Великий статус пустого місця

31 мая 2013, 09:50
журналист
0
5318

Українське керівництво досягло дипломатичних вершин кремлівського дна. Росіяни капітулювали й визнали українців спостерігачами. Але за чим?

Ще нещодавно всі російські лідери збиткувалися над українським президентом, який вперто бажав отримати роль порожнього місця в раді Митного союзу. Тобто статус спостерігача, який теоретично дозволяв українцям бути присутніми при прийнятті рішень у нещодавно створеному євро-азійському об`єднанні. Адже уставні документи дають можливість росіянам практично одноосібно приймати рішення. Так було здавна заведено в цьому братському союзі й ніхто не збирався змінювати правила гри.

Але Віктор Федорович був надзвичайно наполегливий. Його логіка зводилася до простої формули: якщо це порожнє місце, то воно вам нічого не коштує, тож віддайте його мені.

Ні Путін, ні Назарбаєв, ні Лукашенко ніяк не могли зрозуміти нащо Януковичу статус спостерігача? Адже це абсолютно нічого не дає. Ніяких вигод.

А в Януковича була своя логіка, що витікала з резонного запитання: а яку вигоду отримали шановні білоруси й казахи після входження в це славне об`єднання? Так, ніякої! Хоч росіяни обіцяли своїм партнерам, що їхній ВВП уже в перший рік участі в МС завдяки збільшенню товарообороту зросте на 15(!) відсотків. А за підсумками роботи Митного союзу товарооборот білорусів і казахів не тільки не зріс, а впав. І має й подальшу тенденцію до зниження. Зате в росіян за підсумками останніх років показники по інтенсивності торгівлі зросли майже в півтора рази! Про це свідчать дані аналітичних центрів, підготовлені за дорученням російського уряду.

От вам і результати співпраці, яке звелося до банального об`єднання сировинних ресурсів і наповнення російського б`юджету, який останнім часом почав скорочуватися після падіння цін на енергоресурси. І все. Про технологічний, інноваційний розвиток мова просто не йде. Росії це не потрібно, принаймні її політичному й діловому керівництву. Як ніколи не було потрібно. А її партнери, тобто васали, завжди йшли в її фарватері.

Отож, нащо Віктору Федоровичу Януковичу приєднуватися до вчорашнього дня? Він краще спокійно спостерігатиме як росіяни, казахи й білоруси сваряться між собою в слабких потугах прагнучи внести бодай якесь раціональне зерно розвитку в завідомо згибле діло.

Так нащо тоді Віктору Януковичу спостерігати як тоне цей наспіх склеєний за імперськими традиціями паперовий Титанік? Адже, здається, він уже переконався, що ніхто просто так ціну на енергоресурси не зменшить. Навіть якщо б він вступив повноправним членом в МС. Москву задовольнить лише повна здача. І вона для цього робитиме все.

Інша справа, якщо проти Білокам`янної провести якусь ефективну операцію. Наприклад, зменшивши до мінімуму закупівлю їхньої сировини. І почати закуповувати нафту й газ зі сторони, паралельно пришвидшивши власне добування й провівши фундаментальну роботу по енергозбереженню. Й прищемити хвіст власним олігархам і провести реформи з тим, щоб суттєво підняти заробітну платню власному народу. Й тим самим стимулювати зростання внутрішнього ринку, котрий нині на 80% зорієнтований на зовнішній. А в успішних країнах усе навпаки: власне виробництво на 80% зорієнтоване на внутрішній ринок. Але ж тоді народ відчує свободу і з ним значно важче буде справлятися.

Можна, звичайно, вдатися до екстравагантних кроків, щоб провчити цих зарозумілих російських царьків і подати заявку не тільки на повну інтеграцію в ЄС, а й на вступ до НАТО. Але тоді це відверта конфронтація з російським керівництвом. Це просто оголошення війни Володимиру Путіну. Але чи варта дражнити бика й так ризикувати, коли в тебе тил оголений? Краще водити цього бика за ніс.

Дуже сумнівно, щоб цю загалом досить просту і на якийсь час результативну геополітичну гру, не збагнуло надзвичайно досвідчене в дипломатичних справах російське керівництво. Але на диво воно дозволило Віктору Федоровичу зробити виграшний хід. Просто не хоче його, очевидно, далеко відпускати. І зачекає, який знайде для себе розв`язок проблеми 2015 року український президент?

Вони добре знають, що Янукович загнав себе в глухий кут у власній країні й вибратися з нього буде дуже непросто. Як непросто буде залишати свої посади керівникам напівтоталітарних держав Лукашенку й Назарбаєву. Тому вони й прагнуть триматися купи. Разом не так страшно. Щоб згодом за необхідності стрибнути до московських обійм, як вічний відстійник застою. От і весь результат євро-азійської інтеграції. Чи не так?


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.