Кандидат еротичних наук очолить Музей Тичини?

27 октября 2016, 00:05
журналіст
0
223

У них все є, а вони чомусь тупо пруть у директори знакових музеїв! На інше натяків на інтелект не вистачає. Ну не можна їм туди - там же діти! А вони лізуть, поживши з кримінальними авторитетами, чи знявшись в стріп-сесії журналу Плейбой.


Вже якось і незручно писати про таких баришень. У них все є, а вони чомусь тупо пруть у директори знакових музеїв! На інше натяків на інтелект не вистачає. Ну не можна їм туди - там же діти! А вони лізуть, поживши з кримінальними авторитетами, чи знявшись в стріп-сесії журналу Плейбой.

Це про Владу Л. Ще є Натаха З. І ціла зграя олігархічних "падруг", яких вдалося відшити від музейної справи на значну відстань. Доводиться охороняти консервативну музейну галузь як мангуст від кобр. Чи як Ван Хельсинг від нечисті... Світло і тінь. Дим і вогонь. Тут чіткий розділ. І все не так весело, бо сумно. Моралі вже нема.

Офіційно: Засідання конкурсної комісії з проведення з добору кандидатів на посаду директора Літературно-меморіального музею-квартири П.Г.Тичини в м.Києві відбудеться 01 листопада 2016 року о 10.00 за адресою:

м. Київ, бульв. Шевченка 3, каб. 309.

Три претенденти - студентка(!), яка за браком підготовлених кадрів є в.о. директора музею, секс-поетеса і майданівець-історик, що відомий волонтерством та акціями в АТО. Пішла типо інтрига, провокації, наїзди. А команда часопису "Музеї України" з таких ситуацій просто так не виходить. Особливо, коли нас на такому примітивному рівні тролять... І хто!!! І ми тут дотиснемо! Принципово! Вже є питання до Департаменту культури КМДА, який ми якось і не зачіпали...

Про студентку не будемо...

Виникла  сексуальна приколістка. Кандидат еротичних наук - справжній! Поетеса. В принципі, класна чувіха, що пише українською мовою, балансуючи в трикутнику секс- кокаїн- еротичні фантазії. І начхать! Такі діячки знаходяться на передовій святої боротьби з  фундаменталізмом, затято обстоючи права жінок - і це правильно! Більше того, нам всім доведеться дуже скоро їх підтримувати, бо загроза реальна. Може навіть  кудись транслювати банальні порнофільми, як пропаганду незашореного релігією життя.

Тому, вже улюблена нами Леся Мудрак чітко зараховується у кадровий резерв - будемо висувати її у Гендиректори Київської Лаври. На противагу стриптизерші Владі Литовченко, яка теж, як кажуть, готується очолити базу резидентури ФСБ після керування Вишгородським заповідником. (Аплодисменти, регіт у студії).

А от класика української літератури Павла Тичину чомусь жаль.

Хоча, варто нагадати молоді про цього Українця.

ПАВЛО ТИЧИНА

(1891-1967)

Павло Григорович Тичина народився 27(15) січня 1891 р. у селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії (тепер Бобровицького району Чернігівської області). Походив зі старовинного козацького роду (його пращур, за родинним переказом, був полковником у Богдана Хмельницького). Батько майбутнього поета був сільським дяком — вчителем «школи грамоти». Сім'я була багатодітна (народилося 13, зіп'ялося на ноги 9 дітей), жили впроголодь, зате гарно співали. Змалку Павло виявив хист до музики, малювання і віршування.

 
У 1900-1907 рр. навчався в Чернігівському духовному училищі (бурсі), в 1907-1913— в Чернігівській духовній семінарії. Згодом, навчаючись у Київському комерційному інституті, працював у газеті «Рада». На цей час припало його ознайомлення з новітнім українським мистецтвом, особисте знайомство з найвідомішими його представниками.
 
У 1913-1914 рр. працює в редакції ліберального україномовного журналу «Світло», а після його закриття — в Чернігівському статистичному бюро. У 1916-1917 рр. — помічник хормейстера в українському театрі М. К. Садовського. 1920 року подорожував із капелою К. Стеценка «Думка» Правобережною Україною від Києва до Одеси. Того ж року організував хор (з 1921 р. — капела-студія імені М. Леонтовича), з яким виступав до 1923 року.
 
З 1923 по 1934 рік — співредактор журналу «Червоний шлях» (Харків). Входить до заснованої 1923 р. Спілки пролетарських письменників України «Гарт». 1926 року взяв активну участь у створенні ВАПЛІТЕ (Вільної Академії пролетарської літератури) на чолі з М. Хвильовим, куди увійшли й колишні члени «Гарту». З 1929 р. — дійсний член Академії наук Української РСР, у 1936-1939 рр. і в 1940-1943 рр. очолює Інститут літератури АН УРСР. З 1947 р. — член-кореспондент Болгарської АН, доктор філології. 1943— 1948 рр. — міністр освіти УРСР. З 1953 по 1959 рік — голова Верховної Ради УРСР, заступник голови Ради Національностей Верховної Ради УРСР, член багатьох товариств, комітетів, президій, кавалер орденів і медалей.
 
Лауреат Державної премії СРСР (1941), Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1962). 1967 року отримав звання Герой Соціалістичної Праці.
 
Як поет П. Г. Тичина починав у 1906-1910 рр. з наслідування народних пісень та творів Т. Г. Шевченка. Перші друковані твори молодого поета з'явилися 1912 р. Подією величезної ваги в новочасній українській літературі став вихід у світ першої збірки віршів «Сонячні кларнети» (1918), пройнятої сонячною вірою в життя, людину, в рідний знедолений народ. Ця книга одразу поставила 27-річного поета поруч із першорядними митцями новочасного українського відродження. За визначенням Г. Грабовича (СІЛА), рання символістська система Тичини побудована на злитті традиційного, народного й неповторного, індивідуального, на коливанні між реальністю і мрією...
 
Тичина рано утвердився в думці про поезію як синтетичний вид мистецтва. На практиці це обернулося перенесенням у площину поезії засобів суміжних мистецтв: у «Сонячних кларнетах» звук подається «забарвленим», колір — «озвученим», зорові образи чергуються зі слуховими.
 
У віршах цього періоду можна знайти перегуки з Рабіндранатом Тагором, Волтом Вітменом, Емілем Верхарном, однак при цьому ці вірші залишаються самобутніми і самодостатніми. Великий вплив на П. Г. Тичину справили М. Коцюбинський (вони часто зустрічалися і спілкувалися в останній період життя Коцюбинського у Чернігові), Максим Горький. За трагічною напруженістю, емоційністю й філософічністю творчість П. Г. Тичини зіставляють із творчістю реформатора англійської поетичної мови Томаса С. Еліота, лауреата Нобелівської премії (1948 р.)- Серед композиторів і художників йому були духовно близькими Ліст, Берліоз, Римський-Корсаков, МикалоюсЧурльоніс та Мартирос Сар’ян.

 886666
 
Протягом життя П. Г. Тичини існував постійний і надзвичайний тиск на нього, на його творчу активність. Імпресіонізм і особливий композиційний характер його творів, починаючи зі збірок «Плуг» (1920) і «Вітер з України» (1924), дедалі більше пом'якшується і замінюється спершу риторичними, а далі й абстрактними формулюваннями. Переломною у творчості поета вважається збірка «Чернігів» (1931 р.), яка означила його перехід в число «офіціозних» авторів. Однак творчість Павла Тичини й після цього не вписується у прокрустове ложе простих схем: його приховане протистояння з тоталітаризмом на цьому не припиняється. Це засвідчують окремі поетичні, літературознавчі, публіцистичні твори пізнішого часу: «Григорій Сковорода» (1939), «Похорон друга» (1942), «Творча сила народу», «Геть брудні руки від України» (1943) та деякі інші.
 
У галузі поезії, прози, публіцистики, а також у науково-критичних працях Павло Тичина виявив себе одним із найосвіченіших радянських письменників, чия ерудиція охоплювала суміжні з літературою види мистецтва — музику і живопис. Павло Григорович чудово грав на кларнеті, та й у словах вловлював особливе, музичне звучання. Можливо, тому так легко давалося йому вивчення іноземних мов (він вільно володів п'ятнадцятьма).
 
Помер П. Г. Тичина 16 вересня 1967 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

З плакав я, ридав.
(Над бором хмари муром!)
Той плач між нею, мною став —
(Мамуровим муром…)

Пливуть тужіння угорі.
(Вернися з сміхом-дзвоном!)
Спадає лист на вівтарі —
(Кучерявим дзвоном…)

Уже десь випали сніги.
(Над бором хмари муром!)
Розбиті ніжні вороги —
(Мармуровим муром…)

Самотня ти, самотній я.
(Весна! — світанок! — вишня!)
Обсипалась душа твоя —
(Вранішняя вишня…)

1917

І цитата з ймовірної директорки музею П.Тичини у відкритій пресі:

Це був оргазм когнітивний. Без перебільшень. Думаю, наступного року, якщо допустять – то щось придумати в ролях…

– Заздрощів вистачає. І категоричного несприйняття Вашої персони…

– Авжеж! Такі міти творять. Такі анекдоти вигадують! Жах! Колись почула: Фонд культури. Поетичний вечір при свічках. Заходить Мудрак. Примусила вимкнути світло, лягла на стіл, підняла ногу…повернула голову і запитала: «Ну, як?!».

Уявіть, що щось нове і те, що не натягується на вуха, чуєш про себе дуже часто… Так і живу!

–  А як Ваш чоловік, відомий професор, Юрій Ковалів, ставиться до Класика сучасної еротичної лірики? У вас же різниця понад тридцять років!

–  (Усміхаючись) Чудово! У нас «збіжність горизонтів розуміння» і довіри. А це для сімейного життя – головне. Ми підживлюємо любов еротичними віршами (іронічно)… І маленька Даринка тішиться…

http://vsiknygy.net.ua/interview/21346/

Взагалі, потенційному директору Музею Тичини, краще вірші не писати... Особливо такі...
Байдужість і відчай — кардіоцентричні…

Язичкова аорта намуляла сонну точку сердечної дулі.

Що у серця — і скепсис, і коклюш… доле, запхнися…коком…

У столичний вгорнися кокон,

щоб з кокаїном – в акваріум — в якому вже мертва риба!

Відбитки води — бестіарій.

А риб’яче серце — дримба…

…Я виверну лоно ідишу — Вмонтую в звізду два кола…

…Ніч бісектрисою ділить кути…

Де — сама…. І — ГОЛА…

Гола… Гола…

ГООООООООЛЛЛЛ!

Це кандидатка, причому ОСНОВНА, на директорство в Музеї Тичини!

Після цього, в мене питають, чому я їх винищую. Бо музей - то храм. А не кокон з кокаїном в акваріумі!

Якщо у вас є діти-школярі, Ви поведете їх до Вишгородського заповідника, де стриптезерка Влада Литовченко буде щось їм розказувати про мораль і духовність, а еротично-кокаїнова Мудрак втиратиме про любовну лірику? В Музеї Тичини.

Такі кадри на чолі таких музеїв є ганебним падінням всієї системи виховання і культури.

І тут виникає інформація про власницю кількох нічних клубів з стриптизом, де до речі, мало не відкрито торгують наркотою, яка очолює що?... Кажуть, один такий заклад у будинку, де живе ХТО?...

Не будемо про сумне. Нині на кону Музей Тичини. Саме від міської влади Києва залежить, як люди будуть сприймати цей, колись поважний заклад культури. Чи еротичних фантазій? Різниця є...

Голові Київської міської державної адміністрації Кличку В.В.

Шановний пане Голово!

Журнал "Музеї України" засвідчує свою повагу, бажає мудрості!

Звертаємо Вашу увагу на тривожну ситуацію, що склалася довкола конкурсного відбору директорів музейних закладів Києва. Підкреслимо, директори музеїв - то знакові керівники, які формують морально-етичну ауру столиці України.

Тому просимо Вас особисто, як людину, що сповідує загальнолюдські принципи, проконтролювати перебіг засідання конкурсної комісії з проведення з добору кандидатів на посаду директора Літературно-меморіального музею-квартири П.Г.Тичини.

Культурологічний Київ може отримати аж занадто гучний скандал, що спаплюжить творчість класика української літератури П.Г.Тичини, ліричну лірику якого, за нашою інформацією, Ви любите...

За Вашою згодою, команда журналу "Музеї України" готова розпочати громадський моніторинг конкурсних призначень директорів закладів культури Києва.

Бажаємо Вам всіляких успіхів і гараздів!

З повагою,

Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України"


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости Киева
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.