Біатлоністка Олена Підгрушна. З крісом за плечима в похід за олімпійською ясою

3 апреля 2013, 07:48
журналіст-телевізійник
0
1911

В очікуванні шляхетного металу сочинської Олімпіади (спеціяльно для читальників "Кореспонденту")

   Героїня зимового сезону - біатлоністка Олена Підгрушна настільки вразила своїми перфектними виступами на першості світу та кубкових етапах українську громадськість,  що цілком заслужено визнавалася найкращою спортсменкою України упродовж трьох місяців (у грудні, січні та лютому). Цього сезону вона справді змусила заговорити про себе увесь біатлонний світ. А відтак  її гучні успіхи, без сумніву, не могли пройти непоміченими і повз недремне чиновницьке око. Що не кажіть, а Олена, як ніхто інший, заряджала нас цієї зими позитивними емоціями, а відтак заслужила наших бурхливих овацій.

   Тож  чергове вшанування її спортивних здобутків з одного боку перетворилося у вже  звичний ритуал. А з іншого - стало безпрецедентною подією вже хоча б тому, що за попередні вісім років, відколи НОК почав обирати «кращого спортовця місяця», жодному атлетові не вдавалося протриматися на першій сходині бодай два місяці поспіль. Оленці ж вдалося засягти тієї слави тричі! І аби гідно увінчати її звитяги, голова НОКу Сергій Бубка навіть розпорядився розробити для неї  спеціальний дизайн статуетки, не схожий на ті, які вручалися її попередникам.

   Не поминула капітана української біатлонної збірної, так само, як і її тренера Ігоря Починка, і матеріальна винагорода. Щоправда, за зливу сьогорічних п’єдесталів вона заслужила в держави не надто рясних 12 тисяч гривень та, опріч того, шість тисяч гривень щомісячної стипендії, яка виплачуватиметься їй до лютого наступного року. А зусилля особистого тренера чемпіонки світу були оцінені в ще скромніші 9 тисяч гривень. Для прикладу, навіть за третє місце в особистій гонці Кубка світу (а їх за сезон проводиться більше 20-ти) спортсмен отримує від світової Федерації біатлону 5 тисяч доларів. А в Олени за увесь сезон особистих і командних подіумів назбиралося цілих вісім.

   І зізнаймося відверто, що навряд чи хто міг помріяти про таке ще рік тому. Були ж бо часи, і не з-так давно, коли Олена  всерйоз замислювалася, чи  не  зачохлити кріса і не піти з великого спорту, коли після стількох років виснажливих тренувань ніяк не вдавалося вийти на серйозний рівень. Але всеперемагаюча любов до лещетарства та стрільбиськ здолала тимчасові вагання. І нарешті примхлива пані фортуна  усміхнулася і їй. І цього сезону Олена Підгрушна зчинила справжній фурор на біатлонних трасах уже з перших стартів. Був період, коли вона навіть дихала в потилицю самій Турі Бергер і боролася за першу трійку в загальному індивідуальному заліку Кубка світу. Але під завісу сезону дещо розгубила форму і врешті-решт посіла підсумкове восьме місце.

   І безперечно разом зі своїми коліжанками по збірній (насамперед сестричками Семеренками та Юлією Джимою) приклалася до того, аби ще більше укріпити флагманські позиції біатлону у вітчизняному зимовому спорті. Тож з огляду на такі розклади  хочеться вірити, що все у нас стоїть на добрій дорозі і перспективи на Сочі вимальовуються доволі оптимістичні.

    Однак, як гострий цвяшок, у пам’яті шанувальників біатлону засів прикрий спогад, коли після феєрії на чемпіонаті світу, з Підгрушною трапилася якась халепа під час сочинського спринту, коли вона мусіла дочасно зійти з дистанції. Чимало скептиків  наробили тоді репету, що, мовляв, рельєф майбутньої олімпійської високогірної траси зовсім не підходящий для рослих спортсменок, а відтак Підгрушній,  зріст якої 1, 75 см., досить важко буде конкурувати на рівних зі своїми менш фактурними суперницями. Але в тій же спринтерській гонці перемогу святкувала далеко не крихітна за біатлонними мірками полячка Магдалена Гвіздонь зі зростом 1м.76 см, а срібло виборола словачка Анастасія Кузьміна, яка зі своїми 1м.80 см. в порівнянні з українкою – келебердянська верства.

   Тож радше не  антропометричними показниками варто заморочуватися, а скорегувати певні деталі міжсезонної підготовки. Зокрема, особистий тренер Підгрушної Ігор Починок зазначив, що велику увагу буде приділено напрацюванню техніки гірськолижних спусків, на яких дівчата часто пригальмовують і втрачають дорогоцінні секунди, які потім негативно позначаються в підсумковому фінішному протоколі. Тож вочевидь уже зовсім незабаром біатлоністки відточуватимуть свою майстерність та набуватимуть гірськолижних навиків поміж карпатських стрімких кичер та  розлогих полонин.

   А перед тренерським штабом вже нині постає доволі клопітний вибір: адже потрібно буде відразу після повернення з гір обрати таку місцину для проведення подальших командних зборів, яка хоча б  в загальних обрисах нагадувала б олімпійську Красну Поляну. Як відомо, російська сторона навідріз відмовилась допускати на майбутню олімпійську трасу будь-кого із зарубіжних біатлоністів, намагаючись таким чином здобути  певні преференції для вітчизняних спортсменів. Тож, очевидно, що після гірськолижних виправ у Карпатах, за відсутності тамечки належної рівнинної інфраструктури (хоча б тих же електронних мішеней на стрільбищі), наших збірників чекатиме звична вже мандрівка до словацьких Татр чи словенської Поклюки. 

   При цьому керівництво Федерації біатлону і тренерський штаб розуміють, що важливо при цьому не переобтяжити дівочий організм  надмірними навантаженнями і  не доводити біатлоністок до такого стану, коли вони ледве володають ногами і не можуть оговтатися навіть на вогневих рубежах. Подібно як це раз-по-раз траплялося цього сезону з російськими стріляючими лижницями.

   За це, до речі (якщо вірити московським медійникам), і дістав доброї прочуханки від Олени Підгрушної головний тренер жіночої біатлонної збірної Росії, німецький спеціаліст Вольфганг Піхлер. Буцімто Олена у своєму інтерв’ю російським ЗМІ різко розкритикувала його убивчі лижні кроси з прискореннями, на які їй у приватних розмовах слізно скаржилися російські біатлоністки. Сама Підгрушна сьогодні відмагається від тих слів,  стверджуючи, що її висловлювання  знарошне спотворили тоді непорядні журналісти, а вона й на гадці не мала когось там вибанітувати.

   Може воно й так, а можливо це лише дипломатичний жест, аби пригасити розбурхані пристрасті. Бо добре відомо, що темпераментна галичанка у багатьох житечних випадках за словом до кишені не лізе. До того ж і в самій Росії вистачає невдоволених методами підготовки німецького спеціаліста, які давно вимагають його скоршої відставки. Втім самі підопічні Піхлера, побоюючись втратити місце в основному складі збірної, ані пари з вуст про неймовірні труднощі запропонованого їм тренувального процесу. І нічого з цим не враєш. Схоже, що вони й  надалі готові миритися з нестерпними, але малопродуктивними експериментами свого наставника, які, попри всі старання спортсменок, не призводять до очікуваних результатів. Досить згадати захлялу Світлану Слєпцову, яка звалилася, як сніп, після свого сочинського естафетного етапу і потім довго приходила до тями в оточенні лікарів.

   Підлив оливи до вогню у російсько-українському біатлонному протистоянні і доволі вдалий дебют за збірну України колишньої росіянки Марії Садилової, яка віднедавна прийняла українське громадянство і вже в жовто-блакитних кольорах відзначилася в Сочах, де посіла 13 місце з-поміж  98 учасниць, залишивши позаду себе семеро росіянок із восьми.  Хоч це був і локальний успіх, але  й він став проречистим доказом її відмінного фізичного гарту та стрілецької вправності. Втім,  ще донедавна Садилову і на гарматний постріл не підпускали до основного складу збірної Росії. Тепер же Марія сповнена наснаги довести усім, що зарано її списували з рахунків. І допевне, що вже наступного року на олімпійських біатлонних трасах  колишньої Батьківщини силкуватиметься сповна зреалізувати свій далеко не вичерпаний потенціал.

   Та все ж теперечки найголовніші медальні надії ми правдиво повязуємо з Оленою Підгрушною. І на наше запитання, чи вона внутрішньо готова осягнути першість на олімпійських грищах, тернополянка зауважує, що буде рада привезти звідтам медаль будь-якої проби.  Мовляв, людина стріляє, а Господь кулі носить. Достеменно так! Але віримо, що після тріумфу фігуристки Оксани Баюл у далекому вже Ліллегаммері 1994 року – єдиної на сьогоднішній день зимової олімпійської чемпіонки з України, настане зоряний час і для наших біатлоністок. І лаври переможниці Білої Олімпіади, зможе нарешті приміряти на себе і хтось із наших чарівних лижниць-снайперш, або й усі заразом, зокрема, вигравши естафетну гонку. На переконання президента Федерації біатлону Володимира Бринзака, сьогодні у нас настільки добре укомплектована жіноча команда, що будь-хто з дівчат спроможний вистрілити на Олімпіаді і в прямому і в переносному значенні. І нам, уболівальникам, дозарізу хочеться, аби ці слова виявилися пророчими.

   А ось коли вони й там докажуть свого, отойді  вже можна спокійно відправлятися «і по діти», як висловилася Підгрушна, натякаючи на те, що після головних спортивних стартів чотирьохріччя дехто з дівчат (і вона в тім числі) планують завести дітлахів.

   Але зараз  усі їхні думки зосереджені навколо біатлону. Мимо всіх офіційних напучувань, дівчата і самі гаразд тямлять, пощо вони їдуть до Сочі. І усвідомлюють, що вони є репрезентантами усієї нації і мільйонам українців конче залежить на тім, аби вони стала носіями доброго українського імени у цілім світі. Відтак і наречений Підгрушної, народний депутат зі «Свободи» Олексій Кайда, який був присутній на церемонії нагородження, зізнався, що буде одним із найпристрасніших її уболівальників на сочинських олімпійських трибунах. До великої політики майбутню дружину залучати ниньки не квапиться і пояснює це тим, що кожен мусить ревне пантрувати передовсім за своєю ділянкою роботи. А далі – час покаже…

 

Сергій Іщенко-Сіроманець

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.