Справедливість є. Але за неї нікому боротися

27 августа 2013, 14:23
журналист
0
2840

Нещодавно кілька відомих українських політиків оголосили власні програми модернізації країни. Програми гарні, але викликають питання.

Безумовно, наміри відомого аналітика Анатолія Гриценка, блискучого оратора й публіциста Юрія Луценка та молодого перспективного громадського активіста Ігоря Луценка благородні й своїм розмахом здатні розчулити будь-кого. Відсутні й підстави їм не довіряти чи сумніватися в їхній щирості. У кожного свій шлях до нинішнього свого стану, але кожен із них має амбітні плани модернізації країни, перезавантаження її на нових засадах. Але дещо дивує абсолютна відсутність конкретики. Крім одного: вони вже нині в суперечливий час українського транзиту готові гарантувати право власності.

Запитання: з ким вони збираються модернізувати країну й до кого вони, зрештою, апелюють? До купки олігархів, щоб їх не розсердити? Чи до 90% населення, котре в результаті «мудрих», але напівбандитських приватизацій державного майна позбавлене права власності в принципі і є найманими низькооплачуваними працівниками, котрим ці олігархи нині скидають крихти зі свого столу? Включаючи й селян, котрі ніби й мають паї на землю, але земля вже давно в аграрних воротил. Як не прямо, то опосередковано.

Отож, виникає запитання по сутті: з ким ці симпатичні, розумні й перспективні політики прагнуть порозумітися з олігархами чи з народом? І як наслідок: де вони прагнуть знайти однодумців, здатних їх підтримати, і як вони збираються перемагати й реалізовувати свої програми?

Це запитання до Анатолія Гриценка, Юрія Луценка та Ігоря Луценка. Але не тільки до них. Хоч до них найперше. Кожен із них нещодавно оголосив у популярних виданнях свої програми, що мають стати основою дій їхніх партій чи громадських організацій, котрі вони представляють.

Оголошуючи власні чи партійні амбіції, кожен обіцяє процвітаючу модерну країну. Але з чого почати, які перші кроки до цього зробити, з якою командою, як, де і з ким популяризувати власну програму, якими засобами? Про це вони чомусь промовчали. Чого ж тоді їх підтримувати, якщо вони, схоже, не знають як саме збудувати процвітаючу країну?!

Виходить замкнене зачароване коло. Бо всі нині чудово розуміють, що збудувати сучасну багату й правову країну без екстраординарних заходів, які мають знати люди, що беруться за складання чудових програм процвітання, ніхто нікому не дозволить. Бо це входить у суперечність із природою олігархату, який не передбачає розвиток і концентрує капітали, владу й власність серед вузької групи людей.

У кожного із згаданих політиків є обов`язковий пункт про «антикорупційну люстрацію всіх чиновників, починаючи з суддів, прокурорів і слідчих». За яких умов цей фантастичний, але абсолютно необхідний країні варіант може бути реальністю? Хто його проведе, коли і як? І хто дозволить? Може, «регіонали» чи комуністи? Та й, здається, чимало людей у «Батьківщині», «УДАРУ», «Свободі» будуть не в захваті від такої ідеї. А для люстрації має бути закон, прийнятий у Верховній Раді. А хто, вибачте, повірить, що в нинішній ВР може бути прийнято такий закон?

Тому перш ніж ставити питання про побудову процвітаючої загірної щасливої України, треба було б відповісти на просте запитання: як подолати олігархат, в руках якого вся українська власність, вся українська влада, всі українські суди, міліція, прокуратура, загальнонаціональні ЗМІ? Не розв`язавши цього гордієвого вузла українського життя, не давши чесної й сміливої відповіді на поставлене запитання про подальше існування української олігархії країна нікуди не зрушить із місця. Це довели події після Помаранчевої революції, яка не повернула в країну справедливість, законсервувавши стан, котрий вона успадкувала. Переважна більшість помаранчевих лідерів і не збиралася воювати з олігархами, а скоріше самі б хотіли ними в перспективі стати.

Отож, дати власний варіант розв`язку проблеми ліквідації олігархату це перше, що мають зробити чесні політики, котрі винесли відповідні уроки з минулого й прагнуть радикально змінити ситуацію в Україні в майбутньому. Без цього початку неможливе ніяке продовження розмов про модернізацію країни. Інакше це все, або нічим не підкріплений політичний романтизм, здатний вичавити скупу чоловічу сльозу в читача і не більше, або холостий хід думки як просте слідування вітчизняної традиції написання політичних спітчів, розрахованих потішити невеличку купку прихильників. Ні про яку програму справжньої модернізації країну поки просто не йдеться. Чи не так?


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.