Як ми вибираємо своє майбутнє, чи, як ми рубаємо сучок на якому сидимо

Україна, яка упродовж значного часу знаходиться у стані, м’яко кажучи, глибокої нестабільності

Україна, яка упродовж значного часу знаходиться у стані, м’яко кажучи, глибокої нестабільності, люди якої втомилися від негараздів, від душевного неспокою, від невизначеності із перспективами, від тривожних, сумних звісток з різних куточків нашої держави, від пострілів і вибухів, від смертей, від сліз, має шанс започаткувати нову епоху, розпочати розбудову нового суспільства. Всім хочеться, миру, злагоди, впевненості у майбутньому для себе і своїх дітей. Сьогодні у нас з’явився шанс змінити щось на краще. Ми обираємо новий склад Верховної Ради. Чи скористуємося ми шансом, який нам створив Майдан? Хочеться вірити, що так.

По мірі реєстрації кандидатів у депутати, все більших обертів набирає виборча кампанія. Позачергові вибори до Верховної Ради України спонукали вітчизняних відомих і невідомих політиків, а також тих, хто вештається в їх оточенні і навіть у вісні не бачать себе законотворцями, активно долучитися до перегонів.

Мета участі у гонитві за таке бажане крісло депутата у кожного різна. Виникає логічне запитання, навіщо брати участь у змаганнях, якщо із самого початку знаєш, що твої шанси нульові? А, виходить, що сенс є. Хтось займається саморекламою, хтось готує плацдарм на майбутнє, але найбільш численна категорія складається з тих, хто граючись у вибори, просто заробляє гроші, путаючись попід ногами у реальних кандидатів. Проте, уся ця метушня і створюється за кошти окремих із хватких, пронирливих «особин з категорії реальних». Така масовість, на їх задуму, має збивати з пантелику пересічного виборця. Тільки уявіть собі, що у середньому на кожний виборчий округ Києва припадає по 21,4 кандидата. Рекордсменами за кількістю мажоритарників, бажаючих потрапити до ВР, є ОВО№№ 223 та 217, відповідно 32 і 30 кандидатів. Здавалося от де буде справжня боротьба! Але, дорогі виборці, не хочеться вас засмучувати, - це все фікція. Достатньо подивитися на розмах, з яким проводиться тим, чи іншим кандидатом агітаційна кампанія, і ви відразу зрозумієте, хто має дійсно серйозні наміри потрапити до Парламенту.

З недавніх пір Оболонь стала для мене дуже близькою, тому я заходився аналізувати склад кандидатів ОВО №217. Список із 30 кандидатів, якщо хтось не вибуде із перегонів на більш ранній стадії, (таке буває, окремим достатньо піару і від того, що він потрапив до списку) побачать у бюлетені. Прізвища більшої половини претендентів у законотворці виборці побачать уперше.

Усі кандидати у депутати, які ведуть реальну боротьбу за місце у будинку на Грушевського 5, настирливо нагадують про себе з недешевих білбордів та банерів, звертаються до електорату з стовпів, парканів і навіть контейнерів для сміття. (Невже це натяк на те, де кандидати з часом можуть опинитися?) Різноманітні агітаційні матеріали розносяться по району, роздаються людям сотнями агітаторів.

Виборці, причавлені потоком агітматеріалів, мають визначитись у своєму уподобанні. Вибір ними обов’язково буде зроблено. На жаль критерії, за якими ми віддаємо перевагу тій чи іншій кандидатурі, далеко не завжди співвідносяться нами з місією, яку вони мають виконувати у Верховній Раді. А було б непогано пам’ятати, що у законодавчому органі розробляються закони, які мають регламентувати діяльність нашого суспільства у всіх сферах його діяльності. Тож цією важкою, відповідальною, розумовою роботою повинні займатися високопрофесійні юристи, політологи, економісти, соціологи, досвідчені управлінці. Якби ми керувалися таким підходом, то у Раді не було б місця танцюристкам, співакам, представникам інших творчих та робочих професій (це ні у якому разі не зневага до вказаних професій та людей, котрі їм себе присвятили, просто їх місія у суспільстві зовсім інша: приносити естетичне задоволення та створювати матеріальні блага), які можуть хіба що по команді натискати кнопки при голосуванні.

А якби ми враховували при формуванні парламенту ще й такі ділові та особисті якості, як працьовитість, принциповість, дисциплінованість, чесність, порядність, вихованість, інтелігентність, толерантність, поміркованість, людяність, тоді б закони народжувалися більш оперативно і не в обстановці чвар та бійок, а самі закони були б більш досконалими.

А поки ми вибираємо, зважаючи на те, хто пофарбував більше лавочок, або проклав квадратних сантиметрів асфальту. І ніхто, на жаль, не збагне, що порядком у районі, місті чи країні (проблеми в нашій державі скрізь однакові, а в окремих регіонах стан утримання будинків та території навколо них на порядок гірша ніж на Оболоні) мають займатися спеціальні служби, які будуть спроможні повноцінно виконувати покладені на них функції, зокрема, і за рахунок наявності у державі відповідних нормативно-правових актів та правильним розподілом тими ж депутатами бюджетних коштів. А так, виходить, що, якщо у кандидата немає грошей, а тільки значний розумовий, культурний, високопрофесійний потенціал, то він ніколи не буде депутатом, адже він не в змозі задовольнити побутові проблеми виборців, котрі очікують від майбутніх обранців негайного латання дахів, доріг і, навіть, заміну лампочок.

Якщо судити за розмахом агітаційно-пропагандистського руху на вулицях району, то можна дійти висновку, що запекла боротьба за мандат розгорнеться між Бойчуком М.А. (Радикальна партія Ляшка), Білецьким А.Є., (самовисуванець), Старовойтом В.М. («Батьківщина») та Столаром В.М.(Ніби самовисуванець, а чорно-білі тони агітаційної продукції, очевидно, за задумом його політтехнологів мають відверто натякати на близькість кандидата до Партії Порошенка. Хочеться вірити, що це тільки виверти В.Столара, а не правда.)

Всім іншим відведена роль так званих технічних кандидатів. Чим більше вдасться четвірці розпорошити голоси виборців, відволікаючи їх на безперспективних «претендентів» на місце у Раді, тим більше шансів у основних учасників перегонів дістатися фінішу першими.

У цих маніпуляціях знову попереду неперевершений комбінатор В.Столар, який полюбляє наносити удари своїм супротивникам нижче поясу. Вже дуже багато у нього дурних грошей, які кури не клюють. А отримати від нього 600 гривен на додаток до своєї мізерної пенсії охочих достатньо. Ніхто ж не задумується над тим, що ці ж гроші у таких, як вони і вкрадені. Втім, простого підкупу виборців, всезагального фарбування парканів, розміщення агітаційних матеріалів із фальшивими даними видавництва В.Столару замало. Він пішов далі, застосувавши відомий для досвідчених учасників виборчих перегонів набір недешевих технологій. Мова йде про використання т.зв. технічних кандидатів. До цієї категорії мудрий тактик В.Столар включив, відвівши для неї роль члена Радикальної партії (вдягнув у вишиванку, не поскупився на білборди) на неочікувану «радість» О. Ляшка та її офіційного представника Бойчука М.А., Котомкіну Оксану Федорівну, якій, схоже, однієї поразки на Оболоні виявилося замало. Байдужість електорату до цієї непомітної, маленької політичної фігурки мешканці району вже продемонстрували під час травневих виборів 2014 року до КМДА, коли виказали їй свою недовіру. Чому вона вирішила, що цього разу буде інакше? Виникає питання, навіщо замовляти висоту 2м 40 см, якщо ти не можеш взяти 1м 90 см? Покрасуватися? Головне участь? Та ні, тут щось інше. І це інше, як стало відомо, – тривіальні гроші, до речі того ж Столара.

Сталося так, що амбіційність О.Котомкіної не пройшла непоміченою останнім, який врахувавши помилки попередньої виборчої кампанії, коли ним робились ставки виключно на підкуп виборців, на що, кажуть, витратив 7 млн. гривень, цього разу запустив у роботу проект з технічними кандидатами. Свій вибір на Котомкіній Оксані Федорівні Столар зупинив не дарма: знав, що не встоїть вона перед його «переконливими аргументами». Він не помилився, метод В.Столара, яким він схиляє інших до «спільних дій», відомий. Не встояла перед його «чарами» і Оксана Федорівна. Необхідно зазначити, що вибір В.Столара був правильний. Ну хто ж запідозрить координатора проекту «Конфлікти і закон», який має імідж непримиримого поборника корупції, у тому, що вона не встоїть і звабиться на «пропозицію», від якої не можна відмовитися. Правда багатьом відомо про її давню дружбу із зеленим змієм, але це дрібниця, на яку можна і не звернути увагу. Не довго опираючись, вона погодилася стати іще одним породженням В.Столара: дала згоду на брехливе позиціонування себе як члена радикальної партії О.Ляшка (подала до ЦВК неправдиві дані щодо своєї партійної приналежності, вказавши, що вона є членом Радикальної партії, до якої вона не має і близького відношення.) Хіба не будеш захоплюватися підступністю В.Столара. Вже на часі написання підручника про столарівщину. До якого можна включити приклад фіаско проектаом В.Столара з незрівняною О.Люльчак. Ідея із роздягнутою красунею виявився настільки абсурдним, що його було припинено у самому зародку. Добре, що суспільство швидко розібралося, яку законотворчість вона привнесе до українського парламенту. Підставити П.Порошенка В.Столару не вдалося.

З Ляшком брехчленом його партії складніше. Про те, як О.Котомкіна агітувалась В.Столаром і за яку кругленьку йому віддалась, фотофактів, як було у випадку із О.Люльчак, немає. Тож зняти її з перегонів навіть за великого бажання буде складніше. Скажемо більше - не можливо, хоча у наявності фальсифікація: згідно із даними, поданими до ЦВК Котомкіна вказала, що є членом радикальної партії О.Ляшка. Чим особисто для неї закінчиться участь у виборах, їй вже не цікаво. Проте, вона зробила ставку на Столара, з яким вона і надалі збирається вести «непримириму боротьбу» із корупцією. Це тільки у нас можливо, щоб хабарники боролися з корупцією. Тепер вона вже багата: справу зроблено. Хай тепер у виборців, прибічників Ляшка очі розбігаються за кого голосувати. Дивишся і частини голосів М.Бойчук і не дорахується. Показовим фактом є те, що Котомкіна О.Ф. основні зусилля у своїй виборчій кампанії спрямувала не на рекламу своєї персони, хоча на пару білбордів Столар гроші виділив (щоб не так впадала в око її причетність до команди Столара), а на боротьбу із конкурентами шляхом подачі позовів до суду. То вона виявилися «обізнаною» у тому, що кандидат у народні депутати України Бабенюк В.Г. збрехав, що є безпартійним, а насправді не вийшов з партії «Батькіщина», то «абсолютно випадково» як об’єкт нападок вона вибрала «однопартійця» Бойчука М.А.(реально Столаром підкоп робився саме під вказаного депутата), викривши порушення, допущених останнім під час надання дитячого турніру з футболу, проведеного за підтримки кандидата. (Тільки підтверджує її причетність до команди Столара). Не перестаєш захоплюватися від того, як Столар вміє чужими руками розчищати собі дорогу до ВР.

Отак точиться для одних серйозна боротьба, а для інших звичайна гра. Кандидати з довільною, але запланованою заздалегідь періодичністю, сходять з дистанції, заявляючи про передачу голосів свого ще віртуального електорату у спадок своїм колегам, шанси на перемогу яких виглядають більш реальними.

Чому помилки нас нічому не вчать? Як довго ми будемо давати дорогу до Ради людям зі зграї Януковича? Скільки треба часу щоб навчитися розгледіти для чого насправді та чи інша людина рветься до законодавчого органу? Чи ми далі свого двору чи дитячого майданчика нічого не бачимо? Чому ми не розуміємо, що їм потрібні лише наші голоси. Фарбованого майданчика діти зараз не оцінять, а коли виростуть, то і не зрозуміють, що йти на черговий Майдан їх змусили своєю недалекоглядністю їх батьки та бабусі з дідусями, коли спокусились на подачку замаскованих шахраїв.

До кінця виборчої кампанії часу ще достатньо, щоб отямитись, переглянути свої підходи до оцінювання наших потенційних представників у Верховній Раді України. Не дамо нікому нас одурманити! Клони Януковича до ВРУ пройти не мають!