Недоукраїнці чи недоросіяни

22 июня 2012, 11:06
журналист
0
2472

Святкування з жовто-синіми прапорами на фоні нищівного програшу збірної та прийняття в парламенті нового мовного проросійського законодавства черговий раз ставить запитання: чи в українців усі вдома?

Справді, дитяча безпосередність водіїв авто і вболівальників на стадіонах, котрі розфарбували свої обличчя в жовто-блакитні кольори, викликає не тільки радість. Адже весь цей патріотичний шал пов`язаний з виграшем збірної Блохіна (збірною України її важко назвати) над шведами. А ще з надіями на перемогу над збірною Великої Британії. Але не сталося. Бездарно програли. Що далі? Знову апатія й розчарування? І як колись обрали чинного президента на зло колишньому й самому собі, так і нині дружно мовчазно підтримаємо ухвалення нового проросійського законодавства, що практично виводить з ужитку українську мову? І на цьому весь патріотичний запал українців вичерпається з неймовірною легкістю.

Будемо й далі називати себе українцями, а говоритимемо мовою сусіда, котрий справедливо вважає, що де російська мова – там і Росія.

Так, можна себе й далі продовжувати тішити, що Європа має чимало прикладів, коли швейцарці говорять чотирма мовами сусідніх етносів, але залишаються швейцарцями. А переважна кількість бельгійців, говорячи французькою, залишаються бельгійцями. Як і ірландці, все ще послуговуючись у переважній більшості англійською, ідентифікують себе питомими кельтами-ірландцями. І т.д.

Але тут невелике, але суттєве уточнення. Формування цих країн пройшло давно й нині ніхто й гадки не має, щоб анексувати Швейцарію, Бельгію чи Ірландію. А Україна живе під постійним економічним і політичним пресом північного сусіди з енергетичною удавкою на шиї. Варто лише на крок схибити – і тебе поведуть знову у стійло, законсервувавши в стані глибокої аграрної периферії. Як і було досі. Може, навіть із барського плеча дозволять по святах намащувати собі голови й обличчя жовто-блакитними кольорами. Олігофренам, мовляв, цього буде цілком досить.

Цей монстр на глиняних ногах сам постійно хитається й роздирається неймовірними внутрішніми суперечностями. Але він за суттю своєю – імперія. І поки буде імперією – падатиме й конатиме, але в смертельних судомах прагнутиме відкусити сусіднього пирога.

Агресія – не суть доброї, щедрої, великодушної Росії. Це суть Москви як ідеологічного центра імперії, котрий придушив і продовжує придушувати її первісні найкращі риси.

Але проблема українців не в росіянах. А в собі самих. У тім, що за багато років анексії й русифікації, що проводила імперія, вони стали недоукраїнцями. Але залишилися й недоросіянами. Власне ніким. Одні за національністю вважають себе киянами, інші одеситами, донеччанами, галичанами, волиняками. У Києві місцева районна рада називає жителів Печерська – «печерянами»…

Так історично трапилося, що в українців з давніх пір не виховалося корпоративної, загальнонаціональної солідарності. Свобода як принцип впродовж багатьох століть визначала основну мотивацію етноса й його членів. Така собі недорозвинена демократія, що існувала на теренах України з прадавніх часів і чим пишалися наші предки, не сформувала орган, здатний організувати захист цієї недорозвиненої демократії. І Україна впала не ставши на ноги. Ця ж причина в тій чи іншій мірі спричинила падіння Древньої Греції, Польської держави. Лише під впливом зовнішніх впливів їм вдалося сформувати національні держави. Але вже в новітні часи. До України ці новітні часи прийшли, коли українці вже були не зовсім українцями.

Але нації відроджуються. Тому приклад не тільки Ізраїль. А й Чехія, Словаччина, Ірландія, Хорватія і багато інших успішних нині самостійних держав.

Україна ж продовжує корчитися в судомах цивілізаційного вибору. А її громадяни продовжують лишатися й недоукраїнцями, й недоросіянами. Але з жовто-блакитним прапором у руках. Вони, може, уже б давно його кинули після ганебного програшу нашої ніби як національної збірної французам та британцям. Але радість від того, що росіяни програли ще ганебніше, неймовірно надихнуло наших співвітчизників. І вони продовжують переможно розмахувати національними прапорами святкуючи в душі, найвірогідніше, чужу поразку. Але цілком можливо, що хтось крім примітивного злорадства задумається й над власною самоідентифікацією. Схоже, що цей процес буде надзвичайно важким і болючим. Але іншого шляху в українців немає. Не залишатися ж їм навіки недоукраїнцями й недоросіянами. Потрібно щось обрати. Чи не так?

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.