Ні, ми точно не скіфи!

17 августа 2012, 13:43
журналист
0
2681

Судячи, з якою запопадливістю місцеві царьки проводять регіональний парад мовних суверенітетів, українців ніяким чином не можна ототожнювати з цим гордим народом.

Очевидно, великий російський поет Олександр Блок, автор знаменитого вірша з відомими крилатими вже словами «…да, скифы мы, да азиаты мы, с раскосыми и жадными очами…» погано знав історію. Як, врешті, й усі росіяни. Як досі не знають її й українці.

Росіяни ніякого відношення до скіфів не мають. Хоча б тому, що скіфи не мали розкосих очей і понад усе на світі цінували справедливість, яка була для них другим Богом. І крім того, на власне російській території скіфи ніколи не мешкали. Цей легендарний народ проживав за твердженням батька історії Геродота та багатьох інших історичних джерел на території України. А ще його невелика частина перебувала на території Середньої Азії. Як і чому скіфи з`явилися на території Казахстану та Алтаю – нині велика загадка. А от, що скіфи ніякі не пришельці й не загарбники, а корінний народ, що здавна проживав на берегах Дніпра, Дністра та Південного Бугу – нині відомо не тільки античним авторам, а й сучасний археологам. Бо ця давня культура з розкішними артефактами й геніальними витворами мистецтва відома лише на українській землі. І далеко не в такій кількості в Середній Азії. І все.

А власними міфами про походження скіфи стверджують, що вони – діти Борисфену, тобто Дніпра. Крім того, пантеон їхніх богів – як не дивно – тотожний античному грецькому. Про те, що скіфи переважно землероби й орачі на родючий українських землях – факт відомий, хоча й мало поширений.

Отож, незважаючи на досить переконливі ознаки, котрі стверджують, що скіфи – один із праетносів, що згодом трансформувався в український, все ж нині маємо всі підстави для скепсису. Ні, ми не скіфи. Таку історичну безвольність і фантастичну байдужість до своєї долі в світовій історії мало хто демонстрував.

І в скіфів було не все так просто. Справедливість – висока, та не найвища чеснота. Крім того, кожен розуміє її по своєму. І скіфи залишили для нас багато історичних уроків, котрих ми досі не вивчили. Але котрі вже стали метафорами.

…До війни з Персією орієнтовно 512 року до н.е. Скіфія вже була тисячолітньою державою, якій свого часу підкорилися держави Межиріччя, Близького Сходу, Малої Азії, Персія, Єгипет. Але перський цар Дарій вирішив зламати скіфську могутність і, зібравши 700-тисячне військо, переправився через Дунай на скіфську землю.

Скіфський союз племен, що перебували в конфедеративних зв`язках, не змогли згуртуватися воєдино перед зовнішньою великою загрозою. Ті з них, котрі не брали участь у поході на Персію, нині вирішили не брати участь і у відсічі персам, вважаючи, що справедливим буде, коли учасники протистояння самі між собою розберуться.

Врешті, Царські скіфи, котрі завжди були головними у скіфському союзі племен й нині очолювали відсіч персам, запропонували тактику випаленої землі, котру згодом безліч разів повторювали різні народи. Відступаючи від ворога й заманюючи його вглиб власної території, скіфи залишали голий, випалений і безлюдний степ із засипаними колодязями та джерелами. Переслідування ворога в таких умовах ледь не закінчилося крахом для величезної перської армії, котру треба було годувати й поїти. Не витримавши власного переможного наступу, перси повернули назад і прожогом кинулися до переправи на Дунаї.

Переправу в Скіфію їм організували греки з грецьких міст у Малій Азії, підкорених персами. Й вони мали тримати переправу 60 днів до повернення армії Дарія. Але коли визначений термін минув, греки не посміли ліквідувати переправу, боячись гніву персів. Тоді скіфи, розвідавши про стан справ, направили до греків гінців, запропонувавши зруйнувати переправу, а вже скіфи самі потурбуються, щоб Дарій вже ніколи їх не турбував. Одним словом, скіфи запропонували грекам свободу.

Але греки відмовилися. Їхні лідери, призначені Дарієм тиранами (царями) у грецьких містах західного узбережжя Малої Азії, прийшли до висновку, що позбавившись персів у степах Скіфії, вони позбавляються й своїх покровителів. Отримавши свободу для власного народу, вони враз втрачають владу, оскільки звиклі до демократії греки не потерплять тиранів.

Дарій, втративши в Скіфії ледь не половину свого війська, але отримавши переправу від греків, утік. Тирани, нагороджені персами, зберегли владу в своїх маленьких містах-державах, але практично всі за короткий час були знищені своїми підданими під час великого повстання.

А скіфи отримали перемогу. І подарували історії на прикладі греків повчальний урок небезпеки влади: якщо ця влада суперечить настроям і бажанню власного народу – не треба її втримувати й ворогам підносити патрони. Все це колись завершується трагедією.

Але, як відомо, історія мало кого вчить. І ми – не скіфи. Чи не так?

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.