Скажу, як зять Івана Дем’янюка (4)

28 мая 2011, 02:39
Журналіст, письменник
0
7518

Закінчення журналістського розслідування


Збираючи матеріали для заключної публікації мого журналістського розслідування щодо долі непростої людини Івана Дем’янюка, сьогодні вночі наштовхнувся на розгляд у прямому ефірі телеканалу "Інтер" теми того, що Львівська обласна рада звернулася до глави держави взяти під захист українця, вину якого намагається довести вже суд третьої країни і з цього практично нічого не виходить. Адже немає жодного доказу того, що колишній червоноармієць, а за тим військовополонений учиняв якісь конкретні, доведені слідством злочини, чи бодай служив в охороні концентраційного табору Собібор на території Польщі.


Однак, не зважаючи на це, мюнхенський суд засудив Івана (Джона) Дем’янюка до п’яти років ув’язнення, інкримінувавши йому участь начебто в убивстві близько 28 тисяч полонеників концтабору. Без єдиного доказу його участі в цих звірствах, підкреслю. Основуючи свій вирок лише на посвідченні, виписаному на ім’я І. Дем’янюка, і яке, як визнав уже свого часу Верховний суд Ізраїлю було, фальшивим, виготовленим майстрами із московського КДБ.
Соромно було бачити і слухати, як цю тему розвивав, пропонуючи до обговорення в студії москвич-остарбайтер Євген Кисельов. Точнісінько, скажу, в тому безапеляційному звинувачувальному тоні, як її інтерпретують нині російські ЗМІ. Мовляв, у Мюнхені остаточно, за новими доказами доведено, що посвідчення Івана Дем’янюка справжнє…
Цю фразу, як можна здогадатися, панові Кисельову потрібно було сказати тому, що перед цим на "Інтері" відбулося пряме включення з Тель-Авіва Якова Кедмі. Колишнього консультанта сторони звинувачення на процесі проти Івана Дем’янюка, одного із керівників ізраїльської спецслужби «Натів», яка займається збором інформації щодо нацистських злочинців. І ось цей офіцер чітко і однозначно заявив у прямому ефірі українського телеканалу, що доставлений із США Іван (Джон) Дем’янюк виявився ніяким не Іваном Грозним із концентраційного табору Треблинка, за кого його прийняли, і в суді попервах навіть довели це, і що його вахмістровське посвідчення насправді виявилося фальшивим. Тому полоненика довелося повернути до Сполучених Штатів Америки і навіть вибачитися перед ним за серйозну судову помилку.
Насправді Є. Кисельов сказав явну неправду щодо доведення в мюнхенському суді факту достовірності документу, який начебто засвідчував особу Іван Дем’янюка в період Другої світової війни. Нічого подібного під час судового процесу в ФРН не сталося.
Навпаки, як уже мені доводилося писати в попередній подачі матеріалу "Скажу, як зять Івана Дем’янюка (3)", незалежні експерти і в Мюнхені знайшли нові докази ганебної фальшивки, метою якої було і залишається визнати українця колишнім прислужником нацистів. Це, зокрема, такі важливі аргументи, як те, що на фотопапері світлини виявлено оксид титану, який почали використовувати при виготовлені фотопродукції лише з кінця 1960-х років минулого століття. І другий - що й чорнила на "посвідченні Дем’янюка" використані не ті, якими користувалися німці в період війни, а традиційні радянські. Вже повоєнні.
Готуючись до передачі, Є. Кисельов не міг цього не помітити, позаяк про подібне широко писала німецька і інша зарубіжна преса. Тому його заява про ідентифікацію судом посвідчення І. Дем’янюка свідчить, як мінімум, про три такі важливі речі.
Або він свідомо й упереджено перекручує факти, або не готується до тем, які пропонує для обговорення в студії. І третє – перед виходом в ефір орієнтується лишень на свою рідну російську пресу. А вона ж, як відомо, свідомо і бездоказово, в стилі радянського КДБ малює І. Дем’янюка зрадником, фашистським пособником, нацистом, убивцею, не маючи для того ні єдиного доказу, аргументу. За колишнім вінничанином, як відомо, уже майже сімдесят років триває полювання з метою знищити, розіп’ясти на шибениці тільки за те, що він після війни не повернувся додому, обминув фільтраційний табір, а потрапивши в США, став активним учасником українського антирадянського гуртка діаспори в штаті Огайо.
Під стать собі, за рівнем знання теми для обговорення в прямому ефірі Є. Кисельов гукнув представника Партії регіонів, народного депутата України Володимира Олійника. Після передачі у мене, приміром, склалося тверде переконання, що цей чоловік тільки перед самою передачею уперше почув про справу Дем’янюка. Таку "високу" поінформованість він показав перед телекамерами.
Цей відомий уже публічний побратим пріснопам’ятних М. Чечетова та І. Богословської з однієї знаної політичної сили; замало не всі свої виступи у студії починає, як відомо, з того, що повідомляє про свою колишню роботу в якості судді. Цього разу цей аргумент давав йому змогу зробити висновок про те, що він добре знає як здійснюється судочинство, а тому, мовляв, до його думки належало прислухатися всім. І його висновок щодо обговорюваної теми такий: німецькій юриспруденції треба, обов’язково необхідно вірити. Навіть тоді, коли вона без єдиного доказу, конкретно доведеного факту перебування Івана (Джона) Дем’янюка в концентраційному таборі Собібор засудила українця до п’яти років ув’язнення, зверніть увагу, за 28 тисяч смертей в’язнів!
Запитати б пана Олійника, а чому ж тоді такою м’якою є міра покарання українського "злочинця"? Всього якихось п’ять років тюрми за стільки людських жертв!? Явна, погодьтеся, неспіврозмірність вини і покарання.
Он американці загрожують главі МВФ за контакт з покоївкою готелю по мимо її волі впекти француза аж на 74 роки за грати. Чи Юрія Луценка за святкування дня міліції з обідом для дружин і дітей загиблих правоохоронців планують ув’язнити аж на вісім років. А тут, бачите, така виняткова німецька "гуманність". Особливо ж тоді, коли своїх колишніх есесівців у ФРН не піддають ніяким переслідуванням. А тут влаштували показовий процес, демонструючи всьому світові, що це начебто такі як Дем’янюк колаборанти знущалися, вбивали євреїв, циган, радянських військовополонених, душили газами в камерах.
Особливий "професіоналізм" юриста від Партії регіонів проявився у тому, коли він став присікатися до учасників телепередачі Анатолія Мохника, історика Владислава Гриневича за те, що депутати Львівської обласної ради посміли звернутися з пропозицією до В. Януковича - від імені України втрутитися в долю Івана Дем’янюка.
- Це ж як практично президент може вторгатися в цю справу? – став насмішкувато й єхидно допитуватися В. Олійник. – А ви що не знаєте, що і глава держави не має права втручатися в судову систему? Тим паче, чужої країни…
Йому стали пояснювати, що українець за походженням Іван Дем’янюк на сьогодні виявився людиною без громадянства. За виняткових обставин, які склалися в нього, коли він є безневинна жертва війни фашистів із сталіністами вже стільки років (має 91 рік життя за плечима!) страждає через різноманітні судові переслідування, які фактично нічим не закінчуються, надати йому громадянство України. Повернути колишнього вінничанина на батьківщину.
- І як ви це собі уявляєте? – поспішив на виручку регіоналу ведучий Є. Кисельов.
Не було, на жаль, мене в студії. Я б їм вказав на те, як славнозвісна Російська Федерація з усіх сил тривалий час буквально билася за те, щоб із Таїланду не допустити депортації до США всесвітнього відомого торговця зброєю росіянина Віктора Бута, як уже не один місяць Москва безупинно дискутує за нього з Вашингтоном. За представника, підкреслю, смертоносного, жахливого бізнесу.
Як президент Ніколя Саркозі особисто літав за французькими журналістами в Чад, яких захопили воюючі там сторони. Як бореться Ізраїль за свого сержанта Шаліта, захопленого палестинцями в полон.
Але ж хіба їм зрозуміти!?
Пан Олійник пішов спати з тією думкою, яку він висловив під завісу передачі. Мовляв, на що ви штовхаєте главу держави? Якщо, буцімто, він вступиться за Івана Дем’янюка, цим Україна втратить свій імідж на міжнародній арені.
Який, погодьтеся, печерний примітивізм! Яке скудоумство!
При владі, як не важко зрозуміти, знаходяться люди з мисленням представників убогих комуністичних часів, як кажуть, банальних "совків". Для них головне не доля конкретної людини, а якесь ефемерне реноме, яке за час свого нетривалого правління вони вже майже закопали.
Їх, приміром, не обходить, не ганьбить те, що на очах усього світу без будь-яких на те юридичних підстав в наших СІЗО, за даними правозахисників, утримується не одна сотня людей без суду й належного слідства роками, (чого лише вартий приклад Юрія Луценка!), а вступитися за українця, якого призначили цапом відбувало на світовий арені – грішно.
Примітивна влада, обмежені політики й юристи!
Але найбільше в цій передачі мене все таки подивував виступ заїжджого московського журналіста буцімто й демократа Матвія Ганапольського.
Взявши слово останнім, начебто підводячи підсумок у розмові на задану тему, він порівняв Івана Дем’янюка із страхітливим Бен Ладеном, і з щойно заарештованим сербським генералом Ратко Младичем, який начебто дав команду розстріляти тисячі боснійців…


Ні, московське мислення це явно певний діагноз. Ця жахлива імперська хвороба, котра, як бачимо, не щадить нікого – ні правлячих "єдиноросів", ні представників начебто благородних опозиційних течій. Але найстрашніше, що вона не обминає журналістів. Які мають ефір, газетні площі й інтернетовські простори. Котрі бацили української меншовартості можуть, на жаль, прищеплювати іншим…





.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.