Банкрутство влади породжує альтернативи

13 декабря 2013, 14:16
журналист
0
287

Євромайдан навчився кричати «геть», але досі не знає, що взамін. Відповідь міг би дати сформований недільним Віче представницький орган влади.

Численні лідери Майдану поки небезпідставно бояться постановки цього питання. Як і персоніфікації відповідальності. Але як правильно сформулював уже Юрій Луценко – назад дороги немає. Або перемогти, або – за ґрати.

Краще перемогти. Але для цього не можна стояти і тупцювати на місці. Як логічно вимагають студенти, потрібно формулювати як тактичні завдання на кожен день, так і на перспективу. Найкраще було б ставити максимальні завдання, щоб домогтися, врешті, найбільших результатів. Але й не перегнути при цьому палки.

Добре те, що лідери опозиції об`єдналися й виступають єдиним фронтом. Триумвірат. Погано, що біля них нікого більше немає. Ні представників громадського спротиву, ні студентського співтовариства. Опозиція, боячись конкуренції, ігнорує своїх найближчих і найвірніших попутників? Тому свідомо перебирає на себе прийняття рішень. Але при цьому ніхто не знає, на підставі чого ці рішення приймалися і які аргументи використовувалися?

Проте з великими трудами, але все ж сформована спільна програма дій, дає підстави сподіватися на узгодження позицій і розширення кола прийняття рішень. Схоже, лідери опозиції змушені вчитися й робити висновки вже прямо під час бурхливих подій.

Можна з цим сперечатися, але все ж, мабуть, правильно, що лідери опозиції пішли в п`ятницю на «круглий стіл» до президента. Це дало можливість висловити безпосередньо йому свою позицію. Чи принесло це якісь результати? Може, лише якісь. І не тому, що Янукович побачив перед собою Кличка, Яценюка й Тягнибока й, злякавшись їх, пообіцяв амністувати всіх учасників мітингів.

Але президент все одно провину за розгін мирних демонстрантів поклав на обидві сторони. І тим самим вивів з під відповідальності не тільки свій любий уряд Азарова, а й свого улюбленого міністра Захарченка, якому найшвидше сам колись давав наказ добряче провчити тих студентів, котрі кричали йому «геть!».

Отже, за великим рахунком успіхи опозиції від спілкування з президентом мінімальні. Все залишається на місцях із туманними обіцянками. Але обіцянка – цяцянка. Віктор Янукович здатен досить швидко змінювати свою позицію. І в найкритичніший момент. Та й він, власне, нічого не обіцяв зробити із того, що вимагає опозиція.

З усіх сторін продовжується завезення людей до Києва, де в неділю за 200 метрів від Євромайдану на Європейській площі планує влада провести альтернативний мітинг. Сам факт організації цього нічим іншим як черговою провокацією не назвеш. Але немає лиха без добра. Непогано було б відрядити на їхнє зібрання Віталія Кличка й запросити всіх тих людей приєднатися до Євромайдану. Якщо вони не вкрай залякані демократами з «Регіонів».

Все це й приводить до думки, що лише узгодженими діями й великим тиском можна примусити президента виконувати як свої обіцянки, так і прохання Майдану. А саме для цього й слід сформувати Вічем на Майдані в неділю представницький орган народної влади, куди ввійдуть не тільки лідери опозиції, а й представники громадських організацій, моральні авторитети, студентські лідери. І не треба цього боятися, раз уже повстали.

Легітимність Євромайдану надає феноменальна масовість, підтримка практично в усіх регіонах країни, ненасильницький характер дій і міжнародне визнання. І нагадаємо, що за українською Конституцією і міжнародним правом лише народ є джерелом влади. Українці за крок до перемоги. Але цей крок ще треба зробити. Чи не так?

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.