Скажу, як зять Івана Дем'янюка (3)

22 мая 2011, 14:41
Журналіст, письменник
0
6698

Продовження журналістського розслідування.


Кат судить жертву…

 

         Те, що Івана Дем’янюка взялася судити Феміда Німеччини, на моє щире переконання, є абсолютний нонсенс. Справжній правовий Апокаліпсис.

Відомо, що після Нюрнберзького трибуналу серед етнічних німців ФРН (Західна Німеччина), за участь у Другій світовій війні, знищенні мільйонів громадян різних держав, представників різних народів і народностей серйозно не був наказаний практично ніхто. За винятком, здається, якогось Клауса Барбьє, в якого руки по лікті справді були в крові невинних жертв, до того ж то був час загострення денацифікації у світі.

Дещо інакше виглядала ця справа в Східній Німеччині (НДР). Там щодо всіх охоронців концтаборів висунули стандартне обвинувачення – пособництво фашизму. В залежності від терміну служби звинуваченим трафаретно призначали по 4-6 років ув’язнення. Але після об’єднання Німеччини всі підручні катів тут же були визнані жертвами… сталінізму і заслужили компенсацію за моральне приниження.

Це було, гадаю, на рівні вручення орденів. Вони ж так настраждалися… А загалом виглядало як наруга над здоровим глуздом.

Ось так насправді унікально Німеччина засудила фашизм. Фактично обіливши всіх учасників війни, які свого часу під прапорами Гітлера посіяли мільйони смертей.

Я вже не кажу конкретно про тих, хто спершу салютував Гітлеру і в усьому його підтримував, маршируючи з факелами містами і селами, хто засукавши рукави стріляв і нищив усе на своєму шляху в усій Європі, заганяючи мільйони людей у рабство, хто під бравурні марші відправлявся з рейху на "освоєння земель України". Розстрілюючи і вішаючи непокірних на нашій землі, спалюючи до тла українські села разом із людьми.

Вони, виявляється, просто безгрішні, позаяк банально  "виконували наказ". Вони взагалі безневинні.

Цинізмом найвищого ґатунку, з моєї точки зору є те, що Івана Дем’янюка судили в колишній колисці зародження фашизму – Мюнхені. Де, власне, започаткувався, звідки пошрився гітлеризм, який став головною бідою всього двадцятого і наступного століть. Який страшніше будь-якої епідемії вплинув на долю всього світу.

За цим, як на мене,  чітко проявилася новітня формула знущання зі здорового глузду – кат судить жертву…

Отже, ті хто затіяв смертоносну війну, пройшли з мечем і вогнем пів-Європи, вони не винні. А червоноармієць Іван (Джон), якого покликали на цю бойню бюргери поспіль із хворим своїм Гітлером – він, бачите, злочинець. Його потрібно судити і навіть належить вкинути до в’язниці. Майже через сімдесят років після ними розв’язаної війни.

Із цього приводу британське видання "The Independent" пояснює: "Багато німців та іноземних спостерігачів вважали західнонімецьке правосуддя смішним, коли справа торкалася розплати за нацистське минуле. Тому цей новий серйозний підхід (щодо Дем'янюка), попри свою бажаність, дивує. Що змінилося? Дем'янюк - не німець".

Справді, позаяк колишній червоноармієць українець – не мюнхенський обиватель, то до його можна застосувати всю суворість німецької судової системи. Не зважаючи навіть на те, що йому вже всі 90 років, що його до судової зали ввозять на колясці, а то й у лікарняному ліжку. Що він уже майже мертвий, а всі ознаки життя подає лише стражденним порухом лівої руки. Мовляв, чую про що мовиться.

Найпарадоксальніше в цій ситуації те, що конкретних доказів того, що Іван Дем’янюк справді був охоронцем концтабору Собібор (а в Мюнхені йому інкримінувалося саме це) в суді не представлено жодного. За винятком того ж таки фальшивого посвідчення, яке, як було встановлено незалежними світовими експертами ще в тель-авівському суді, виготовили в одній із лабораторій КДБ.

Слухання в мюнхенському суді виявили ще більше підробок у цьому злощасному "документі". Нові незалежні експерти, як заявив у ході судового процесу адвокат Івана (Джона) Дем’янюка Ульріх Буш, встановили, що на фотопапері світлини, виявлено оксид титану, який почали в фотопродукції застосовувати лише з кінця 1960-х років минулого століття. Тобто, як мінімум, через п'ятнадцять років після закінчення Другої світової війни.

Інший адвокат Дем'янюка, Майкл Тігар, представив докази експертів про те, що й чорнила на "посвідченні Дем’янюка" - не ті, які використовувалися німцями в війну, а традиційні радянські. Вже повоєнні. До того, ж різним є і колір очей – у того Дем’янюка, який на знімку, і який живий. Не співпадає з справжнім і запис про зріст людини, яка буцімто була власником досліджуваного "документа".

Але ж хіба когось у суді цікавлять ці тонкощі і деталі, коли є спосіб, можливо, останній в історії з живими свідками війни, щоб вигородити свою націю, свій народ, перевести стрілки на представників інших учасників бойових дій. А якщо конкретно на колаборанта з України, яка чомусь у Німеччині вважається не замало державою-ізгоєм.

Іван Дем’янюк до того ж людина без певного місця проживання, без батьківщини, волею їх біснуватого фюрера, який, до речі, не далеко від мюнхенського суду в пивному барі починав свою політичну кар’єру, закинутий в тенета світових судилищ. Чим не кандидат на те, щоб засудивши новоявленого Джона зайвий раз показати всьому світові, що не німці знищували євреїв. А он же ж – українці.

Ось чому так правдиво, так схвильовано звучать слова підсудного Івана Дем’янюка, виголошені в мюнхенському суді його адвокатами.

 

Іван Дем’янюк звинувачує Німеччину

 

 "Я особисто вдячний тим особам, котрі допомагають мені в моєму безнадійно хворому стані: чи то у тюрмі, чи тут у судовій залі. Тому я особливо дякую медичним працівникам, котрі опікувалися мною, полегшуючи мої болі, та котрі допомагають мені витримати цей судовий процес, який для мене є тортурами. З цього приводу я зазначаю наступне:

1. Німеччина винна в тому, що через руйнівну війну проти Радянського Союзу я втратив свою домівку та свою батьківщину.

2. Німеччина винна в тому, що зробила мене військовополоненим.

3.Німеччина винна в тому, що створила табори для військовополонених, де я й мільйони інших червоноармійців було засуджено на голодну смерть, яку я оминув тільки з волі Всевишнього.

4. Німеччина винна в тому, що змусила мене стати рабом в таборі для військовополонених.

5. Німеччина винна в тому, що в тій безжалісній війні 11 мільйонів моїх земляків українців було вбито німцями, а мільйони інших українців, включно з моєю любою дружиною Лідою, було вивезено в німецьке рабство.

6. Німеччина винна в тому, що тисячі моїх співвітчизників було примусово перетворено в помічників німців, тобто змушено під карою смерті до участи в жахливій програмі геноциду проти євреїв, циган, українців, поляків і росіян, а сотні тих, котрі відмовились від цього злочину, було знищено німцями. Попри це, ще сотні тисяч було депортовано назад в Україну: на розстріл Сталіном або заслано на муки у сибірські ГУЛАГи, в яких виконували каторжну працю.

7. Німеччина винна в тому, що змусила мене до злиденного життя в післявоєнних таборах для переміщених осіб.

8. Німеччина винна в тому, що після 30-річного переслідування на рівні права в Ізраїлі, США та Польщі, а також після 10 років ув’язнення в Ізраїлі (з них - 5 років у камері смерти), мене в останні роки мого життя, після 90-тки, депортовано в Німеччину.

9. Німеччина винна в тому, що в кінці мого життя через нехтування законами мене, украй немічного, несправедливо обвинувачують у співучасти у вбивстві. А це – всупереч загально прийнятому міжнародному праву (існує 65 років), всупереч європейській хартії людських прав.

10. Німеччина винна в тому, що я, невинна особа, вже 9 місяців мучуся в ізоляторі штадельгаймської тюрми.

11. Німеччина винна в тому, що я навіки втратив мою прибрану батьківщину США.

12. Німеччина винна в тому, що я втратив сенс у житті, сім’ю, щастя і будь-яку надію на майбутнє.

Від 12-го травня 2009-го року я в Німеччині почуваюся кожну хвилину, кожну годину, кожен день, кожен тиждень і кожен місяць як військовополонений. Це пережиття є продовженням жахливих спогадів про німців, продовженням того невисказаного зла, яке вони заподіяли мені. Я знову став їхньою невинною жертвою. Величезним злом вважаю те, що цим процесом Німеччина намагається перетворити мене, військовополоненого, у воєнного злочинця. Вважаю, що це -нестерпна наруга Німеччини наді мною. Усе це робиться для того для того, щоб приховати скоєні німцями злочини та їх затаїти. І всупереч правді твердити, що ми, українці, та інші народи-сусіди були справжні злочинці.

Вважаю, що процес, який провадять виключно проти мене, псевдочужинця із Травників, та який замовчує про чисельних есесівців і німецьких «травніків», суперечить усім принципам справедливости. Ще в Ізраїлі я вже якось оборонявся проти звинувачень мюнхенського прокурора. Там пробували пов’язати мене з нацистськими злочинами в Собіборі. Верховний Суд Ізраїля по-особливому визнав, що ці звинувачення не доказано. А в самому вироці зазначено: я 7 ½ років відбув під арештом, з них – 5 років провів у смертній камері.

Цілком несумісною зі справедливістю й гуманністю є той факт, що більше 35 років я, вічно переслідувана жертва, змушений оборонятися перед Відділом Спеціяльних Досліджень США (ВСД), перед тими, хто стоїть за ним, передовсім Світовий Конгрес Євреїв і Центр Візенталя (ці організації живуть за рахунок Голокосту). Тепер, коли навколо мене безсилого, перед закінченням мого життя, відбувається чи не сорокове слухання цієї справи, я втратив силу боротись далі. Я безсильний у цій війні, яку розпочало ВСД, а нині продовжує Німеччина.

Моя улюблена дружина, Ліда, моя супруга з понад 50 років, також страждала в Німеччині. Це власне німці відібрали в неї юність, насильно транспортували на довгі роки рабської праці в Німеччину, серед жорстоких та нелюдських обставин.

Страждання, які ми пережили під час страхітливої німецької війни, спрямованої проти слов’ян, не можна описати словами. Однак те, що Німеччина знову вибрала мене й мою родину своїми жертвами, для мене залишається незбагненним."

До цих стражденних, виболілих десятиліттями ув’язнення, поневірянь, немилосердних моральних катувань під час життя буквально поруч із шибеницею, нічого доповнити. Все це й справді вигладає аж надто  незбагненним.

За що ж так страждає ця людина?

Можливо, за те, що вона хотіла просто вижити?

Чи може за те, що вона українець? Що вона стала розмінною картою в чужій грі?

 

Під недремним оком Росії

Тема суду над Іваном Дем’янюком найбільш популярною була, як не дивно, в Російській Федерації. Мені не вдалося розшукати жодного тамтешнього видання, яке б взяло бодай під сумнів те, що відбувалося протягом більш як два роки в Мюнхені. Адже, що не кажіть, а Дем’янюк не німець, він уроджений в Україні, а концентраційний табір Собібор, за перебування в якому він мовбито переслідується, знаходиться в Польщі.
При чому, Україна Івана Дем’янюка не переслідує, а Польща взагалі відмовилася від будь-яких претензій щодо цієї особи, позаяк у неї немає ніяких доказів того, що Іван (Джон) Дем’янюк будь-коли перебував у Собіборі.
При чому тут, скажіть, будь ласка, Німеччина, її мюнхенський суд?
Але коли німецький суддя все таки нарешті зачитав і свій вирок, радіостанція "Свобода" повідомила, що Росія наголошує на своїй важливій ролі у винесенні вироку Дем’янюку.
Он, виявляється, кому це все найбільш потрібно.
Якщо зважити на те, що судовий процес проти Івана (Джона) Демянюка почався 2009 року, а сама екстрадиція ще раніше, то не легко докопатися до того, що все це аж надто близько стоїть поруч із майже ворожими стосунками кремлівського праввлячого тандему і колишнього глави нашої держави Віктора Ющенка. Що загалом усе це має виходи на те, що українці начебто раніше безбожно крали російський газ із труби, що вони перекривали надходження блакитного палива до Європи позаминулої занадто холодної зими. І взагалі, українці це відомі зрадники і душителі єврейства, посібники фашистів. Чого лише вартий їхній Іван Дем’янюк. Ось помилуйтеся ним. Мовляв, яскравий представник цього народу...
Більше того, як підкреслювало радіо "Свобода", в коментарі Міністерства закордонних справ у Москві мовилося, що для Росії, «яка винесла на собі основний тягар боротьби з нацизмом і зазнала в ній найбільших людських жертв», судовий вердикт над Іваном Дем’янюком має знаковий характер.
Російські дипломати зазначають, що впродовж усього судового процесу в Мюнхені російська сторона своєчасно надавала необхідне сприяння німецькому правосуддю. Зокрема, німецьким судовим і слідчим органам оперативно надавалися копії архівних документів, процесуальних матеріалів, включаючи допити свідків, які мали стосунок до справи Дем’янюка.
Справді, ми вже добре поінформовані про те, як московська сторона майстерно сфальшувала посвідчення Івана Дем’янюка. Але це була робота кадебістських майстрів іще радянської доби.
Але виникає запитання: які ж іще надавалися документи тепер, "процесуальні матеріали" на яких так безпрецедентно наголошують, чи навіть вихваляються в МЗС Росії?
Можливо, оцей, про який в Росії, власне, найбільше шуміли і далі безпардонно трублять?
Йдеться про заяву 88-літнього Олексія Вайцена з Рязані, колишнього в’язня Собібору, котрий фактично єдиний нині залишився на території всієї Росії, хто пережив страждання цього концентраційного табору. І ось цей дідусь, який нещодавно переніс інфаркт, на фотознімку буцімто впізнав у в’язневі мюнхенського суду Іванові Дем’янюку колишнього охоронця єврейських бараків Собібора.

 

 

Історія виглядає вельми дивно, аби сприйматися як випадковість. Позаяк в Рязані є начебто молодий прокурор, котрий полюбляє писати статті до газет. І ось він у пошуках чергового пристойного матеріалу заглянув якось до колишнього в’язня концтабору, розклав у того на столі свої газети, а живоокий дідуган і впізнав на фотознімку колишнього вахмістра свого концентраційного табору.
Навіть не вахмістра, як уточнив пан Вайцен, а "був він із більшими личками на мундирі, як у інших. охоронців" І нібито колишній "служивий" траплявся йому в Собіборі на очі аж двічі. Вперше, "коли гнали людей до лісу", і вдруге - "коли він пішов…" Треба, мабуть, думати з лісу…
Це пізнання, як можна зрозуміти, відбулося в Рязані, через 67 чи навіть 68 років після подій у концентраційному таборі…
В історії з Іваном Дем’янюком уже був подібний випадок. Щоправда, в Тель-Авіві, років із двадцять тому, коли в ньому пізнавали монстра Івана Грозного з Треблинки. Тоді подібного віку єврей десь дома, розглядаючи фото з газети, заявив, що так, він зустрічався з цим чоловіком, який зображений на знімку. Це справді є той самий Іван, який заганяв усіх до душогубок у їхньому концтаборі, а тоді заводив двигун танка і душив усіх газами.
Коли дідугана привели до суду, він довго-довго вглядався в обриси обличчя Івана (Джона) Дем’янюка, а тоді безсило сказав:
-Я нічого конкретно не можу сказати щодо цієї людини. Бо я вже не пригадаю навіть обличчя мого батька і моєї матері…
Але не зважаючи на подібність ситуації, всі без винятку газети й телеканали Росії зробили героями своїх статей і теленовин саме Олекчія Вайцена із Рязані, який упізнав проклятого українця Івана Дем’янюка, котрий буцімто одного разу йшов із ними до лісу й назад.
Найбільшим парадоксом із останнім російським "героєм" Собібора Олексієм Вайценом є те, що він, як стверджує інформаційне агенство МедіаРязань, котре, до речі, виступає одим із глашатаїв розповсюдження новин від колишнього прикордонника (читай – чекіста), який потрапив до концтабору і там начебто наштовхнувся на ката Дем'янюка, так ось цей російський свідок на повному серйозі стверджує, що Іван (Джон) Дем'янюк - це є не хто інший як знаменитий Іван Грозний із Собібора. Дехто щоправда українською називає його Лихим. Але Грозний, здається, зрозуміліше...
Себто, у погоні за сенсацією, за образом романтичного героя на схилі своїх древніх дев'яноста літ, пан Вайцен уже справді, схоже,  впав у повний психологічний маразм.

 


Бо як, пригадуємо, справу про те, що Дем'янюк, це ніякий не Грозний, чи Лихий іще майже двадцять років тому успішно доказав Верховний суд Ізраїлю. Такою людиною, встановив він, був не Іван (Джон) Дем'янюк , а якийсь Іван Макранко, і він був убитий іще 1943 року, під час повстання в'язнів цього концтабору.
Іншими словами, вінничанин Іван (Джон) Дем'янюк тут абосолютно ні при чому...
Власне, на цій підставі і був виправданий Іван Дем’янюк у Тель-Авіві.
Виходить, що широко розрекламований російський свідок О. Вайцен плете явні нісенітниці, або й просто дурниці про якогось Грозного-Лихого, якого ніколи й близько не було в Собіборі. Дід явно десь начитався якоїсь літератури про супостатів-людожерів і явно змішав грішне з праведним. .Щоб не було це моєю нещирою вигадкою, з метою вигородити українця Дем'янюка, ось, прошу, почитайте, будь ласка, інформагентство МедіаРязань, яке й "народило" героя О. Вайцена:

"Сейчас ветеран из Рязани уже не сомневается в том, что подсудимый в Мюнхене — тот самый «Иван Грозный» из «Собибора». «Полицай он был. Он похож на Ивана Грозного — морда такая, тело, руки. Нужно его выпустить на растерзание», — уверен Вайцен.
Що сказане мною відповідає дійсності переконайтеся самі тут - http://old.inforotor.ru/visit/2072384?url=http://mediaryazan.ru/news/detail/12720.html

У своїй злобі росіяни поспіль із героєм-Вайценом маразматично стверджують, що Іван Грозний, виявляється, "діяв" в Собіборі, в той час, коли насправді, відомо, така людина займалася знущаннями над полонениками табору Треблинка.

Ось вам і всі додаткові матеріали Росії.

Думаю, що саме тому суд у Мюнхені, уяснивши абсолютну старечу маразматичність заяв колишнього кадебіста Вайцена, не став навіть його запрошувати до Німеччини. Це був би дійсно сміх крізь сльози на весь світ, якби цей "свідок" почав плести своїм язиком повну ахінею...
Однак, росіяни й по нині широко трублять про свою "неоценимую помощь в изобличении Ивана (Джона) Демянюка в его пособничеству фашистам". Повна ахінея. Дешева кремлівська брехня.
Найганебніше в цій історії те, що чи не найбільшу ініціативу з новим пізнанням Івана Демянюка зі світлин при журналістах ряду зарубіжних ЗМІ організовував у Рязані кореспондент московської "Новой газети", яка є ледь не єдиним серйозним опозиційним виданням новітньої РФ. І вона, зі слиною на вустах, захлинаючись пише, що ось ми, мовляв, знайшли докази винуватості вахмістра Івана (Джона) Дем’янюка.
Це, на жаль, свідчить про те, що подібні "рязанські марення" пронизали замало не все російське суспільство. Так начебто це українські селяни, подібні до колгоспного тракториста з Вінниччини Івана Дем’янюка, а не кремлівські вожді з їх гітлерівськими противниками розв’язали криваву, страхітливу війну, в результаті якої фашисти зганяли з усього світу євреїв до концентраційних таборів, душили танковими двигунами і спалювали в крематоріях. Разом із військовополоненими, представниками інших країн і народів.
Росія й Німеччина, як бачимо, знову разом. А цап відбувало в очах усього світу

         (Закінчення далі) 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.