Правоохоронна вертикаль

22 сентября 2013, 05:02
Журналіст, сценарист документального кіно, автор козюльок.Голова Незалежної медіа-профспілки України. Персональний сайт:www.luka
0
964

У справі Нечипорука і Моцного, яких безневинно посадили за вбивство, була задіяна система – від рядового слідчого і експерта до першого заступника голови Верховного суду.

Я  справою про невиннозасуджених за вбивстов Івана Нечипорука і Олександра Моцного  займаюся від 2008 року. Написав до десятка статей. Цей випадок наочно демонструє, яка гнила в нас провоохоронна система. Корупційна команда, яка засовує людину в тюрму. може складатися від звичайнтх слідчих аж до високопоставлених чиновників найвищого рангу. 

 

1.Виправдання за 400 тисяч?

Недавно на телеканалі «Україна» в рамках телевізійного шоу «Говорить Україна» пройшла передача під назвою «Вбивця моєї матері на свободі». Вона розповіла про мешканця Хмельницького Івана Нечипорука, який разом із своїм напарником Олександром Моцним отримав 15 років за вбивство, відсидів майже вісім і був виправданий після рішення Європейського суду з прав людини. Потерпілі син і батько Іскрицькі заявили, що вся причина виправдувального вироку в гранті, яку Захід у сумі 400 тисяч доларів виділив на цю мету. Мовляв, тут втрутилася політика. Правда, для чого це було треба Заходу – не пояснили.

Відомо, що наша правова система, як млинці, випікає неправові рішення, коли за грати потрапляють люди, які не коїли жодних злочинів. Але ця справа стала зразковою. У процесі фальсифікацій неправдивого вироку брала участь ціла команда – від рядових слідчих і експертів аж до першого заступника голови Верховного суду України.

2. Двоє в масках

У березні 2004 року у Хмельницькому сталося вбивство. Як встановило слідство, двоє чоловіків у масках зачаїлися під квартирою родини Іскрицьких з метою пограбування. Коли відчинив двері 25-річний син Сергій, вони на нього напали. Сталася бійка. Мати 49-річна Антоніна вибігла синові на допомогу. Нападники стріляли в неї з газового пістолета гумовими кулями, після чого вона померла.

Слідство встановило, що нападниками були 22-річний Іван Нечипорук і 25-річний Олександр Моцний. На переконання слідства, дружина Нечипорука Наталя Йонкало, яка працювала у швацькому цеху Іскрицьких, розповіла своєму чоловікові, що глава сімейства Олександр Іскрицький відправляється у відрядження до Туреччини, а мати і син залишаються вдвох. Нечипорук нібито підмовив Моцного – і вони пішли грабувати родину.

Але дивовижним є сам факт того, як слідство вийшло на злочинців. Син убитої Сергій Іскрицький в кінці березня 2004 року, проїжджаючи вулицею Проскурівського підпілля, побачив знайомих двох хлопців. Нечипорука, чия дружина працює в цеху його родини, і Моцного, який навчався з його родичем в одній школі. Хлопці стояли і розмовляли між собою. За висловом Іскрицького на суді, це було знахідкою – у нього спрацювало шосте відчуття, і з ним він звернувся до міліції.

Нечипорука і Моцного затримали з мотивів підозрілої поведінки. Працівник Південно-західного відділу міліції Дмитро Марценюк на суді розповів, що підозрілість поведінки Нечипорука 20 травня 2004 року перед його затриманням полягала в тому, що він викликав ліфт в будинку і заходив та виходив з нього.

Після затримання у Моцного і Нечипорука виявляють пакетики з речовиною рослинного походження, як з’ясувалося потім – лопух. Нечипорук і Моцний твердять, що їм це свідомо підкинули з метою затримання.

Оперативники складають протоколи затримання, згідно з якими вони підозрюються у скоєнні правопорушення. Це при тому, що закон про адмінправопорушення допускає затримання особи тільки при виявленні наркотичних засобів, а не речовини рослинного походження. Крім того, застосувати адміністративний арешт можна тільки за постановою суду, а не за бажання міліції. На думку адвоката Галини Берегової, така схема незаконного затримання застосовувалася з метою вибити з підсудних явку з повинною з допомогою катувань.

Міліціонер Олександр Рибалко сказав у суді: «Я доводжу людину до кондиції «клієнт созрєл» і тоді відбираю явку». За словами Моцного і Нечипорука, разом із Рибалком у Південно-західному райвідділі міліції Хмельницького їх катували В’ячеслав Мостовий, Ігор Весна й Дмитро Марценюк. Вони нібито підвішували їх на лом за заведені за спину руки в наручниках. А також підводили до геніталій дроти і катували легким електрострумом.

Місцевий судмедексперт Сергій Дунаєвський виявив на підозрюваних точкові садна і синці. Але при тому зробив висновок, що дія електричного струму викликає сумнів. Правда, на суді він заявив, що не його компетенція визначати дію електричного струму. З його ж слів випливає, що він перевищив свої повноваження. Крім того, він не побачив розбиту під час слідства голову Моцного. Зате на неї увагу звернув суддя під час першого судового процесу.

Тим часом, за наполяганням правозахисників, було проведено незалежну експертизу. Слова потерпілих про катування підтверджуються її висновком. Вона свідчить, що до їхніх геніталій підводили слабкий електричний струм. Пізніше Європейський суд з прав людини визнав ці докази вагомими.

В результаті катувань Моцний і Нечипорук написали явки з повинною, в яких визнали себе винними. Але пізніше Нечипорук написав ще три явки, а Моцний ще дві. Таким чином вони підганялися під версію слідства, вважає адвокат Галина Берегова.

Обвинувачення ґрунтувалося ще й на словах таксиста Валерія Керімова, який нібито підвозив убивць до місця злочину. Він кілька разів змінював свої покази. Спершу він казав, що вони мали років по 17. Врешті вони стали схожі на Моцного і Нечипорука, яким на момент засудження було 29 і 26 років. Потім при зустрічі просив у них пробачення, пояснюючи, що йому підкинули наркотики і під загрозою порушення кримінальної справи змусили звести на них наклеп. Нечипорук таємно записав розмову на диктофон, але український суд не взяв запис до уваги.

Інших доказів на зразок крапель крові на одязі потерпілих, відбитків пальців тощо виявлено не було.

3.Слідство не цікавиться

Під час первісного огляду місця події було зафіксовано, що розстеленими були три постелі. Батько справді був у відрядженні. Відповідно виникала підозра, що Сергій Іскрицький, стверджуючи, ніби вони ночували удвох із матір’ю, щось приховує. Природно, слідство мало б поцікавитися, хто був той третій, який ночував в Іскрицьких.

Під час вищезгаданої телевізійної передачі Іскрицький-батько пояснив, що він того ранку дуже рано виїхав і тому ліжко залишилося не застеленим. Але виникає питання: чому на це питання батько відповів на телепередачі, а не під час слідства і суду? Слідчі цим питанням не цікавилися. Це свідчить про якість розслідування.

На місці злочину було знайдено дві кульки від газобалонної пневматичної зброї. На експертизу було відправлено ще п’ятдесят кульок. Висновок експерта полягав у тому, що п’ятдесят кульок ідентичні тим, які було знайдено на місці подій. Адвокат Галина Берегова припускає, що слідчий Руслан Сидельников дізнався, хто вбивця, адже саме у нього він і вилучив ці кульки. Але у справі немає жодного документа, який би давав зрозуміти, у кого їх було вилучено. Український суд цим також не поцікавився. У суді пролунала інформація, що у сина вбитої жінки є газовий пістолет. Чи не випускалися кулі саме з цього пістолета? Слідство цим питанням це цікавилося.

Після того, як пролунали постріли, Сергій Іскрицький поводився вельми дивно. Він попросив сусідів викликати швидку, але не викликати міліцію. Після того, як все ж таки прибула міліція, вона виявила, що кров на місці злочину витиралася. Хто її витирав і з якою метою, слідство не запитувало.

До Іскрицького, як бачимо, виникає чимало запитань. Тому логічно, що він спершу фігурував як підозрюваний. Але потім Руслан Сидельников змінив його статус на потерпілого. На запитання захисту, чим він керувався при цьому, слідчий послався на внутрішнє переконання. На чому воно ґрунтувалося – пояснювати не став.

Вельми показовим є той факт, що під час першого огляду у Сергія Іскрицького не було виявлено жодних тілесних ушкоджень – це ставило під сумнів його участь у бійці з вбивцями його матері. Через кілька днів, коли в Іскрицького змінився статус з підозрюваного на потерпілого, експерт Сергій Хіблень виявив на його тілі ушкодження. Виглядає тим більше дивним, що цей експерт, будучи патологоанатомом, не мав права робити експертизу живих людей. Але українські суд і слідство не звернули увагу на таку дивну річ.

Було помічено, що слідчі їздять на машині Іскрицьких. Під час телепередачі на ТРК «Україна» Іскрицькі пояснили це тим, що у слідчих не було транспорту для того, щоб возити данні на експертизу і тому вони надавали їм свою приватну машину.

4.Виправдали і посадили

Хмельницький міський районний суд виправдав обвинувачених – це явище надто рідке в нашому судочинстві. За словами правозахисниці Тетяни Яблонської, справа була настільки суперечливою і шитою білими нитками, що її неможливо було розглянути інакше. Крім того, суд ухвалив окрему постанову, в якій зазначалося, що слідство чинило протиправні дії і звернув увагу прокуратури на неналежну якість експертизи.

І тут знову почали коїтися вражаючі речі. Складалося враження, що суди запопадливо задовольняють будь-яку забаганку Іскрицьких. Спершу потерпілі скористалися своїм правом і звернулися з апеляційною скаргою до обласного апеляційного суду.

Обвинувачений Іван Нечипорук написав листа до Верховного суду з проханням перенести суд до іншої області, бо, за його словами, голова Хмельницького обласного апеляційного суду Олексій Леванчук є родичем потерпілих Іскрицьких. І тут до гри приєднався перший заступник голови Верховного Суду України Петро Пилипчук, який ухвалив на дві однакові заяви від різних осіб два протилежні за змістом рішення. Таку суперечливість відзначив у своїй ухвалі Європейський суд з прав людини.

Спершу він відмовив Нечипорукові. Але потерпілі теж звернулися із такою заявою з проханням перенести справу в іншу область. Петро Пилипчук задовольнив клопотання. І Тернопільський обласний апеляційний суд виправдав сподівання потерпілих – ухвалив відправити справу на нове судове слухання.

До справи взявся інший суддя Хмельницького міськрайонного суду. І тут знову сталася дивовижна річ. Суд навіть не зміг ухвалити рішення. Йому не дозволили це зробити.

Потерпілі звернулися із заявою до Хмельницького обласного апеляційного суду з вимогою перенести справу до іншого району. Це сталося після того, як суддя відмовився задовольнити клопотання потерпілих про взяття обвинувачених під варту. Вони мотивували свою заяву тим, що адвокати обвинувачених перебувають у особливих стосунках із суддями. Крім того, суддя, який проводить додаткове судове розслідування, підпорядкований судді, який провадив перше судове розслідування і, на думку заявників, не може ухвалити об’єктивне рішення. Обласний апеляційний звернувся до Верховного суду України і перший заступник голови Петро Пилипчук задовольнив це клопотання і переніс справу до Шепетівського районного суду Хмельницької області.

Але і Шепетівський районний суд не визнав Моцного і Ннчипорука винними. Він відправив справу на дослідування і поставив 37(!) додаткових запитань. Уявляєте собі якість цього розслідування

Тоді з’явилося нове клопотання потерпілих. За рішенням першого заступника голови Верховного суду Петра Пилипчука справу знову відправили до Тернопільського обласного апеляційного суду. Пилипчук ухвалив одноосібне рішення про перенесення справи до Тернополя.

Перенесення судів з одного району до іншого і з однієї області до іншої є порушенням принципу територіальної юрисдикції, згідно з яким скоєні в певному регіоні злочини мають розглядатися судами цього регіону. Чому в цю справу втрутилася особа, яка потім обіймала посаду голови Верховного суду, чому вона заради Іскрицьких порушувала закон – одному Богу відомо і, мабуть, самим потерпілим.

Суддя Тернопільського обласного апеляційного суду Ольга Демченко ухвалила посадити Моцного і Нечипорука на 15 років. Під час процесу вона не лише не задовольнила жодного клопотання захисту, а й дала підстави вважати, що протокол суду було сфальсифіковано. Протокол вівся кульковою ручкою і саме в такому вигляді він мав би надаватися сторонам. Тим часом, Моцний і Нечипорук отримали протокол суду, видрукуваний з комп’ютера. І це підтверджується листом з суду. «Вони не мали права такого робити, – каже адвокат Галина Берегова, – адже, переписуючи протокол, могли повикидати те, що їм невигідно, або вписати те, що вигідно. Факт підміни протоколу дає підстави для виправдувального вироку».

Однак колегія суддів Верховного Суду, куди засуджені звернулися з апеляцією, на чолі з суддею Миколою Морозом проігнорувала аргументи адвокатів. У своєму рішенні вони їх просто не згадали. Верховний Суд залишив рішення тернопільського суду в силі. Моцний І Нечипорук залишилися сидіти.

Син убитої Сергій Іскрицький вигукнув тоді: «Слава Верховному Суду!». Батьки засуджених стали докоряти йому, що він засунув за грати людей, які не мали жодного відношення до вбивства.

5. Поскаржилися до Європи

Іван Нечипорук і його дружина Наталя Йонкало подали скаргу до ЄСПЛ. Олександр Моцний цього робити не став з невідомих причин. Суд у Стразбурзі постановив, що Нечипорук зазнав жорстокого поводження, і українською Фемідою не було здійснено ефективного розслідування скарг заявника на тортури з боку міліції, що не було здійснено його право на «справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом». Загалом ЄСПЛ нарахував тринадцять (!) порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Постановив виплатити заявникам 48тисяч 594 євро компенсації.

Але судова катавасія тривала ще й після ухвали ЄСПЛ. Суддя Вищого спеціалізованого суду В.І. Орлянська вирішила, що справу не можна допускати до перегляду Верховним Судом, оскільки заява від Івана Нечипорука та його адвоката Аркадія Бущенка порушує вимоги Кримінально-процесуального кодексу, оскільки скаргу надіслано не з адреси відбування Нечипоруком покарання, а з Центру правової допомоги. Звідки відсилати скаргу – закон тим більше не регламентує.

Та це квіточки. А ягідки сталися у Верховному Суді після того, як заявник виправив вказані «недоліки». Попри красиві слова про необхідність справедливого і неупередженого суду, найвища судова інстанція країни не виправдала Нечипорука. Хоча кожне із згаданих у рішенні ЄСПЛ пунктів порушень прав Нечипорука свідчить про те, що докази збиралися у незаконний спосіб. А відтак, згідно з українськими ж законами, вони не можуть вважатися доказами. Мало того, Верховний Суд не знайшов підстав для зміни Нечипорукові запобіжного заходу і далі тримав його за ґратами. Причому жодним словом не аргументував таке своє рішення – вирішив та й годі. Але найабсурдніше, що він не став переглядати справу Олександра Моцного на тій підставі, що останній не звертався до ЄСПЛ.

6. Справедливість торжествує, але не до кінця

Попри всі потуги верховних суддів, справу таки було відправлено на додаткове судове розслідування. 3 червня 2013 року Хмельницький міськрайонний суд ухвалив рішення виправдати Івана Нечипорука. Він також зобов’язав прокуратуру Хмельницького встановити осіб, які були причетні до фальшування цієї справи.

Однак, прокуратура двічі закривала кримінальне провадження на тій підставі, що працівники Південно-західного райвідділу міліції Мостовий, Весна, Марценюк, Коржіньовський заперечили свою участь у незаконних та протиправних діях відносно Нечипорука. Аргументація більш ніж сумнівна. Бо який же злочинець сам визнає себе злочинцем?

Чи не тому прокуратура намагається проігнорувати рішення суду, що заступником прокурора міста працює Руслан Сидельников, який був серед слідчих у справі Нечипорука і Моцного?

Олександр Моцний продовжує сидіти, оскільки вирок досі не набув законної сили через оскарження його в апеляційному суді. Іскрицькі знову зверталися з клопотанням перенести розгляд апеляційної скарги до суду іншої області. Але цього разу їм було відмовлено. Апеляційне слухання призначено на 22 жовтня.

Коли рішення по Івану Нечипооуку набере чинності, тоді можна буде звертатися до суду щодо перегляду справи Моцного.

Всі інші фігуранти цієї справи з боку правоохоронних органів почувають себе непогано. Більшість з них навіть дістала підвищення по службі.

Ігор Весна раніше був начальником карного розшуку Південо-західного райвідділу міліції Хмельницького. Сьогодні він начальник по кадрах міської міліції.

Дмитро Марценюк раніше був простим опером. Нині він у Зіньковецькому райвідділі міліції Хмельницької області працює заступником начальника.

Сергій Коржіньовський раніше був опером. Сьогодні він заступник начальника Білогірського районного райвідділу міліції Хмельницької області.

Володимир Шевчук був прокурором Хмельницького. Сьогодні він заступник прокурора області.

В`ячеслав Мостовий був заступником начальника карного розшуку Південно-західного райвідділу міліції. Він вийшов на пенсію і працює адвокатом.

Герман Мартинюк, був начальником Південно-західного райвідділу міліції. Сьогодні він на пенсії, працює адвокатом.

Лариса Леськів раніше була старшим слідчим прокуратури міста Хмельницького. Нині працює иком прокурора мста, але пішла у відпустку по догляду за дитиною.

Сергій Дунаєвський, як і раніше, працює судмедекспертом.

Сергій Хіблень, як і раніше, працює судмедекспертом.

 Юрій Луканов 

Надруковано в "Права людини в Україні"

Інформаційний портал Харківської правозахисної групи

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.