Чим завершиться Євромайдан

6 декабря 2013, 15:15
журналист
0
758

Світова історія має чимало прикладів розв`язку масштабних внутрішніх конфліктів рівня «народ-влада». Який із них обере нинішня Україна?

Справді, в різних культурах і за певних історичних обставин люди обирали власні варіанти виходу із загальнонаціональної кризи, куди час від часу потрапляли з різних причин. Тут і індійський варіант Махатми Ганді у формі ненасильницького спротиву сатьяграха, і російський Бориса Єльцина з танками і гарматами проти законодавчого органу. А між ними єгипетський, лівійський, румунський, югославський. І ще багато інших.

В українців при всій складності політичної і економічної ситуації, що врешті привела до нового внутрішньодержавного загострення, є одна перевага. Так, це пам`ять про Майдан-2004 з його дивовижною і просто фантастичною атмосферою приязні, культури, взаємопідтримки.

І перебіг подій нинішнього Євромайдану переконує, що то була не випадковість. Що українці за своєю ментальною внутрішньою культурою при всіх їхніх численних дрібних недоліках в своїй колективній творчості є безпосередніми послідовниками гандійського сатьяграхи, котра колись привела величезну різномовну, багатокультурну, багатоетнічну, мультирелігійну Індію до згоди в боротьбі за незалежність.

Добре це чи погано – згодом сперечатимуться політики та філософи. Але відсутність агресії (не дивлячись на бажання декого із сильних світу цього її спровокувати), прагнення до мирного й розумного розв`язку тепер уже загальнонаціонального конфлікту, змушує скидати перед українцями капелюхи не в одній столиці цивілізованого світу. І це не може не радувати.

Проте ситуацію можна досить легко зірвати. Великого розуму для цього не потрібно. Потрібне лише велике бажання при повній відсутності внутрішньої культури. Чи можна цьому протистояти?

План дій, створений щойно колективною творчістю політиків опозиційного табору, громадськими активістами та студентським товариством дає підстави для оптимізму. План досить радикальний, але зрозуміло, передбачає певну поетапність виконання і послідовність дій.

Чого в ньому ще немає, але обов`язково повинно бути? Так, бажано було б мати Махатму Ганді з його незаперечним авторитетом, котрий міг узгодити крайні й непримиренні позиції антагоністів із індуїстів та мусульман. Але, зрештою, ми – слава Богу! не маємо й антагонізму.

Та все ж викликає питання, що Майдан, як символ загальнонаціонального протесту, досі не персоніфікований. До певного рівня в цьому є й позитивна риса, бо не формує ідолів, котрі в українських реаліях дуже швидко чомусь бронзовіють. Але все ж відсутність персоніфікованої відповідальності значно знижує ефективність роботи. Бо загальна відповідальність, як нам уже добре відомо, приводить до персональної безвідповідальності. Про що ще раз засвідчили події нічного розгону Євромайдану та дивного штурму Адміністрації президента.

Зовсім не обов`язково уже нині обирати вождя. Але й існування 50 нікому невідомих комітетчиків, яких ніхто не знає, ніхто не обирав і ніхто не визначав їхню сферу відповідальності, знижує ефективність роботи й створює якусь незрозумілу атмосферу некерованості процесом.

Та й приймати не тільки стратегічні, але й оперативні рішення колгоспом у 50 чоловік – справа дуже складна й малоефективна. Мабуть справді добре було б на недільному Віче, завчасно погодивши між політиками, громадськими активістами та студентським співтовариством, утворити легітимізований мільйонним (чи 500-тисячним) Віче Комітет Національного Порятунку, який складатиметься із 10-15 комісарів, кожний із яких відповідатиме за певну ділянку роботи. А стратегічні рішення виноситимуться на обговорення Євромайдану лише після їхнього консенсусного затвердження.

Врешті, ефективність організаційної та політичної роботи в умовах загальнонаціонального протистояння може точніше визначити майбутніх лідерів президентських перегонів. Бо досі заклики негайно затвердити єдиного кандидата на президентські вибори від опозиції мають дуже уразливу сторону: а на яких підставах визначати, за якими критеріями? Когось із них ми вже бачили в екстремальних умовах політичної роботи? Чи може хтось генерує інтегральні ідеї об`єднання українців й модернізації країни? А зараз у кожного із них буде карт-бланш засвітити свої найкращі якості й переконати усю країну, що саме він має взяти до рук головне українське кермо.

До речі, в гаслах Євромайдану нині залишаються переважно геополітичні й політичні вимоги. Цього нині замало. Прийшов час подумати про розширення соціальної бази загальнонаціонального спротиву. А для цього потрібно сформулювати соціальні вимоги, які б могли почути не лише кияни, а й робітники Сходу і Заходу, селяни Півдня й Півночі країни. Вони знають звідки беруться в нас мільярдери? За рахунок чого? Вони знають, скільки їм не доплачують, чому й куди це йде? Гадаю, що дуже туманно. А якщо із цифрами й фактами дуже простою й доступною мовою розказати як передбачається на європейських засадах змінити ідеологію оплати праці, де зарплата робітника великого металургійного комплексу чи с/г фірми може за кілька місяців зрости принаймні в 2-3 рази, тоді можна очікувати не тільки на інтерес до певних політичних сил і лідерів, а й на прихильність до них.

Дуже вразлива сторона Євромадану – інформаційна політика. Власне її поки ще зовсім немає. Що відбувається на Майдані й чого хочуть крім євроінтеграції люди, що зібралися в столиці, досить смутно уявляється за 50 кілометрів від столиці. А за 500 уже все видається, дякуючи провладним ЗМІ у викривленому світлі. Як цьому зарадити? Швидко розв`язати проблему дуже важко. Але все ж дещо можна зробити.

Нині існує чимало законсервованих газетних проектів, котрі вже завтра можна наповнити контентом і розповсюдити масовим накладом. Бажано для кожної домівки в країні. Дорого? Так, не дешево. Але значно дешевше й, запевняю, ефективніше ніж скоромовки по телевізії. Людям треба дати «пощупати» цифри і факти, перечитати відповідні тексти й подумати над ними. Основний контент цієї газети можуть скласти матеріали з інтернет-порталів, блогосфери. А перші й за потребою друга й треті полоси – інформаційні матеріали Майдану.

За великим рахунком усім, кому не байдужа доля наших дітей, усвідомлює відповідальність за успіх нинішнього всенародного протистояння владі, котра не тільки не думає нині про країну, а й не збиралася про неї думати. І треба розуміти, що чим розумніше, організованіше, продуманіше й наполегливіше відстоюватимемо ідею перезавантаження країни, тим із більшою охотою нам допоможе світ. І тим швидше ми матимемо шанс почати будувати нову країну. Чи не так?


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.