерігати тільки пустелю. Пустеля закінчується раптово. Після неї, як на помах чарівної палички, виникає місто з його  багатоповерховими готелями, квітучими галявинами, з пальмами, які рясніють величезними гронами фініків, з великими і малими басейнами. Межа між пустелею і угіддями людей дуже чітка: з однієї сторони траси – готелі, з іншої її сторони - пустеля.  Складається таке враження, ніби люди домовились з пустелею про межі своїх володінь. Так, стоячи на п’ятому поверсі одного з готелів Хургади, можна спостерігати за заходом сонця у пустелі, яка ось тут, зовсім поруч, просто через дорогу…

   Пізніше я намагалася зрозуміти, чому мене так глибоко вразила пустеля? І зрозуміла. Мабуть, у кожної людини в житті має бути такий «період пустелі»: коли людина має усвідомити, переоцінити і засвоїти весь пережитий до цього моменту життєвий досвід і відпустити його, звільнивши у своїй душі простір, утворити таку своєрідну пустелю, чисту сторінку. На цій сторінці надалі вона буде писати своє життя, створювати оази нових вражень, будувати міста нових подій. 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Lifestyle&Fashion
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.