А ви їли вареники із сюрпризом?

5 января 2015, 23:13
Блогер-журналист
0
64
А ви їли вареники із сюрпризом?

Смачна кутя, вареники із загадкою, узвар, сіно під святковим столом та атмосфера таємничості...А що ви можете сказати про відзначення Різдва у вашій родині?

Одним з найочікуваніших свят мого дитинства було Різдво. Адже воно мало чимало позитивних факторів. По-перше — у розпалі зимові канікули. По-друге — море подарунків. По-третє — надзвичайно цікаві традиції.

До вечора шостого січня сумлінно готувалися усі. Кожен мав свої обов'язки: мама і я — готували святкову вечерю, тато — в'язав дідуха, брат — розтирав мак для куті, а бабуся час від часу читала молитву та слідкувала, щоб все було зроблено до толку.

Різдвяна вечеря передбачала наявність 12-ти страв, головною є звичайно — кутя. У моїй родині кутю робили виключно з пшениці, маку, меду та волоських горіхів. Згодом почали додавати трішки халви. Та ніколи не замінювали пшеницю рисом. Пам'ятаю, коли я була зовсім малою, пшеницю товкли у ступі, аби вона була придатною для їжі. Та з роками, мама почала купувати готову крупу.

Одним з обрядів, у якому мені не дозволяли брати участь, було розтирання маку. Цим займався старший брат чи тато. Виглядало це так: хтось з чоловіків сідає на підлогу, затискає колінами макітру (спеціальний глиняний посуд) і за часовою стрілкою розтирає макогоном (дерев'яне кухонне знаряддя ) мак, час від часу додаючи цукор. Ця робота є важкою фізично та потребує неабиякої обережності. Адже один невдалий рух і макітра з усім смачним вмістом може розлетітися на шматки. Та найбільше, що мені хотілося зробити у цьому обряді — облизати макогін, на ньому залишалося чимало солодкого маку, а ложкою його їсти ну зовсім не цікаво. Але цього робити мені не дозволяли. Бабуся казала: «Не можна, чоловік лисим буде». Та все ж моє дитяче бажання перемагало, і я, змирившись із майбутнім лисим коханим, крадькома таки добиралася до тієї смакоти. От тепер думаю чи справдиться те народне повір'я...

Куті мали спробувати всі. Тому по ложці діставалося навіть тваринам. До речі, казали, що у цей вечір тварини говорять між собою людською мовою. Та перевірити це я не наважувалася, адже, за словами бабусі, той, хто наважиться підслухати — оніміє на завжди.

Ще одною цікавою стравою були звичайні, на перший погляд вареники. От тут вже я могла згадати всі свої образи і насипати у будь-який із них чи то солі, чи то перцю, чи ще чогось не дуже смачного. Та вважалося, що той, кому такий «смаколик» дістанеться буде везучим увесь рік. І як я не старалася запам'ятати, де ж пастка, щоб підсунути брату, та все ж сама на неї часто і натрапляла.

Чарівним напоєм цього вечора був узвар. І хоч такий самий компот із сухофруктів мама готувала чи не щодня, та чомусь пити його хотілося лише у святе надвечір'я.

Важливим у цей день є не лише те, що на столі, а і те, що під ним. Перед тим як зійде перша зоря і родина сяде вечеряти, тато приносив запашне сіно і кидав його під стіл. Потім, я з братом, вмощувалися на ту суху траву і ...кукурікали, мекали, хрюкали і видавили всі можливі звуки свійських тварин. Це необхідно для того аби у новому році у господарстві все водилося.

На почесному місці, під іконами, стояв дідух — сніп із цьогорічної пшениці, жита та проса. Така українська екібана символізувала вдячність за урожайний рік.

Смачно повечерявши, їжу зі столу не прибирали. А навпаки клали додаткові ложки у тій кількості скільки покійних є у родині. Вважалося, що у цю ніч померлі теж приходили за святковий стіл.

Різдвяний вечір проходив у теплій сімейний атмосфері. Чужих в домі не мало бути. Батьки дивилися фільм «Вечори на хуторі біля Диканьки», а я з братом вчила нову колядку, бо на наступний день у гості не тільки можна, а і треба було йти. Та це вже інша історія, інший мій солодкий спогад дитинства...

Завтра, на Різдво, я поїду додому. І буду ліпити вареники із сюрпризом. Та брат їх не скуштує. У нього вже своя родина, свої традиції. Тато не кидатиме сіно під стіл, бо я вже не буду на ньому зображати поросятко чи телятко. Це Різдво уже без бабусі...

Єдине, що гріє душу — спогади з дитинства і те, що я нарешті обійму батьків. Та я точно знаю, що коли матиму дітей, на Різдво готуватиму 12 страв, кидатиму сіно, в'язатиму дідух і слухатиму, як моя мама заборонятиме моїй донечці лизати макогін.

Христос народився! Славімо його!

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Lifestyle&Fashion
ТЕГИ: сюрприз,вареники,їжа
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.