Скажу, як зять Івана Дем'янюка...

15 мая 2011, 17:13
Журналіст, письменник
0
7318

Мій тесть і справді Іван Дем'янюк.



Щоправда, і на щастя також,  не той, якого в Німеччині нещодавно засудили до п’яти років ув’язнення за начебто вбивство 28 тисяч ув’язнених концентраційного табору Собібор.

Цього чоловіка, як відомо,  звати Іван Миколайович. А ось мій родич – Іван Онисимович Дем’янюк, всього лише однофамілець.

Батьку моєї дружини на початку нинішнього травня виповнилося б  лише 86-ть. І війни він "зачепив" лише шматочок. Однак устиг заробити на тому побоїщі і ордени, і медалі, яких чомусь ніколи не зодягав.

Мій тесть після війни чверть віку працював завідуючим районним відділом культури в Андрушівці на Житомирщині. Був заслуженою, вельми шанованою людиною. І його вже  давно немає на цьому світі. Війна зробила своє – надто ж він настраждався в ті роки…

 Але коли по  радіо, телебаченню називають "Іван Дем’янюк", я мимоволі здригаюся. Не кажучи вже про дружину Івана Онисимовича, мою тещу, 85-літню Ларису Михайлівну, двох її дочок. Як часто тіпаються, завмирають їхні серця при цьому словосполученні…

 А потім я вирішив усе таки, бодай для себе, з’ясувати, що ж це за історія така приключилася з невільником мюнхенського суду Німеччини Іваном Дем’янюком, про якого, без перебільшення, гомонить нині увесь цивілізований світ.

Надто ж це химерна якась, заплутана, дивовижна історія. Одні українця  Івана (Джона) Дем’янюка називають махровим убивцею, інші зумисне призначеною жертвою, справу котрого майстерно буцімто сфабриковано спецслужбами. Але багато думок, припущень сходяться на тому, що страждання війни, які почалися ще в сорокові роки минулого століття, для цієї дивної людини не закінчилися ще й по нині.  Він, як дрібненька піщинка потрапив між жорна історії, при чому цілого ряду країн одразу.
Виходить, що млин гуде і начебто всі його механізми справно крутяться, а борошна немає: Дем’янюка перемолоти не може…

Мені хотілося розібратися з цією унікальною історією ще й тому, що стосується вона мого земляка – вінничанина – Івана Миколайовича Дем’янюка, уродженця села Дубові Махаринці Козятинського району (народився 3 квітня 1920 року). Себто йому вже 92-ий рік.

 

 
Уже котра смерть наблизилася впритул, але й ця пройшла мимо…


Ось уже із половини вісімдесятих років минулого століття світова преса широко висвітлюючи події з приводу пошуку нацистських злочинців і їх прислужників, у центр їх виносить ім’я малограмотного вихідця з-під Козятина Вінниччини Івана Дем’янюка. Перед війною працював він трактористом і шофером у місцевому колгоспі. А під час бойових дій отримав поранення, потрапив до німецького полону.
Далі як розвивалися події є декілька версій. Сам бранець під час суду в Ізраїлі у 80-х роках твердив, що його утримували в таборі "Челмно" у Польщі до 1944 року, а потім перевели до іншої "фабрики смерті" в Австрії, де він, зокрема, воював в армії генерала Власова (РОА).

Спецслужби цілого ряду країн – СРСР, США, Ізраїлю, Іспанії, Німеччини переконані – це далеко не так. Кожна із них доклала чимало зусиль до того, щоб зробити звичайного українця замало не головним винуватцем смертей десятків і сотень тисяч полонених концентраційних   таборів одразу декількох фашистських "фабрик смерті".

Після війни, за даними журналу Spiegel, Іван Дем’янюк жив у південній Німеччині, де працював водієм для організацій, які допомагали біженцям.1952 року він із дружиною і дитиною емігрував до США. Там оселився в Клівленді й працював механіком на автозаводі "Форд". Іван Дем'янюк отримав американське громадянство, але згодом у нього його забрали, позаяк суддя вирішив, що той подав у заяві неправдиві дані щодо воєнних років.

Коли починаєш вникати в суть цих звинувачень – голова йде обертом. Саме собою виникає логічне запитання: невже якийсь маленький вахмістр охорони (а їх у фашистів, мабуть, було десятки, коли не сотні тисяч), якщо таким і навіть був  Іван (Джон) Дем’янюк, міг насправді уявляти собою таку колосальну, значиму роль у грандіозному механізмові людинознищення фашистського рейху, яку йому приписували і, схоже, далі приписують?
Першим на Івана Дем’янюка, як начебто замаскованого нациста в США, вказав редактор нью-йоркської прокомуністичної україномовної газетиNews from Ukraine («Вісті з України») М. Ганусяк.

 Була це вельми сумнівної порядності людина, котра десятиліттями знаходилася на службі в радянського режиму, її послугами широко користувалися ідеологічні підрозділи московського і київського ЦК, як і журналісти-партпропагандисти.

Витоки подібної інформації з боку спецслужб СРСР здійснювалися спеціально, аби надалі руками американців, ізраїльтян, інших зацікавлених сторін знищувати тих, хто вважався ідеологічним ворогом соціалістичного табору, особливо ж люди, які не бажали повертатися після війни до свого рідного дому, були вояками армії Власова, як і Іван Дем'янюк. Для вірогідності історій, які вигадувалися і розроблялися спецпідрозділами КДБ, готувалися (читай – підроблялися) і спеціальні документи.
Фахівці з фальсифікації в "конторі глибокого буріння», як в народі розшифровували абревіатуру КДБ, відомо, були майстерні.

Постаралися й українські кадебісти, які ще в шістдесяті роки минулого століття примітили, що мати Івана Дем’янюка, отримавши, мабуть, негласну вістку від сина із-за кордону, відмовилася отримувати  пенсію за зниклого безвісти на війні сина. Либонь, навдивовижу чесна була жінка.  Не хотіла, певне, гріха наживати від Бога і завдавати економічної шкоди радянській державі.
Опера назирці і в усьому стежили за нею роками і все таки встановили, що її син Іван, який начебто пропав на війні, насправді живий. Мешкає в Кливленді, штат Огайо США.

Долив масла в вогонь і М. Ганусяк, який заявив, що "нацистський колабораціоніст", який начебто служив вахмістром у концентраційному таборі Собібор Іван (Джон) Дем'янюк попри все ще й бере активну участь в антикомуністичній організації українців.  Це стало неначе вироком. А останнє тут же активізувало діяльність радянського КДБ.
І ось 1985 року Іван Дем’янюка, заарештувавши одного дня, вперше вивозять із США  до Ізраїлю. Із дозволу властей, затримання проводить спецпідрозділ із Тель-Авіва зовнішньої розвідки "Моссад", який здійснює пошук нацистських злочинців в усьому світі. 
Івана (Джона) Дем’янюка обвинувачують у тому, що він буцімто є тим самим знаменитим садистом "Іваном Грозним" із концентраційному таборі Треблинка. який власноручно знищив тисячі людей у газових камерах. Кат був відомий і тим, що знущався над приреченими, відрубував їм руки, ноги…
Подібне до тель-авівського, спеціальне управління із пошуку фашистських злочинців на території Сполучених Штатів (OSI - Office of Special Investigations), його ще називали Бюро спеціальних розслідувань, існувало також і в США. Воно було створено в часи  презеднтства Джіммі Картера, за пропозицією депутата Конгресу Елізабет Хольцман. Спецуправління  у всьому сприяло роботі ізраїльських колег. Ці формування діяли в тісному контакті.
Але, в той час, коли ізраїльська спецслужба затримувала в штаті Огайо  Івана (Джона) Дем’янюка, американська OSI вже має декілька незаперечних доказів того, що Іван (Джон) Дем’янюк насправді ніякий не "Грозний", а звичайний радянський військовополонений. Але офіцери, а з ними заодно і відомий американський конгресмен, який тоді якраз опікується цією спецслужбою, учиняють службовий підлог - утаємничують від усіх цей факт, боячись, що припиниться фінансування підрозділу, який одну за одною провалює справи із пошуку, а головне – судової ідентифікації справжніх гітлерівських головорізів на території США. В OSI сподіваються, що озлоблені євреї швиденько одірвуть голову Дем’янюку і цим їхній відвертий і ганебний злочин проти США буде скрито.
Тим часом в Ізраїлі, якому конче потрібно було закріпити світове визнання Голокосту, розпалюється справжнє кострище для смаження на ньому полоненика, якого нарекли одним із найбільших євреєненависників із числа слов’ян. Державне обвинувачення знаходить цілий ряд іще живих громадян, які прийшовши в суд у Тель-Авіві однозначно і беззаперечно заявляють, що перед ними справді сидить колишній кат Треблинки "Іван Грозний".

Тут варто уточнити, що 11 квітня 1961 року (до речі, за добу до історичного польоту Юрія Гагаріна в космос), група ізраїльського спецназу "Моссад" в Аргентині віднайшла і доставила літаком до Тель-Авіва одного з головних кривдників євреїв у Другій світовій війні німця Ейхмана, якого засудили до страти  і тут же повішали.
Після цього поминуло два десятки років. Країні конче потрібен новий судовий процес над тими, хто прислуговував фашистам. На роль такого смертного цапа відбувала було, як можна зрозуміти, призначено українця Івана Дем’янюка. Забігаючи дещо вперед скажу, що в ролі глядачів у залі судового засідання, яке тривало впродовж 15 місяців, побувало майже 800 тисяч жителів і гостей Ізраїлю.
На Дем’янюка у клітці ходили дивитися як на виродка, на сніжну людину…

Ще така важлива деталь.  У матеріалах судового процесу в робочій формі вживалося словосполучення "охоронці-українці", що, зрозуміло, мало до певної міри означати – українці найближчі сподвижники нацистів. Вони виконавці смертних вироків євреям.

Українська діаспора США і Канади, до якої докотилися чутки про те, що на лаву підсудних посаджено ні в чому не винного українця, що в Ізраїлі фактично готується судовий процес проти української нації, розпочинають активний збір коштів на підтримку Івана Дем’янюка. Досить швидко на своєму рахунку вона вже має мільйон доларів США. Кажуть, що на сьогоднішні мірки – це в десять разів крупніша сума.
Зарубіжні українці, бо радянські  змушені були слухати лише пропагандистські байки про справедливий суд в Ізраїлі над радянським зрадником кремлівських пропагандистів Зоріна, Боровика, Бовіна та інших,  для порятунку справи наймають кращих експертів і адвокатів світу.
До захисту в суді Івана Дем’янюка діаспора залучила відомого історика, графа Ніколая Толстого (Велика Британія), професора Лондонського університету Дж. Ґрента, експерта людської пам’яті В.А. Ваґенара, професора-експерта зі судової антропології Я.М. Ісчана (США), графолога В.Флина (США),, професора Каліфорнійського університету А. Причард, спеціаліста з достовірності документів Е.Робертсон (США).

Головним доказом у суді виступає начебто посвідчення Івана Дем’янюка, яке вказує на його службу в концтаборі Треблинка.
Тут важлива деталь, звідки ж взялося саме посвідчення?
Як свідчить зарубіжна преса, начебто документ цей привіз у США із СРСР відомий "червоний мільйонер" і "видатний борець за мир" Арманд Хаммер, найкращий друг і приятель Леоніда Брежнєва.
Той Хаммер, який корінням був із Одеси, але свого часу зустрічався навіть із Володимиром Леніним. Л. Брежнєв американського друга комуністів СРСР нагородив орденом Леніна. До речі, в шикарній спальні цього найближчого побратима всіх трудящих Радянського Союзу висіла табличка з написом: "Золоте правило: той, хто має золото, той і встановлює правила".
Саме Хаммер утримував на свої кошти україномовну прокомуністичну газету М. Ганусяка в Нью-Йорку.
Отож, М. Ганусяк вказав, що Іван (Джон) Дем’янюк із Кливленда є буцімто відомим нацистським злочинцем, а Арманд Хаммер (ім’я якого, до речі,  перекладається як «серп і молот») доставив зарубіжним агентам і посвідчення на ім’я вахмістра Івана Дем’янюка, підкресливши, що в КГБ СРСР саме цю людину називають "Іваном Грозним" із винищувального концтабору Треблинки, яку розшукують усі спецслужби воюючих країн Другої світової війни.
Може виникнути питання, чому посвідчення було привезене саме із Москви, і як воно могло опинитися саме там, якщо дана "фабрика смерті" знаходилася на території Польщі?
З історії Другої світової війни відомо, що концтабір Треблинка (Мазовецьке воєводство Польщі, за 80 кілометрів на північний-схід від Варшави) був звільнений радянськими військами надзвичайно швидко, в жовтні 1943 року. Німці не встигли навіть знищити всі картотеки своїх агентурних служб, інші документи. "Смерш" переправив найважливіші папери до Москви.
Тим часом на суді у Тель-Авіві вище поіменовані фахівці доказують, що посвідчення вахмістра Івана Дем’янюка  фальшиве. Що воно, напевне, спеціально підроблене кимсь, вірогідніше всього московською службою КДБ, яка мала на меті знищити всіх, хто після війни втік із СРСР за кордон. Експерти зі світовими іменами умотивовують свої висновки, зокрема, тим, що документ змонтований із двох світлин. Це насамперед.
Крім того, при наклеювані фотокартки  на дане посвідчення чомусь використовувалося три різних марки клею. Якби це був справжній документ, він би мав лише одну консистенцію скріплювальної суміші. Більше того, на знімку знайдено сліди від дірок, що означає – один із змонтованих знімків уже десь підшивався. До того ж, залишилися сліди від пінцета при монтажі. Відсутня дача видачі документа. Виявлена чітка неспіврозмірність написання чисел у документі. А попри все, ще й немає підпису власника посвідчення.
Висновок знаменитих на весь світ фахівців такий. Німці, з їх педантичним ставленням до докумнетів, підозріливістю вже б на першому ж посту розстріляли б власника такого посвідчення.
Але суд Тель-Авіва  відхиляє всі доводи експертів захисту, не приймає до уваги аргументи відомих професіоналів, не приєднує їх до матеріалів справи. Пояснення просте: нам, мовляв, достатньо висновків ізраїльської експертизи, якій суд сповна довіряє. А вона якраз указує на те, що посвідчення дійсне.
У цьому ж стилі і зявляється і остаточний висновок суду: Іван Дем’янюк – це насправді і є кривавий "Іван Грозний", і тому нехай він помре на шибениці.

Під вікнами камери Дем’янюка спорудили величезну букву "Г" із висячою, яка коливається на вітрі, мотузкою. Мовляв, готуйся, враже, на ешафот…
Адвокати подали касаційну скаргу. Дем’янюк почав кожної хвилини очікувати приведення в дію смертного вироку.

На шибениці міняли мотузки, позаяк вони перегнивали в очікуванні приреченого. Але захист  Івана (Джона) Верховному суду Ізраїлю забивав усе нові й нові "цвяхи". Переважно, вухналі, які було б щонайважче витягнути. Так тривало без малого п’ять років.
На щастя смертника, якраз завалилася кривава радянська імперія. Став можливим доступ до архівів КДБ. І там українці діаспори знайшли через своїх людей документ, який однозначно і чітко вказував на те, що справжній "Іван Грозний" із концтабору Треблинка. виявляється, носив зовсім прізвище  - Івана Макаренка. І що він насправді давно вже був на тому світі – його прирекли полоненні під час одного з повстань в’язнів іще 1943 року…

Було одночасно встановлено, що ця інформація давно відома спецслужбі США (OSI). Для публічних Штатів, це виявилося повною  несподіванкою, адже вся громадськість країни неначе серіал із затяжним продовженням дивилася репортажі з Тель-Авіва про те, як судили жителя штату Огайо Джона (Івана) Дем’янюка-"Грозного" за численні вбивства євреїв.

У США гримонув  страшенний скандал із притягненням до суду всіх тих, хто скривав давно відоме.
Можливо, завинивши у дивний такий спосіб перед Іваном Дем’янюком, після його звільнення Верховним Судом Ізраїлю буквально з-під шибинеці (всього в ізраїльському ув’язнені українець утримувався майже вісім років!), США повернули йому громадянство, компенсувало моральні втрати.
Уряд Ізраїлю (є й такі публікації) начебто навіть і вибачився перед  Іваном (Джоном) Дем’янюком за судову помилку…

 


 
Дем’янюк – це диявол у людській плоті!


Здається, торжествує правда! Але ж якою ціною?
І тут я маю на увазі не лише самого Івана Дем’янюка. У цієї людини, як на мене, не людської сили серце, нерви, психіка. Хто ж таке, скажіть, зміг би витримати, перенести?! П’ять років у прямому розумінні прожити під шибеницею, дерев’яніючи від кожного скрипу, кроку в коридорі в’язниці.
Іще  більш дивними виглядають, так би сказати, справи побіля судові.  Вони носять якийсь, як на мене, містичний, моторошний відтінок, позаяк не всі вкладаються в логіку здорового глузду. 
І все почалося з того, що проти тих в Ізраїлі, хто захищав Дем’янюка на лаві підсудних, хто виступав на його боці, закликаючи прокурорів і судів бути об’єктивними до долі солдата війни, враховувати всі обставини справи, в країні були розгорнуті безпрецедентні публічні шельмування, обливання брудом.

Зрозуміло, що 800 тисяч людей, котрі в якості слухачів-глядачів пройшли через зали 92 судів-спектаклів вимагали одного – смерті ката єврейського народу. Вся держава проагнула, буквально воліла крові "Івана Грозного", а  юристи та експерти Івана (Джона) Дем’янюка буквально не давали змоги задіяти в роботу гільйотину.

Найстрашніше те, що не все обмежувалося самими лише словами, вербальними виступами.
За день до свого виступу на процесі з промовою захисту Івана Дем’янюка колишній ізраїльський суддя Дов Ейтан випав із 15-го  поверху будинку. Він пішов на зустріч із кимось незнайомим і вчинив… самогубство. Така, власне, офіційна версія слідства.

Вона легко спростовується тим, що буквально через годину після свого останнього "польоту в безвість" Дов Ейтан, за попереднью домовленістю, мав зустрітися саме з дружиною в одному з магазинів. Вони якраз планували купити новий костюм екс-судді для його публічного виступу на процесі Івана Дем’янюка…

Майже тоді ж (під час похорон судді Дов Ейтана), хтось знову ж таки невідомий, хлюпнув кислотою в обличчя адвоката Дем’янюка Йорама Шефтеля. Цей чоловік дивом не осліп. Винуветець не знайдений, його, напевне, ніхто й не розшукував.
Причетний до втаємничення загибелі  справжнього "Івана Грозного" в Треблінці американський конгресмен, республіканець Патрік Бюкенен, який балотувався на пост Президента США, в результаті скандалу з судом над Іваном Дем’янюком і скриванням інформації про те, що справжній "Іван Грозний" давно почив у Бозі, був змушений достроково зійти з президентських перегонів, завдавши величезних втрат іміджу своєї партії.
Через замовні суди зазнав фінансово краху історик граф Ніколай Толстой, який виступав експертом із захисту Дем’янюка…
У Києві сталося ритуальне вбивство із безліччю колотих ножових поранень (36 ударів) керівника Українського комітету із захисту Івана Дем’янюка Володимира Котельницького та його ні в чому не повинної старенької матері. Слідів зловмисників міліція, зрозуміло, не знайшла  й до нині… 
Експерт сторони захисту Аніта Причард вчинила самогубство, але лікарям дивом її вдалося врятувати.

В єврейській державі були створені такі умови, що доктор-історик Руф Окунєва із хворим сином заледве вціліла, втікаючи з Ізраїлю.

Багато із цих подій, учинків, які мають пряме відношення до справи українця Івана Демянюка, буквально не піддаються логіці і здравому смислу. 


(Продовження буде)

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.