Україні допоможе Рузвельт

6 марта 2012, 12:38
журналист
0
3193

США часів Великої депресії й нинішня Україна мають спільну причину кризи: суспільство фатально розділене купкою дуже багатих і масою катастрофічно бідних. Але вихід із глухого кута є.

32-ий президент США, один із найзаможніших людей Америки Франклін Делано Рузвельт, прийшов до влади 1933 року під лозунгом боротьби з «економічною тиранією». Починаючи з 1929 року промислове виробництво скоротилося на 46%, сталеплавильне – на 76%. Загальна маса американців страшенно збідніла, люди не мали коштів ні на житло, ні на одяг, ні навіть на їжу. 15 мільйонів робітників виявилися викинутими з робочих місць.

В Сполучених Штатах процвітав саморегульований ринок і вільна конкуренція. Але 20-ті роки, що вважалися в країні найуспішнішими й найбагатшими, закінчилися повним крахом. Внутрішній ринок завмер. Великі власники й міцні бізнесмени, захоплені суперуспішним періодом накопичення капіталу, своєчасно не зреагували – і не збиралися реагувати! – на загальне зубожіння маси населення. А якщо точніше, то вони все для цього зробили.

У перші 100 днів свого урядування Рузвельт створив Мозковий трест – групу незалежних від великого бізнесу інтелектуалів із Колумбійського університету – для пошуку найефективніших рішень. І з допомогою провідних економістів підготував 70 якісно нових законопроектів, названі Новим курсом. Саме ці законодавчі акти дали нове життя країні.

Паралельно з цим, американський президент запровадив соціальну програму, встановивши законом мінімальну заробітну плату, максимальний робочий тиждень, ввів пенсії працівникам, які досягли 65 років.

Піднявши зарплати найманим працівникам у півтора-два рази, забезпечивши чималу їх частину пенсіями, Рузвельт реально й дуже суттєво примусив ділитися з ближніми жирних котів американського бізнесу.

Але слід віддати належне й американським бізнесменам, котрі мали на той час відповідний інтелектуальний рівень, щоб зрозуміти й сприйняти необхідність перерозподілу доходів на користь робочої сили. Таким чином, президент запровадив принципи соціальної ринкової економіки, що стали початком перетворення його стагнуючої країни в супердержаву.

Очевидно, в Україні американського президента одразу назвали б дешевим популістом. Насправді ж він був категоричним противником популярних на той час соціалістичних ідей, дуже не хотів революцій і бунтів і прагнув їх усіма силами уникнути. Рузвельт завжди залишався жорстким прагматиком, здатним реально аналізувати світ, сприймати нові ідеї і дбати про інтереси не купки заможних громадян, котрі не знали куди й гроші дівати, а про підтримку життєдіяльності країни, про справедливий рівень розподілу продукту. А отже, про національні інтереси.

Вирішальним у політиці Франкліна Рузвельта було те, що він зрозумілими для всіх рішучими й ефективними діями зміг вселити у зневірену націю надію на зміни, віру у краще майбутнє.

Тридцять другий Президент Сполучених Штатів Америки за роки своїх чотирьох каденцій вивів країну в світові лідери і став національним героєм. Прикутий до візка інвалід із дитинства, був уособленням енергії, розуму, невичерпного оптимізму, залізної волі й віри в свою країну.

…Українцям не подобаються їхні лідери – президент, прем`єр-міністр, керівник парламенту, переважна кількість лідерів опозиції. Порівнюючи із рішучими й ефективними діями Рузвельта, вони виглядають жалюгідними провінційними акторами, що імітують державну діяльність, а насправді здатні принести користь лише купці обраних. Вони не мають нових ідей і не мають великого бажання змінити країну, перетворивши її із занедбаного олігархату на модерну самодостатню державу, суб`єкта міжнародної політики. У них відсутній масштаб мислення й рішуче бажання дій.

І вони не стануть враз Рузвельтами. Пострадянська спадщина – страх, зневіра, брак не тільки національної, а й корпоративної солідарності, погана освіта й совкова гуманітарна культура не сприяють успішній трансформації в національні лідери. Вони не здатні генерувати продуктивні ідеї й швидко та ефективно вивести країну з пострадянського синдрому. Вони спроможні лише в більшій чи меншій мірі вчитися. На жаль, поки вчаться один в одного, переймаючи переважно не найкращий досвід. А добре, щоб повчилися у великих людей.

Ми знаємо, що вони не Рузвельти, не Аденауери, не генерали де Голі й не Гавели. Тому набираймося терпіння. Але воно має сенс, коли ми бачимо, що перед нами не вічно голодні й ненаситно жадібні примітивні особи, а розумні й порядні люди, котрі вчаться й роблять рішучі й реальні кроки назустріч країні. Інакше який у них сенс?

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.