Чому в Україні ти вже ніколи не будеш один

14 апреля 2014, 23:52
0
256

Історія, яка змушує ще більше пишатися українцями.

Кожній країні потрібні герої. Саме їхня наявність є індикатором нації. Для того щоб стати героєм необов’язково мати якісь надздібності. Для цього людині досить лише бути людиною. І, на щастя, таких осіб більше, ніж може здатися на перший погляд.

Спробую відтворити усю ситуацію, яка, власне, і підштовхнула мене до написання цього матеріалу.

У середу, 9 квітня, зайшовши у підземний перехід на станції метро «Голосіївська», я побачив натовп людей. Усі вони зібралися навколо лежачого на землі дідуся. Як виявилося, у нього трапився інфаркт, тому небайдужі робили йому масаж серця. Зрозумівши, що трапилося, я побіг до місця інциденту, забуваючи про елементарну обережність, і, біжучи, врізався у незвично низький виступ у стелі, розбивши голову. Біля мене відразу опинилося декілька людей, які допомогли підвестися і відійти вбік. Ще через хвилину підійшли міліціонери, які перебинтували мені голову, щоб зупинити кровотечу.

Зрозуміло, увага людей більшою мірою була прикута до того чоловіка. На жаль, численні старання перехожих, а згодом і співробітників найближчої лікарні виявилися марними: він помер ще до приїзду карети «швидкої»...

Якраз після її прибуття до мене підійшла начальник станції і попросила пройти до кімнати міліції, аби дати свідчення щодо моєї травми і написати заяву, у якій я мав відмовитися від претензій до метрополітену. Дорогою туди мене наздогнала дівчина, яка теж допомагала привести дідуся до тями, і запропонувала мені воду, аби змити кров.

Коли я заповнив усі необхідні папери, до кімнати зайшли лікарі. Перевіривши рефлекси, вони повідомили, що все в порядку. Уже пізніше мені розповіли, що співробітники станції запевняли,  буцімто я відмовився від допомоги (хоча мене ніхто не запитував), а тому медикам іти до мене не варто. Проте, коли останні збиралися покидати місце подій, їх наздогнала дівчина і наполягла на моєму медогляді. Це саме вона двадцятьома хвилинами раніше дала мені воду.

Через деякий час мене нарешті відпустили. Проте я не знав, що робити з такою «волею». На щастя, у ту ж секунду, коли я зібрався виходити з кімнати міліції, туди увійшов незнайомий чоловік, який порадив мені якомога швидше зашити рану. Не встиг я цілком самостійно у закривавленій пов’язці на голові вийти за турнікети станції, як до мене знову підійшла та дівчина. Цього разу вона мені запропонувала свій супровід до лікарні (це приблизно двісті метрів від метро). Після того Настя (так звали мою рятівницю) була зі мною і під час медогляду у Голосіївській клініці, і у лікарні на вулиці Підвисоцького, куди мене перевезли.

Уже через декілька днів після цих подій мені вдалося поспілкуватися з 26-річною Анастасією Мартинюк.Поволі розмова зайшла про її ставлення до України зразка останніх чотирьох місяців:

«Ми ходили на Майдан поки все було мирно, допомагали речами, грошима, продуктами. Коли почалося запекле протистояння, я залишалася вдома, бо хворіла, але головне - мені було дуже страшно.

Коли все закінчилося, мені стало соромно і буде соромно решту життя за те, що герої віддавали за нас життя. Я пообіцяла собі, що більше я не залишуся осторонь, сподіваюся, що страх не паралізує мене знов, якщо почнуться бойові дії.

Я, як ніколи раніше, відчуваю себе українкою, щодня молюся за Україну, хоч не можу назвати себе віруючою людиною. Разом з усіма оплакую наших загиблих героїв та всім серцем переживаю за долю нашого народу.

Як казав професор Преображенський, «разруха в головах». На мою думку, «разруха» починається з дрібниць. Я думаю, що кожен з нас має взятися за голову, як мінімум, на знак шани героям, які віддали своє життя за те, щоб ми жили краще. Ми мусимо стати добріші по відношенню один до одного».

З усієї цієї історії можна зробити висновок, що поки в Україні будуть такі люди, як Анастасія, ти ніколи не залишишся сам. І хочеться вірити, що з такими співвітчизниками уже в найближчому майбутньому наша Батьківщина нарешті стане такою, про яку мріяли десятки попередніх поколінь українців.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости Киева
ТЕГИ: герой,Україна
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.