Маніфест україноцентристів

2 июня 2014, 21:49
0
77
Маніфест україноцентристів
Цей солідаризм ми і повинні нині проголосити і зафіксувати.

Двадцять три роки терпить український народ приниження і, здається, немає їм кінця і краю

Вступ

Коли ми дивимося у майбутнє, то сподіваємось, що після тривалої перерви, після болісного комуністично-олігархічного провалу Україна повернеться до вільного самоутвердження і самостійності, відновить здоровий інстинкт самозбереження, примирить його зі своїм духовним самопочуттям і почне новий період свого історичного розквіту.

Тому ми — УКРАЇНОЦЕНТРИСТИ — проти вступу до Європейського Союзу і НАТО. Ми також проти вступу до Митного союзу. Наше завдання — розбудова незалежної України, без наддержавного управління, без Міжнародного валютного фонду (МВФ).

Двадцять три роки терпить український народ приниження і, здається, немає їм кінця і краю. Двадцять три роки зневажають темні і злочинні люди його незалежність, розділяють народ на партії і секти, забороняють молитися, знищують морально і фізично його кращих людей, пригнічують його свободу, спотворюють його духовний світ, марнотратять його надбання, руйнують його господарство, розкладають його державу, відучують його від вільної праці і вільного вибору...

Те, що переживає зараз український народ, — є суворе і довге навчання, жива школа душевного очищення, смиренності і протверезіння. Перше пробудження, можливо, буде пристрасним, непомірним і навіть запеклим; але подальше принесе нам новий український національний солідаризм, з його істинною силою і в його істинній мірі. Цей солідаризм ми і повинні нині проголосити і зафіксувати.

Ми вважаємо важливим, щоб український народ не зв’язував себе жодними інтернаціоналістичними «симпатіями» або «зобов’язаннями», ніякими входженнями в європейський дім чи в єдиний митний союз тощо.

Кожний народ має національний інстинкт, даний йому від природи. Він по-своєму підноситься духом і кається. По-своєму організовується. У кожного народу своє особливе відчуття права і справедливості, власний характер, власна дисципліна, власне уявлення про етичний ідеал, власний сімейний устрій, власна церковність, власна політична мрія, власний державний інстинкт. Тобто, у кожного народу інший, особливий душевний устрій і духовно-творчий акт.

Цей маніфест написаний для того, щоб ми замислилися і змінили наше життя. Ми переконані, що коли більшість людей усвідомить, як нас експлуатують глобальна фінансова мафія, псевдо- і ксеноеліта, які створюють системи, що породжують рабство, ми більше не терпітимемо. Тоді ми переглянемо нашу роль у цьому світі. Тоді ми присвятимо себе пошукам шляху до солідарності  і справедливості для всіх.

Усвідомлення проблеми — перший крок до її вирішення.

 

1. Міфотворчість «правителів» України

Понад двадцять років нас тримають за дурнів і годують міфами. Спочатку це робили Горбачов і його команда, створивши міфи про якусь «перебудову», «загальнолюдські цінності», «нове мислення» тощо.

Потім «самостійну» Україну почали годувати міфами нові «князьки». Спочатку вкрали в народу всі його заощадження, розпродали Чорноморський флот, знищили промисловість, науку й освіту, зруйнували сільське господарство. Попервах це робили під виглядом проведення реформ і розбудови ринкової економіки (Л.Кравчук), потім — під виглядом «демократичних реформ, яким немає альтернативи» (Л.Кучма). Зовнішня політика цих президентів була багатовекторною, чи то на Схід, чи то на Захід, — зрозуміти було важко, але міфотворчість для них була також багатовекторною, з надією на Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції і розвитку, Сполучені Штати Америки, Європейський Союз (ЄС) і так далі.

Наступні президенті України В. Ющенко, В. Янукович і П. Порошенко вперто годували і продовжують годувати нас міфами про вступ до НАТО і Європейського Союзу.

Але Україна найближчим часом не вступить у Євросоюз. На це є багато причин. Але про основну причину варто сказати — це злиденний рівень життя українського народу, який нижчий за європейський як мінімум у 5–10 разів. Хто ж візьме на своє утримання майже 43 мільйони чоловік? Якби Європа зважилася на такий крок, то це для неї обернулося б соціально-економічною катастрофою. А щоб досягти європейського рівня життя навіть за найкращих умов, Україні знадобиться багато років.

А навіщо вступати Україні до НАТО? Тільки тоді міжнародні правителі будуть спокійними, коли знатимуть, що в разі повстання українського народу проти олігархів, колоніального уряду і ксеноеліти, війська НАТО стануть на захист олігархів і колоніального уряду від радикальних борців за національне визволення.

Можна знайти ще багато міфів у політиці сучасної президентської адміністрації, але стратегія «керованого хаосу», невидимої і видимої війн дедалі більше дається взнаки, а ознак стабільності — економічної або політичної — знайти неможливо.

2. «Досягнення» народу України під керівництвом олігархів і опікою МВФ

Сьогодні вщент зруйновані економіка, наука, освіта, охорона здоров’я. Руйнується державність як основа життєдіяльності суспільства. Триває розпродаж військової техніки, розвалюється армія. Порушені всі норми честі, совісті, моралі. Злидарюють вчені, вчителі та лікарі, занепадає мова й література, історичну пам’ять народу знищують. Все стає товаром. Культурна інверсія під керівництвом ідеологів неолібералізму веде український народ до деградації.

Що маємо натомість? Наркотики, алкоголь, примітивні американські фільми, порнографію, культ «золотого теляти» і зухвалість можновладців.

Початок реформ призвів до того, що все населення України втратило свої заощадження.

Ще одним негативним наслідком так званих реформ став величезний зовнішній державний борг, який на довгі роки ліг непомірним тягарем на плечі народу України. Станом на 31 жовтня 2014 року державний і гарантований державою борг України становить 72,99 мільярда долларів і його обсяг перевищує 1 трильйон 200 мільярдів гривень. Золотий запас скоротився і тепер Нацбанк має лише 26,1 тонни благородного металу, що зберігається за кордоном у Великій Британії і Німеччині.

Як виник цей борг, внаслідок яких реформ, куди витрачено «позичені» гроші і який отримано ефект? — на всі ці законні запитання суспільство відповіді жодного разу не отримало. Чому? Чому влада не звітує своєму народові, на кошти якого існує, як вона використовувала і використовує отримані кредити? Якщо їх розікрали, то хто?

Умови для проживання в Україні надзвичайно несприятливі. Кожному громадянину України, який має здоровий глузд, уже достеменно зрозуміло, що єдиним результатом впроваджуваних «демократичних реформ» є руйнування. Влада, депутати, журналісти, вчені  впродовж 23 років називають «реформами» процес пограбування, зубожіння, демодернізації і дестабілізації України. Більше того, вони й тепер продовжують наполягати на необхідності цих реформ.

Сьогодні відбувається безпрецедентне знедолення українського народу. Влада, щоб отримати кредити, виконує усі вимоги МВФ. Проте народ мовчить. Чому?

Тому, що різке зниження соціальних запитів населення є наслідком поступового звикання до бідності і втрати надії на повернення попереднього рівня життя. Режим постійно проводить практику шантажу населення подальшим зниженням рівня життя. Ліквідація колективних господарств, введення високих податків на виробництво сільськогосподарської продукції, підвищення пенсійного віку, збільшення тарифів на газ, бензин і комунальні послуги дає можливість шантажувати голодом і втратою житла. Руйнування енергетичного комплексу до такого рівня, що спад виробництва в 3-5 разів не забезпечує потреб населення в енергії цілих областей, шантажує холодом.

Однак, шантаж ― це не акт миру і злагоди, а акт початку війни.

Наступна технологія ― стомлення населення. Людей стомлює знецінення прагнень, висміювання ідеалів, приниження гідності.

Наївно думати, що до руйнувань такого масштабу могли призвести помилки і прорахунки керівників, які управляли чи управляють сьогодні нашою державою.

Ні! Результат наших «демократичних реформ» є закономірним наслідком реалізації планів явних і таємних «доброзичливців» українського народу. Головним джерелом небезпеки для нашої країни є багаторічна жорстока війна, котру веде проти слов’янських народів світова фінансова мафія. Мета і сенс війни сьогодні більш ніж зрозумілі: це боротьба за ресурси у ХХІ столітті. Війна за український чорнозем, за сланцевий газ та інші запаси.

3. Що ж так круто змінило долю України?

Ім’я цієї страшної хвороби, — продажність і нахабне безсоромне панування «мішків, наповнених золотом». Усе продажне: слово, перо, переконання, міністерський портфель. Купити депутата і журналіста так само легко, як купують на бульварах повію. Людям при владі несила боротися зі спокусами багатства і життєвих насолод, вони жадібно дивляться навколо, щоб відхопити чималий шмат і поринути у круговерть задоволень…

Депутати різних країн вважають себе елітою нації і мають бути прикладом для власного народу. Проте парламентські бійки і скандали, що відбуваються час від часу, демонструють, наскільки парламентська система і демократія є звироднілими, а її представники — це псевдоеліта націй.

На жаль, серед політичних лідерів сучасної України дуже мало геополітиків і взагалі людей, які мислять державницькими категоріями, а не переслідують мету збагачення. У трагічний час історія виносить на гребінь великих людей, але трагедії — справа рук посередностей.

На початку 1990-х років Україна була третьою ядерною державою у світі, мала 52,2 мільйона населення, будувала бібліотеки й музеї, була найбагатшою серед усіх країн колишнього Радянського Союзу. Тож як могло статися, що через 23 роки Україна втратила все: ядерну зброю, 9 млн населення, промисловість, сільське господарство; її політики розділилися на ворогуючі між собою партії; президенти один за одним віддавали її на пограбування своїм родичам, кумам чи просто знайомим; над владою відкрито сміються; навколо панують злидні; ніхто не знає, що принесе наступний день. Чому не піднімається з колін ця обдарована Богом країна?

Посередність! Посередність її президентів, їхній пустий гонор, їхня легкодумність у справах державних, їхнє невміння оточити себе потрібними людьми, їхня безпечність, їхня нездатність мислити геополітично, виношувати великі задуми чи хоча б впроваджувати гідні плани попередників.

Жодні великі задуми в політичній сфері не зможуть здійснитися, якщо не буде людей, чий геній, риси характеру, воля зможуть запалити, об’єднати й спрямувати енергію народу. Усе гине, коли на чолі держави стоять, змінюючи один одного, бідні на розум люди. Цим користуються правителі інших країн, заганяючи народ України в ярмо різних союзів чи блоків. І все це нині відбувається на тлі невидимої Четвертої світової війни, за «новий світовий порядок», основною стратегією якої є стратегія «керованого хаосу».

Українці, прокидайтесь!

Якщо ми не повстанемо зараз, ми не прокинемося ніколи і зникнемо як нація, як народ, як частина Великого Слов’янського Народу, як частина Великої Духовної Цивілізації. Вибір за вами. А сьогодні у власній країні…

4. Українці на нелегальному становищі

Україна вже не вперше в її історії веде нелегальне існування катакомбної общини. Українці — її титульна нація — стали при­гнобленими у своїй державі.

Сьогодні ми насправді маємо безпрецедентний випадок переходу нашого народу на нелегальне становище у власній країні. «Демократія», побудована правлячими лібералами, за всіма критеріями стала демократією меншості, яка з расовим презирством ставиться до більшості. Усі гілки влади послідовно висловлюють позицію і захищають інтереси «демократичної мен­шості», котра за більшовицьким принципом, «уміла себе захищати». І влада себе захищає — поступово переводячи український народ у становище нелегальних емігрантів, які прибули «з проклятого комуністичного минулого».

Український народ давно веде нелегальне економічне існуван­ня, оскільки на сьогоднішню середньостатистичну зарплату прожити неможливо й кілька тижнів. У новому економіч­ному просторі, сформованому  в містах України, народ не може перебувати легально. Вся мережа безлічі нових магазинів, ресторанів, розважальних закладів недоступна 90 відсоткам насе­лення.

А влада поспішає з введенням євро­пейських цін на житло, газ, електроенергію, проїзд у громадському транспорті — це при тому, що заробітна плата робітника чи служ­бовця в Україні у багато разів нижча за середньоєвропейську. Зрозуміло, що нове економічне середовище — це простір еконо­мічного геноциду.

Ще репресивніший характер виявляє провідна гілка четвертої влади – чужинське телебачення. Кожної хвилини в наших будинках погромники ефіру опоганюють повсякденне біття потоками багнюки, наклепів, садистським смакуванням насильства і збочень, зневагою всього святого, мирного, життєдай­ного. З ефіру майже витіснено національну музику, пісню, національ­не слово.

Іноземці часто запитують, мандруючи вули­цями Києва: «Де тут дух українців? Що в місті є українського? Яка вона, українська мова?». Тут тхне західною демонічною цивілі­зацією. Поклоніння золотому теляті, ринку, західним цінностям стало державною релігією, державною політикою. Гроші з допо­міжної функції перетворилися на зміст життя. Все продається, все купується. Українці, де ви?  Де ваша гордість за землю, яка вас народила, виховала і дала освіту? Чому ви нищите все українське?

А панівною мовою є англійська. Це мова панів однополярного світу, до якого представники псевдо- і ксеноеліти хотіли б потра­пити. Вона стала статусною для тих, кого визнає Захід, — посвячених і включених до списків кандидатів на вступ до «золотого мільярду».

Для нинішньої влади українська нація виявилася «персоною нон грата». Не випадково владна ксеноеліта запрошує на посади міністрів і чиновників України іноземних громадян. Це й є «мирна» колонізація українського народу якого «реформатори» поставили  на межу моральної та фізичної деградації.

Кожна нація має свій характер, менталітет, систему національних цінностей. І це прекрасно. Жити в нівельова­ному за західними стандартами світі? Борони Боже!

На сучасному етапі виживання й збереження української нації є головним завданням україноцентристів — патріотів України.

5.  Чому Україна не може стати багатою країною?

Найрезультативніший спосіб підкорення країн і народів – фінансове поневолення, яке досягається через інформаційний, психологічний і економічний тиск, інтелектуальну обробку і за допомогою низки інших, на перший погляд, безпечних засобів. Багато держав давно фінансово поневолено. Вони постійно платять данину глобальній фінансовій мафії, при цьому часто густо не розуміючи, що потрапили в залежність.

Глобальна фінансова мафія обманює весь світ. Тотальна дезінформація полягає в тому, що відбувається приховування основного механізму поневолення — управління грошима держави через Центральний банк, або Національний банк, який є периферійною структурою наддержавного управління.

В умовах демократії фінансова мафія дозволяє в країні робити усе, що завгодно, тільки не управляти грошима країни. А тим часом механізм руйнування, добре відпрацьований на наддержавному рівні управління, чудово діє незалежно від того, чи будують політики соціалізм, капіталізм або лібералізм. Цей механізм носить назву паразитичного лихварського відсотка, який привів до зубожіння велику частину населення планети. Щоб одна країна брала позику в іншої, вона не повинна друкувати достатної кількості своїх грошей. Це завдання вирішує добре профінансована «п’ята колона».

Фінансова мафія ставить їй завдання нав’язати керівникам держав думку, що друкування власних грошей призведе до інфляції, а коли привезти з-за кордону «зелені папірці», то інфляції не буде. Наявність у фінансовій системі кожної держави іноземної валюти означає, що цією країною керує наддержавний центр, в якому немає місця національним інтересам.

Україна давно поневолена глобальною фінансовою мафією. Це відбулося в 1992 році, коли, підписавши договір про співпрацю з Міжнародним валютним фондом, наша країна добровільно накинула на себе доларовий зашморг, який ніколи не дозволить стати незалежною і багатою.

«Влаштувавши в Україні переворот, Захід тепер готовий почати «пограбування» під прикриттям МВФ, — пише американський економіст, політичний і економічний оглядач Пол Крейг Робертс. — ЗМІ навмисне не повідомляють правди про суть кредитів МВФ, адже вони спричиняють в Україні падіння рівня життя, втрату власних виробництв і ще більші борги».

П. Робертс опублікував на своєму сайті аналіз ситуації, в якій опинилася Україна. За його словами, київські протести були організовані Вашингтоном для того, щоб розмістити бази НАТО біля кордонів Росії і розграбили Україну, нав’язавши їй кредит МВФ. «І цей грабіж, — свідчить публіцист, — уже почався. А ідеалісти, що протестували на Майдані, виявилися довірливими простаками. Щоб запобігти падінню гривні та високим цінам на імпорт, країна влізатиме в ще більші борги. При цьому корупція нікуди не подінеться».

Таким чином, резюмує Робертс, «прямий результат наївних протестів на Майдані — ще нижчий рівень життя, зростання корупції, втрата суверенітету в економічній політиці і передача державної і приватної власності в руки Заходу». Насамкінець він зазначає, що уряди держав-боржників підписуються на програми МВФ і обкрадання свого населення тому, що вони підкуплені.

Однак виникає запитання: чому Україна не може стати багатою країною?

Усе просто. Для розвитку економіки необхідно мати можливість самостійно проводити емісію власної валюти — гривні. Тільки в такий спосіб економіка країни може ефективно розвиватися.

А чому ми не можемо самостійно емітувати свої гроші?

Тому, що в договорі з МВФ записано, що Україна може надрукувати і ввести в обіг власних грошей стільки, скільки у неї є золотовалютних запасів в доларах. Якщо золотовалютні запаси України в доларах становлять, наприклад, 10 млрд і співвідношення між доларом і гривнею 1:15, ми можемо ввести в обіг грошову масу в розмірі 150 млрд гривен. І не більше. За цим чітко стежить Національний банк України, голова якого — ставленик МВФ і Всесвітнього банку (ВБ).

Але Україні, за оцінками економістів, потрібно мати мінімум 750 млрд грн? А де їх взяти? Треба  позичити ще 40 млрд дол. Тоді загальна сума золотовалютних запасів становитиме 50 млрд дол. І ми можемо додрукувати грошей і мати 750 млрд грн для розбудови економіки країни. Але ж запозичення потрібно віддавати!

Усі вимоги МВФ спрямовані на те, щоб країни потрапляли в залежність від долара і ніколи не могли її позбавитися. Доларовий зашморг на шиї будь-якої держави може тільки стискатися і давити, але ніколи не ослабне.

У чому полягають вимоги МВФ?

Повна приватизація, пенсійна реформа, підвищення платежів за газ, комунальні послуги, усунення соціальних пільг тощо. Повна приватизація потрібна для того, щоб держава, продаючи, наприклад, електроенергію або зерно, не могла поповнювати свої золотовалютні резерви. Приватні компанії, торгуючи, відводять з країни гроші в офшорні зони. Золотовалютні запаси не поповнюються. Підвищуючи платежі, пенсійний вік, усуваючи пільги, фінансова мафія примушує людей працювати, не даючи можливості думати про суть ситуації, перетворюючи народ на безсловесних рабів, на біомасу.

Але чому так поводяться правителі, президент, прем’єр-міністр, депутати? Їх тривіально купують, закриваючи очі на розкрадання кредитних грошей.

Нам увесь час товкмачать, що кредити МВФ — хороший сигнал інвесторам для кредитування економіки країни. Україна більше 20 років має мільярдні кредити МВФ, але інвесторів практично немає.

А що потрібно для інвестицій? Послухаємо монетаристів. Один з найвідоміших — Генрі Ліу (США). На його думку, країни, що розвиваються, з їх природними ресурсами, не потребують іноземних інвестицій, через які опиняються в пастці заборгованості.«Як свідчить державна теорія грошей (згідно з якою суверенний народ має право ввести в обіг власну валюту), кожен уряд може фінансувати за допомогою власної валюти усі потреби внутрішнього розвитку і забезпечувати повну зайнятість без інфляції».

Якщо уряд вирішить змінити політику стримування емісії гривні й почне дедалі більше фінансувати за рахунок держбюджету економічні програми, монетарна база України (вважайте, емісія гривні), зростатиме. Економіка насичуватиметься грошима. Ставки за депозитами знижуватимуться, кредити дешевшатимуть, хоча, можливо, не так швидко, як хочеться.

Сьогодні насичення грошима економіки України уряд здійснює за рахунок нарощування держборгу. Борги України збільшуються, зростає і кількість грошей в обігу. Використовуючи засоби інформаційно-фінансової зброї, глобальна фінансова мафія тримає Україну в доларовому зашморгу. А допомагає їй у цьому МВФ, який є ворогом народів і має бути знищений.

6.  Чи повинні ми брати приклад із західної демонічної цивілізації?

У Європейський Союз! У НАТО! До цього вже понад двадцять років закликають усі засоби масової інформації, апологети правлячого режиму й різноманітні вітчизняні ліберали. Потрібно жити, як на Заході! Поділитися на багатих і бідних!

Обираючи західну модель, українці мають жити заради грошей, викинути із власної душі все людське, деградувати до рівня біомаси. І всі так звані демократичні реформи, справді відбуваються за планами західних «учителів», що передбачують знищення промисловості, сільського господарства, науки, освіти й народу України.

Наш народ матиме купку олігархів, які житимуть на рівні західного комфорту, а сам буде приреченим на вимирання по півмільйона осіб на рік. Невидимі світові правителі дали чітку установку своїм українським маріонеткам — довести чисельність українського населення до 15-20 мільйонів.

Захід дуже любить усіх учити «розуму», «демократизувати» все за своїми стандартами, а тих, хто намагається жити відповідно до власних національних традицій і не танцювати під чужу музику, піддають економічним і військовим засобам впливу. Нафта, газ, природні й енергетичні ресурси, продовольчі товари й вода вивозяться ударними темпами з країн  третього світу, щоб забезпечити життя панів «золотого мільярда».

У ролі батога виступає НАТО на чолі з США. Натовські танки й бомби перетворюють на пил країни, які намагаються чинити опір: Ірак, Афганістан, Югославія, Лівія.

Чи варто взагалі за таких умов навчатися в Заходу? Чи потрібно щось переймати нам та іншим самостійним і самодостатнім країнам?

Перетворити людину на зомбі, робота, біомасу, зламати особистість, знищити її — це мета нинішнього Заходу. З людей вихолощують доброту, гордість, мужність, любов до прекрасного, моральність, бажання й здатність самостійно й критично мислити, аналізувати все, що відбувається, прагнути до самовдосконалення.      

Глобалізація — це «одна велика й дружня родина»? Ні! Це величезний концентраційний табір завбільшки із земну кулю, в якому не буде людей, а лише однотипні зомбі.

Майже всі українські політики, за деяким винятком, всупереч логіці й очевидним фактам, розхвалюють цінності західної демократії, підносять їх, переконують народ України в тому, що демократичний комунізм американського взірця вже не за горами. Однак вони вчиняють великий злочин перед власним населенням, тому що західна демократія, яка нав’язується Україні, є за своєю суттю військовою демократією. Вона може лише певній, невеликій частині населення світу надавати демократичні права (політичні, економічні, соціальні, духовні та ін.). Більшість націй і громадян заганяють у систему безправного політичного, економічного, соціального, духовного й іншого тоталітаризму й расизму.

Україна — самодостатня країна. Наш народ має надзвичайну історію, культуру й національні традиції. Нам немає чомуго вчитися в сучасного Заходу. Ми маємо йти своїм священним шляхом — у бік Сонця, подалі від смердючої пітьми, де відбувається захід Заходу.          

7. Агресор визначився — олігархія

Холодна війна не закінчилася, коли розпався Радянський Союз. Вона лише відступила в тінь, прикриваючись миролюбною риторикою і гуманними намірами. Агресор змінив стратегію. Вбиваючи дух нації, ворог прагне зупинити історію, підпорядкувати і обернути на рабів найволелюбніші і творчі народи. Його ім’я  — світова олігархія. Суть її — світове зло.

Що ж приховується під словом «олігарх»?

Найточніше визначення дав Стівен Форбс, видавець і головний редактор американського журналу «Форбс»: «Олігархи — це не капіталісти, це просто злодії... у нас в Америці немає олігархів».

А у нас навіть стало модним називати себе «олігархами», котрих породила «демократична» система. Система, яка править і має усі блага, система, яка породжує  найстрашніших мутантів.

Ось такими мутантами і є олігархи. Ніхто сьогодні не дивується тому, що вони існують. Магнати дуже добре почуваються під охороною колишніх спортсменів, за високими парканами дач та фортець і розробляють нові проекти глибшого укорінення на українському ґрунті, не приховуючи бажання панувати.

Ворог визначився — світова олігархія і містечкові князьки ‒ місцеві олігархи. Це вони знищили нашу промисловість, за безцінь приватизували підприємства, енергетичні компанії, металургійні комбінати, загарбали бюджетонаповнюючі підприємства, а гроші вивели в офшори.

Народ вимирає. А всі негідники живі. Вони процвітають. Їх родини живуть у власних закордонних віллах та замках. Вони жиріють і радіють, пишуть мемуари, їх обличчя не сходять з екранів телевізорів, вони постійно повчають цей дурний народ, який ніяк не може оцінити їх розумних, прогресивних реформ.

Раніше це називали апартеїдом, а вимирання народу — геноцидом. В Україні це називають «демократією». Весь світ думає, що це волевиявлення українського народу. Але усе частіше звучать слова обурення патріотів своєї Вітчизни.

Неможливо перемогти ворога, думаючи про поразку. Відступати далі немає куди, тому ми повинні розпочати рухатись вперед і спрямувати всі наші думки на перемогу в війні, яку нам оголосили.

8. Креативна еліта, псевдоеліта і люмпени

Сьогодні ми спостерігаємо перманентну кризу влади в Україні. Чому?

Щоб дати відповідь на це запитання, зробимо короткий аналіз структури суспільства. Воно поділено на три класи: еліту, народ і люмпенів. Будь-яка діяльність складається з двох компонентів — управління і виконання. Тому й суспільство має управлінський клас (еліта) і клас виконавців (народ). В основу поділу на керівний клас — еліту і клас виконавців покладено критерій, що має назву «елітарність». Це вміння керувати, приймати рішення і прогнозувати розвиток подій. Керувати людьми можуть особи, які мають вроджену елітарність.

Народ — порода виконавців. Функцією народу є робота. Еліта і народ існують у рівновазі. Еліта і народ і є власне людьми.

Є, на жаль, і третя порода — це люмпени, порода паразитів. Люмпенам властивий домінуючий і неконтрольований ген егоїзму. Вони вкрай егоїстичні, злодійкуваті й некеровані. Управління люмпенами здійснюється через насильство.

Еліта і народ належать до конструктивного типу людей, спрямованих на творення (близько 80 %), а люмпени до деструктивного типу (20 %), націленого на руйнування. Це в них закладено генетично. Не працювати, відбирати й ділити — давно знайоме гасло примітивних грабіжників і професійних революціонерів.

Правлячий клас складається з креативної еліти, псевдоеліти і ксеноеліти (гр. хenos — чужий), представленої інородцями.

Сьогодні у владі України псевдоеліта і ксеноеліта, яка є чужою для українського народу, торгує нашими інтересами і принципово є паразитичною. Псевдоеліта і ксеноеліта займаються тільки власним збагаченням. Не випадково, більша частина депутатів і представників влади є мільйонерами.

Але є ще креативна еліта, яка має творче, прогностичне мислення і відповідальну моральність. Креативізм — це елітарна система протидії люмпенізації націй і етносу. Представник креативної еліти — творча людина, що має бачення розбудови держави, відповідає за моральний стан населення, має задатки управлінця.

Аналіз ситуації в Україні показує, що креативний клас — це середній клас, який цілком сформувався за останні 23 роки і має ресурси, громадський вплив і позиції у владі. Ядро креативного класу України становлять люди, зайняті в науковій і технічній сфері, архітектурі, дизайні, освіті, мистецтві та індустрії розваг, чия економічна функція полягає у створенні нових ідей, нових технологій і нового креативного змісту.

Саме соціальна креативна група людей визначає характер суспільства і держави, своєю активністю і життєвою енергією спрямовує владу, вказує на політичні й геополітичні цілі. Тому для покращення ситуації в економіці України й інших сферах слід замінити псевдоеліту і ксеноеліту в управлінських структурах усіх органів влади на національну креативну еліту.

9. Що робити?

Насамперед слід усвідомити стан розколу України. Визначити й вивчити способи та засоби, які використовують у інформаційно-психологічній війні проти народу. Оволодіти навичками протидії тому, що робить ворог, особливо в інформаційно-психологічній сфері.

Необхідно також усвідомити свою історичну відповідальність за долю та спасіння України. Для молоді настав час істини. Молоді люди мають взяти на себе відповідальність і обстоювати своє право жити на власній землі, мати роботу, співати свої пісні, народжувати здорових дітей.

Кожен українець повинен напрацьовувати для себе ресурс виживання: волю, навички, вміння, має розвиватися фізично. Потрібно посилено займатися самоосвітою. Слід визначитися з політичною орієнтацією, з тим, які політичні сили підтримувати. Потрібно йти в політику, йти у владу. Без заміни нинішньої влади креативною елітою Україні не перемогти.

Потрібно подолати відчуття страху перед інформаційно-психологічною війною, не боятися її. Для нас ця війна морально виправдана, справедлива і священна. Війни закінчуються не миром, а перемогами. Тільки в перемозі запорука виживання, творчого розвитку, величі України та її великого народу.

Гендлярсько-лихварська компрадорська еліта боїться свого народу. Тому й будує свою парламентсько-президентську республіку, в якій все продається і купується і де ніхто не відповідає за геноцид нації.

Триває війна, армія розвалена, нею керують ставленики США, правляча еліта зрадила свій народ.

Як у таких випадках змінювали устрій держави?

Раніше владу брали силою, зброєю та ідеєю.

 Сьогодні нам належить вирішувати завдання зовсім по-іншому. Набагато розумніше і ефективніше. Ми хочемо створити новий світ — забезпечити пріоритет духу, праці і добра над споживанням, матеріальними благами і злом.

Що в таких умовах завжди робив український народ? Створював козацькі загони. Найвідоміші з них формувалися під керівництвом Богдана Хмельницького, який звільнив країну від польсько-єврейських окупантів. Козацькі загони завжди формувалися тоді, коли над Україною нависала небезпека знищення.

Сьогодні саме така ситуація, і від того, що війна ведеться переважно інформаційно-психологічною і матеріальною зброєю, нічого суттєво не змінюється. В минулому був явний ворог, видимий фронт.

Тому козацький загін сьогодні — це не лава бійців, а насамперед єдність воїнів духу, коли кожен здатний самостійно й узгоджено діяти заради спільної мети.

Козацькі загони — це не чергова партія. Вони мають об’єднати бійців, які входять у різні партії, рухи, і через них налагоджувати взаємодію цих структур.

Козацькі загони — це не масонська ложа, куди людина потрапляє через проходження ступенів посвячення. Це відкрита система, до роботи в якій кожен може вільно долучитися, якщо вирішує практичні справи.

Козацькі загони — це не чергова ієрархічна піраміда, а інформаційно-організаційна мережа, в якій, в ідеалі, в потрібний момент кожен осередок може перебрати на себе  управління і здійснити необхідні дії. Проти мережевої структури фондів, центрів, ліг, масонських лож тощо можна боротися тільки мережевою структурою, якою і є козацькі загони.

Козацькі загони — це сформовані групи людей, об’єднаних ідеологією Солідаризму і Соціальної Справедливості, які мають честь, совість і поважають дисципліну. Вони підпорядковані єдиному центру і формують креативну еліту українського народу.

Головний висновок із усього зазначеного: або ми навчимося розбудовувати організації сучасного типу, мережецентричні організації, або ми приречені на поразку.

Наголосимо ще раз, що вирізнення справжньої еліти, очищення її від випадкових і ворожих елементів, висунення й закріплення у владі кращих у національному розумінні представників креативної еліти є об’єктивною умовою виживання нації і найважливішим історичним завданням як для українського народу, так і для української влади.

Важливо пам’ятати той факт, що Україна — це не тільки земля, але й нація, головною частиною якої є український народ. Добробут України без добробуту українців неможливий. Ось такі цінності і відстоює громадська організація «Союз Солідарності і Соціальної Справедливості».

10.  Яку країну ми хочемо створити?

Маючи історію, повну протиріч і боротьби думок, ми формуємо сьогодні своє майбутнє, творимо свою нову історію. Але ми зобов’язані враховувати і минулий досвід, і погляди сусідів, з якими Україна межує і для яких наша поведінка означає спокій або проблеми.

Питання про вибір шляху — в Європу з реальною загрозою стосункам з Росією і, можливо, Білорусією, чи іншого шляху для збереження традиційної близькості народів. Йдеться не про зближення думок влади, а про спільність народів України, Білорусі і Росії, не лише як історичну спільність, а як спільність споріднену. Ми усі слов’яни, більше того, нащадки поліських русичів, що відстоювали свою свободу в боротьбі з чужинцями.

На жаль, наша історія повна конфліктів не лише в боротьбі із завойовниками, наша історія відзначена міжусобицями, починаючи з часів Київської Русі. При цьому, очевидно, однією з рис нашої волелюбної вдачі є властивість воювати між собою за відсутності зовнішнього ворога, часто безглуздо і помилково. Цим завжди користувалися інші, зацікавлені в наших територіях, у наших землях. Розрахунок простий — чим менше нас, тим вільніші землі, чим ми слабкіші — тим простіше нами керувати, чим більше розбрату — тим ширше поле для різного роду «маневрів», для поневолення.

Сьогодні одні «вожді» наполегливо пропонують нам «шлях у Європу», нехай не скоро, нехай через двадцять років або ніколи, але головне — це шлях у Європу, інші — шлях у Митний союз з розхвалюванням принад економічного розвитку і наголосом на братській єдності.

У будь-якому варіанті спрямування на Захід або на Схід спричинять негативні наслідки для економіки, народу, його майбутнього, тим більше підкріпленого лише пустими міркуваннями як доказом пріоритетності саме такого шляху. Усе це просто роздуми, ніхто не пропонує Україні альтернативи забезпечення суверенітету, якого вона так довго чекала, мирні стосунки з сусідами, свободу спілкування і пересування, економічний розвиток з урахуванням добросусідських відносин з усіма сусідами — як на Заході, так і на Сході.

Розманітні опитування демонструють практично однаковий відсоток тих, хто віддають пріоритет шляху до асоціації з Європою і шляху на збереження традиційних  вікових цінностей. Очевидною є загроза можливої федералізації України з наступним неминучим розколом. І ніхто не замислюється над наслідками на прикладах Югославії, Грузії, Молдови.

Ніхто не враховує, що невдала атлантична спроба пов’язати європейську політичну стабільність і економічний добробут не знайшла свого підтвердження при світовій кризі, що розвіяла надії європейців на економічний добробут. Греція, Іспанія, Ірландія, Угорщина й інші країни не знайшли порятунку у межах Європейської справедливості і терплять крах, втрачаючи позиції як в економіці, так і взагалі в праві і можливості враховувати інтереси власного народу.

Зважаючи на всі тенденції і рухи так званих еліт, з непередбачуваними наслідками для України, пропонуємо розглянути інший шлях, який поєднує інтереси всіх, — шлях, прокладений Швейцарською конфедерацією, шлях, перевірений часом, який забезпечив мирне життя її народу в юудь яких конфліктах. Вважаєм, що  вкладений у Конституцію нашої країни незалежний розвиток, забезпечення добросусідства з усіма народами, як на Заході, так і на Сході, шлях неприєднання до жодних асоціацій чи союзів, без атомної зброї на своїй території, з гарантією з боку усіх сусідів нашої територіальної цілісності, з урахуванням історичної, братської єдності слов’янських народів, на сьогодні не має альтернативи для майбутнього України.

Це шлях України, як східної європейської Швейцарії, з впровадженням цивілізованих правил поведінки, проживання, дотримання законодавства, права народів на спілкування, тобто усім тим, до чого ми прагнемо, але без національних гасел, без образи сусідів, без економічного і політичного приниження, а з визнанням нашого самостійного, як економічного, так і політичного, шляху розвитку. Ми просто зобов’язані зрозуміти самі і пояснити сусідам, що не хочемо нікому зла, відкриті для діалогу,  економічної кооперації і співпраці і наше невід’ємне право — самостійно вирішувати власні проблеми, не створюючи загрози ні Заходу, ні Сходу.

Очевидно, що в питанні майбутнього шляху розвитку України є прямий сенс враховувати досвід і приклад Швейцарії. Сьогодні це набуває все більшої актуальності у справі збереження цілісності і суверенітету держави. Нинішні умови вимагають її подальшої деталізації і обговорення, що дозволить подолати цивілізаційний розкол у контексті умов, які переважають в Україні.

У боротьбі за нову Україну, стратегічними висотами якої є передусім свідомість, почуття і настрої людей, найефективнішою і нищівною зброєю неминуче виступатиме національна ідеологія солідаризму і соціальної справедливості. Вона повинна розкріпачити працю і капітал, честь і гідність, творчість і дух.

11.  Що чекає Україну в недалекому майбутньому?

Владу в Україні сьогодні контролює міжнародна корпоратократія. Конкуренти —мільярдери і мільйонери кримінально-чиновницького клану — їй не потрібні. Тому корпоратократи ніколи не приймуть Україну ні до НАТО, ні до Європейського Союзу. А якщо таке і станеться, то «нові українці» прийдуть туди жебраками. Нині олігархи  повинні це зрозуміти  і почати вести власну глобальну політику.

Магнати змушені залучити до влади керівників-професіоналів — креативну еліту, які почнуть піднімати промисловість, сільське господарство, армію, науку й освіту. Захід цьому перешкоджатиме. Влада України припинить орієнтуватися на Захід і почне формувати добросусідські й рівноправні відносини з Росією і Білоруссю.

Але залишається одне запитання. Звідки візьмуться ці універсали і професіонали? Тепер багато залежить від ідеалів, цінностей, ідей і волі людей. І не просто людей, а людей, об’єднаних в особливі групи і структури. Це час тріумфу волі, час людей, здатних саме зараз згуртуватися, змінити напрям історії.

Так хто ж переможе керований хаос? Хто зупинить звироднілість нації? Хто створить найновішу Україну?

Для цього повинен скластися суб’єкт дії. Має народитися жива спільнота, що розвивається, яка об’єднає спочатку сотні, потім тисячі і сотні тисяч людей. Саме ця спільнота консолідує їх у певну суперструктуру — переможця псевдоеліти.

Завдання нової влади полягатиме спочатку в тому, щоб скоротити період неминучого хаосу, який огорне Україну після зміни влади. Безглуздий і життєво шкідливий режим був надто тривалим; несправедливість була безмірною; насильство було зухвалим.

Завдання нової влади скоротити період самочинної помсти, безчинної розправи і відповідного нового руйнування. Це зможе зробити тільки національна диктатура, що спирається на військові частини і на кадри тверезих і чесних патріотів, які швидко виокремлюються з народу. Спроба ж негайно знову ввести «демократію» коштуватиме життя величезній кількості людей, як винних, так і невинних.

На чолі держави має стати особистість, яка зробить ставку на духовну силу і  якості народу. Відбір людей для управління повинен визначатися виключно розумом, чесністю, вірністю, творчою здатністю і волею. Україні потрібні люди совісні, хоробрі і не наймити іноземців...

Керівник держави повинен зупинити війну і хаос. Негайно почати якісний відбір до управління талановитих і чесних людей. Спрямувати Україну на той шлях, який веде до свободи, до зростання правосвідомості, до державного самоврядування, величі і розквіту національної культури. Налагодити трудовий і державний порядок. Звільнити Україну від ворогів і розкрадачів.

Минув той час, коли українська еліта вважала, ніби їй варто тільки запозичити готову державну форму з Заходу і перенести до України — і все буде добре. Не вийшло.

Нині Україна в безпрецедентному історичному стані: вона нічого і ні у кого не може і не повинна «запозичувати». Вона має сама створити і викувати свій суспільний і державний лад, історично необхідний у цей момент. Вона повинна зробити це, не просячи ні в кого дозволу.  

Колишньої України немає. А є змучені псевдореформами, пограбовані, принижені, зголоднілі, і, на жаль, політично деморалізовані народні маси. Ця спадщина дістанеться українським людям наступного покоління: те, що вони одержать, залежатиме не від них; але те, що вони повинні зробити для порятунку України, вони мають знати і вирішуватимуть самі. Відповідальність за це ляже на них.

Тому й необхідна єдина і сильна державна влада, диктаторська за обсягом повноважень і державно-національна по суті.

12.  Основні положення Української національної держави

Враховуючи попередній досвід розвитку держав, для побудови незалежної України має застосовуватися ідея Національної доктрини, що при державному будівництві розкривається так:

1.      Україна — держава, де політична влада належить українському народу. В основу життя покладено принцип общинного світогляду, де існує відповідальність кожної общини за свого представника.

2.      Головним завданням держави є створення таких умов, які б забезпечили чисельне зростання українського народу на базі зміцнення великих сімей і духовного та фізичного самовдосконалення з використанням світових знань і самодостатньої економіки, при постійному покращенні добробуту українського народу.

3.      Український народ має жити в мирі та дружбі з російським і білоруським народами.

4.      В основу національної політики Української держави варто покласти два принципи: підтримувати частку українців в еліті держави не менше 78 відсотків; забезпечити випереджальне зростання чисельності українців стосовно до інших.

5.      Враховуючи, що Українська національна держава проголошує боротьбу за національну справедливість на Землі і, фактично, оголошує війну світовому уряду, права держави мають домінувати над правами особистостей. Це положення може бути реалізоване за такої форми державного управління, яка передбачає наявність сильної централізованої влади: гетьманат чи президентська республіка.

При гетьмані чи президенті має бути спеціальний дорадчий орган — вища політична рада, яка формується національною елітою і призначена для вирішення всіх концептуальних питань розвитку держави з правом контролю всіх владних структур, включаючи гетьмана чи президента.

Правила обрання до такої ради можуть бути різними, але вимоги мають бути однозначними: українець, широкі знання, участь у політичному житті країни, здатність до творчої концептуальної діяльності, життєвий досвід, певні вікові обмеження. Кількість членів не перевищує 12 осіб. Кожен член ради перебуває на державному утриманні і не повинен бути матеріально залежним.

У минулому такі функції виконували: Рада старійшин, Князівська рада, Гетьманська рада. В Канаді такими функціями наділена Таємна рада, в США — Рада національної безпеки, в Ірані — Рада Імамів, в Китаї — Центральний комітет Компартії. Слід зауважити, що без такого органу неможливий концептуально незалежний розвиток Української держави.

Законодавчим органом має бути двопалатний парламент.

При формуванні владних структур держави необхідне раціональне поєднання принципу вибору і принципу призначення. Керівники нижчих рівнів обираються за схемою общинного самоуправління за своїми правилами розбудови громади.

В основі конституційного принципу Української держави — фундаментальне положення: Україна — православна держава.

Головним принципом державного управління є забезпечення зворотного управлінського зв’язку: матеріальне становище владної особи має прямо залежати від якості її управлінської діяльності.

Концептуальний принцип, чи Основний Закон нашого суспільства, повинен мати принцип залежності якості життя управлінця від якості управління, через пропорційність його прибутків середньому рівню прибутків у керованій ним структурі. В общині цей принцип передбачає невелику різницю у статках трудящих і управлінців.

Така пропорційність, впроваджена в Україні в глобальній історичній перспективі, безумовно, витіснить принцип гіпертрофованого індивідуалізму.

Принцип формування законів життя держави. Аналізуючи слов’янські історичні народні витоки, ми розуміємо, що запозичені у Заходу принципи побудови держави руйнують наш життєвий уклад і є абсолютно шкідливими. Насамперед, це стосується цінностей слов’янської моральності і латинського права.

Наші національні пріоритети такі: Правда і істина вище закону. Моральне домінування щодо аморального закону. Відповідальність общини за свого представника.

Наступним важливим положенням є принцип свободи слова. В його основу покладено відповідальність за результати інформаційної діяльності. Тобто, вимагається не попередній дозвіл цензора, а наступне покарання за явні кримінальні наслідки: розбещення, наклеп, дестабілізацію, витікання інформації тощо. Кожен сам собі цензор. Це і є свобода.

Общинний устрій України давав можливість будувати державу з різною формою власності: суспільною і приватною. Поняття суспільної і приватної власності пов’язані з суспільним поділом праці і розкриваються тільки через те, як формується суспільні відносини.

Приватна власність може бути як особистісною, так і кооперативною. Тобто, у справжній загальнонародній державі державна власність — це суспільна власність, а в іншіх — це власність кланів.

Національна доктрина проголосить будівництво української національної держави, орієнтованої на освіту всього населення і ліквідацію натовпо-елітарного суспільства за рахунок постійного отримання нових знань і звідси — покращення добробуту всього народу. В цьому має бути суть Української держави. Запропонованій концепції Української держави притаманна універсальність і значний динамізм розвитку. Зберігаючи цілісною історичну Україну, держава здатна ефективно розвиватися, збільшуючи свій вплив як приклад держави нового справедливого типу.

У юридичному плані всі основні положення Української держави будуть закріплені в Основному Законі України — Конституції. Відносини кожного громадянина з Українською державою будуватимуться за принципом Клятви взаємної вірності. Це нагадує приведення козаків до присяги гетьману, який уособлює самодержавну владу. Основне зобов’язання, яке, згідно з цим принципом, покладають одна на одну сторони, полягає у взаємному постійному захисті. Громадянин захищає свою державу в будь-якій частині світу, але й держава захищає свого громадянина скрізь і визнає кожне посягання на нього як агресію проти держави загалом. Кожна людина, стаючи громадянином України, має письмово засвідчити своє знання Конституції і дати клятву вірності їй, отримати від держави відповідне свідоцтво — Паспорт. Той, хто відмовляється дати клятву вірності Конституції, отримує тимчасовий паспорт і тимчасове громадянство або право залишити межі України.

Православна церква в останнє тисячоліття виступала хранителем і гарантом народної православної моральності. Саме Православна церква в особі святих подвижників надихала народ на державний патріотичний подвиг.

13.  Що потрібно робити і куди йти?

Управління Україною на наддержавному рівні здійснюється у фінансово-кредитній сфері. Міжнародний валютний фонд, встановивши залежність кількості грошей (гривень) в обігу від золотовалютних запасів у доларах, поставив Україну на межу вимирання. Як зазначалося, розбудова економіки держави тісно пов’язана з можливістю країни робити емісію власних грошей. Але МВФ поставив емісію гривни в залежність від доларового еквівалента.

Умонтування фінансово-кредитної системи України у світову фінансову систему, що ґрунтується на лихварському відсотку, прив’язує нашу державу до боргової ями, з якої надзвичайно важко вийти. Коли, погоджуючись на позики в іноземній валюті, уряди потрапляють у пастку, країни перетворюються на боржників, зобов’язаних підкорятися встановленим МВФ правилам. Їх змушують спрямовувати продукцію на експорт лише для того, щоб заробити необхідну для виплати відсотків по боргах іноземну валюту. Слід зрозуміти, що не випадково в Україні така кількість (понад півтори сотні) комерційних банків. Усі вони є позичковими установами, агентами глобальної фінансової мафії.

Який же вихід з цієї ситуації? Як скинути доларовий зашморг з шиї українського народу? Рецепт простий. Для розвитку виробництва необхідно законодавчо заборонити лихварство і видачу грошей під процент. Відмовитись від усіх міжнародних запозичень під позичковий процент. Надати гривні статус  єдиного засобу платежів на території України, як це й передбачено Конституцією України.

Для створення додаткових умов проти інфляції необхідно прийняти Закон України про обов’язкову оплату експортних операцій у національній валюті. Тобто всі товари, що продаються Україною за кордон, оплачуються гривнями. Фінансовий інтернаціонал боїться цього закону, який веде до знищення доларового панування.

Тому головним завданням нової влади є звільнення від диктату Міжнародного валютного фонду і Світового банку, тобто від диктату глобальної фінансової мафії. Сьогодні є приклади країн (Мексика, Венесуела), які звільнилися від доларового зашморгу, вигнали представників МВФ зі своїх країн і ефективно розвивають власну економіку. Їх головний лозунг «Життя після смерті МВФ».

Нині народу України нав’язують два вектори зовнішньої політики. Перший вектор — Європейський Союз і НАТО,  другий — Російська Федерація, єдиний економічний простір чи Митний союз.

Проте є третій вектор — це україноцентризм. Але лише він сам не в змозі вирішити ті негативні проблеми, які нагромадили за двадцять три роки владні структури України. Потрібні інвестиції, потрібний захист незалежної світоглядної і економічної доктрин.

Необхідно зрозуміти, що доля кожної людини тісно пов’язана з долею суспільства. Людство вступило в нову ноосферну епоху свого розвитку, сутність якої полягає у виникненні загрози глобальної катастрофи від життєдіяльності людини. Головна проблема цієї епохи — забезпечення безпеки життєдіяльності. Держава зосереджує в своїх руках основні ресурси суспільства і використовує їх насамперед для захисту своїх громадян — національної безпеки.

У XXI столітті до цієї сфери входить увесь сучасний комплекс проблем безпеки особистості, суспільства і держави, зокрема й життєдіяльності глобального рівня. При цьому склад і характер проблем безпеки самої держави нині суттєво змінився через появу нових загроз інформаційного, економічного, соціокультурного та екологічного плану. Найбільшою загрозою для державності України є продаж землі — головного багатства українського народу.

Україна має чітко визначитися зі своїми пріоритетами і завжди пам’ятати, що мірою національного й індивідуального багатства є духовні, а не матеріальні цінності.

Для України сьогодні є єдиний шлях — співпраця з представниками духовних цивілізацій, що веде до вступу з чіткою програмою економічного розвитку України до Шанхайської організації співробітництва (ШОС)

Що ж може запропонувати ШОС Україна?

Найперспективнішою на сьогодні є пропозиція залучення України до системи Євразійських транспортних коридорів через включення до повітряного транспортного коридору «Пекін — Ташкент — Сехешфехервар». Це важливий проект будівництва міжнародного транспортного аеропорту, системи швидкісних автобанів, залізниць тощо. В реалізації такого проекту зацікавлені Китай, Казахстан, Росія, Індія та інші країни. Якщо врахувати інтенсивний розвиток економіки цих держав, то можна бути впевненими — інвестиції будуть, і не міфічні. Можна запропонувати безліч проектів, що отримають інвесторів, а високоінтелектуальні робітники й інженери України — робочі місця в Туркменістані, Казахстані, Росії, Китаї та інших країнах ШОС.

І якщо для керівників держави «влада — не «високорентабельний бізнес», а передусім відповідальність перед народом і рівність перед законом, то вони оберуть як надійних партнерів країни Шанхайської організації співробітництва.

Розбудова системи швидкісних автобанів і залізниць дасть можливість розвитку агропромислового комплексу за рахунок вирощування екологічно чистих продуктів харчування і доставки їх на європейські та ринки інших країн.

Такі проекти сьогодні розроблені й економічно вигідні.

Висновок

Сучасне становище України характеризується відсутністю єдності суспільства, неспроможністю основних політичних сил досягнути національної консолідації, подолати кризові явища в духовному і матеріальному бутті українського народу. Український народ поступово пробуджується, починає розуміти, звідки виходить смертельна загроза. Нам немає потреби іти до НАТО чи Європейського Союзу, тому що головна складова Української національної ідеї — розбудова самобутньої Української держави.

У 1505 році Макіавеллі висловив думку, яка стосується й українства: «Народ або суспільство, яке довго й покірно несло ярмо гноблення, втрачає дар Божий: патріотизм, любов і почуття самоповаги. Натомість приходять холуйство, покірливість, послух. Такий народ не може скористатися плодами свободи, набутими навіть завдяки щасливій випадковості».

До повного прозріння народу України ще дуже й дуже далеко. Щоб реалізувати Українську національну ідею, за яку віддали життя видатні сини нашої Батьківщини, слід активно поширювати ідеологію солідаризму і соціальної справедливості через збереження рідної мови, віри, звичаїв і обрядів, традиційних форм родинного життя, сім’ї.

Спадщина солідаризму, створена низкою визначних українських вчених і політиків, розкриває значення основних принципів державно-політичної розбудови України: моральний авторитет, дисципліна й послух, свідомий ідеалізм і моральна сила.

Популяризація ідей солідаризму і соціальної справедливості має цілком практичне значення, оскільки сприяє усвідомленню громадянством ролі еліти, політичної культури, церкви, держави, общини, приватної власності.

 

Для однодумців і опонентів : solidarnost@transinform.net

 

Аналітичний центр

ГО «Союз Солідарності і Соціальної Справедливості»

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости Киева
ТЕГИ: Украина-ЕС
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.