Дивна доля поета Миколи Холодного

5 мая 2011, 23:06
Журналіст, письменник
0
2455

Чому письменник Михайло Каменюк одісею про найкращого непарадного поета "шістедесятника" назвав "Другий крик з могили Миколи Холодного"?



Життя українців штка суперечлива, як і їхня література. В ній що не постать – не проста особистість. 


Але, напевне, найбільш виокремлено, стороною, стоїть поезія непарадного шістдесятника Миколи Холодного.


Якось Юрій Мушкетик скаже, що у нього є такі вірші, яких, мабуть, немає ні в кого. За своєю високовольтною поетичною напругою, за силою філософського звучання. І процитує декілька рядків з ранніх поезій Холодного:

Жінка кинула чоловіка,
і торби на горба.
Подаруй їй, владико,
колосочок з герба.

Або ж:

Сьогодні у церкві коні ночують і воду п’ють.
Сьогодні новим іконам прочани поклони б’ють...
Сьогодні ґвалтують рації про мера шлункові болі.
Сьогодні зникає нація, а світ очманів на футболі…


Миколу Холодного помітив ще Павло Тичина і виписав йому особисто газету "Літературна Україна". А коли сільський хлопчина з Чернігівщини прийшов навчатися на філологічний факультет університету імені Т. Г. Шевченка, то він уже сам на повен голос заявить про себе. Щоправда у самвидаві. Його віршам притаманна іронія, алегоричність, потужний патріотичний пафос. Багато його рядків тут же стають „крилатими”.


Його поезії переписуються, завчаються. Студентська молодь середини шістдесятих років минулого століття має за високу честь цитувати поезії Миколи Холодного. Бо в них саме життя…


 Сам поет – душа на розпір. Він усюди – на чолі ходи зі смолоскипами до пам’ятнику Іванові Франку. До дня філолога виступає в університеті з віршем про «300-ліття возз'єднання України з Росією», після чого на диби стає весь університет. Від тієї поезії шаленіє КДБ, партком, усе керівництво...


У квітні 1965 р. Микола Холодний виступив на студентській науковій конференції з доповіддю «Про душу в пісні та про пісню в душі», де позитивно згадував С. Петлюру, У.Самчука. А в серпні того ж року їздив у карпатське село Шешори на відкриття забороненого пам'ятника Т.Шевченку, де з В’ячеславом Чорноволом, Зіновією Франко та іншими влаштував мітинг протесту. У вересні 1965 всупереч волі парткому університету літературна студія ім. Василя Чумака («СіЧ») обрала поета своїм головою. 5.12.1965 р. Холодний критично виступив на обговоренні роману професора Арсена Іщука «Вербівчани». Наступного дня його виключили з комсомолу і з університету.


Це лише кілька штрихів до долі поета, яким у самвидаві зачитувалися всі.
Відомий правозахисник і колишній політв’язень Василь Овсієнко згадував, що коли він поступив 1967 року до київського університету, то вірші Миколи Холодного цитували як молитви.


Але далі самвидаву поезії талановитого юнака не просовується, позаяк за його перевиховання впритул взялося КДБ.


Але диво, згодом у Франції, США, Канаді, Чехословаччині, Польщі виходять книги Миколи Холодного. Неначе ляпаси всім сторожовим псам "залізної завіси". Особливого розголосу набуває його поетична збірка «Крик з могили» (1969 р.) За цей твір поета влада видворяє з Києва.


Починається період справжніх поневірянь молодої людини. Яке, власне, затяглося практично на все життя.


 Це був надзвичайно складний час навдивовижу талановитого поета і вельми суперечливої людини Миколи Холодного.


Про цю особливу сторінку життя непересічної особистості йшла вчора мова на презентації в Національній спілці письменників України книги відомого українського поета Михайла Каменюка, яка озаглавлена "Другий крик з могили Миколи Холодного".


Справа в тому, що Миколи Костьовича вже немає із начебто березня 2006 року – точної дати смерті поета не знає ніхто. Його знайшли мертвим дома, мабуть, що після двох місяців по тому, як віддав він Богові душу. Жив одинаком в Острі на Чернігівщині. Мав друзів у Києві, на Вінниччині, в Одесі, в Броварах. Переїздив від одних до інших, гублячись для всіх на певний час. Аж поки не відійшов назавжди.


Обговорюючи книжку Михайла Каменюка, письменники, колишні політв’язні, журналісти казали, що в українській літературі була людина особливо потужного поетичного таланту. Але запропала через свою норовисту вдачу, іноді конфліктність, не бажання уступати нікому і ні в чому. Микола Холодний мав надзвичайно непросту людську вдачу. І тільки особливі терпеливці могли йому пробачати…


Його своїм нині не визнають навіть політв’язні, хоча 20 лютого 1972 року Миколу Холодного заарештовують за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди (ст. 62 ч.1 КК Української РСР).


Якраз напередодні вірші Холодного публікує позацензурний самвидавний журнал «Український вісник» В.Чорновола, називаючи його найпопулярнішим поетом в Україні. Микола входить до редколегії львівського самвидавного журналу «Скриня», готує статут Незалежної спілки письменників України. Микола Холодний поширює лист до пленуму Спілки письменників України з питань роботи з творчою молоддю. У зв'язку з арештами шістдесятників, звертається до лідера Китаю Мао Цзедуна з проханням… надати політичний притулок.


 Але після арешту чекістам удається в казематах спецслужб зламати душу поета. 7 липня 1972 р. газета «Літературна Україна» під назвою «На терези совісті» опублікувала під прізвищем Холодного листа, сфабрикованого КДБ. Автор ніби відрікається від своїх «політично хибних віршів» та осіб, які штовхали його в «антирадянську трясовину». М. Холодного звільняють з-під варти зі слідчого ізолятора КДБ УРСР на підставі постанови про припинення кримінальної справи. 


 Усе своє життя потім Микола Холодний повторював, що він жив до 1972 року… І помер саме цього року… Хоча маявся по світу після того зеніту невдалого літа ще багато літ…


Так сталося, що із 1974 року Микола Холодний учителював у Вінниці. Був близький із родиною Каменюків, дружив із Михайлом, поетом, який саме цієї пори розправляв свої творчі крила.


Саме тут Микола Холодний створив із місцевими літераторами "Студію Устима Кармалюка" ("СУКА"), яка незабаром була розгромлена кадебістами і партактивом. Поет зазнавав у Вінниці арештів і необґрунтованих звільнень із роботи, але й написав ряд помітних поетичних творів.


Так що книга Михайла Каменюка подає образ Миколи Холодного і як блискучого поета, і як ображену на весь світ людину. В ній погляд на творчість поета, його непрості стосунки з людьми, ретроспективний погляд на кримінальні справи проти людини, яка називала світ – вітчимом…


На презентації книжки Михайла Каменюка про Миколу Холодного в Національній спілці письменників України виступили письменник Юрій Мушкетик, Олег Чорногуз, дослідник творчості Миколи Холодного Дмитро Дроздовський - заступник головного редактора журналу "Всесвіт" та співробітник Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України, журналісти Іван Кокуца, Георгій Бурсов, колишні політв’язні Василь Овсієнко, Олесь Шевченко, друг поета – лікар Володимир Зикий.


На презентації зачитувався відгук на книжку Івана Дзюби, який назвав Миколу Холодного одним із найяскравіших поетів доби шістдесятих років минулого століття.


Микола Холодний – надзвичайно складна особистість в українській літературі.


Виступаючі, так чи інакше поціновуючи особливий талант поета, як на мій погляд, прийшли до думки, що Микола Холодний, був настільки сильним, що міг собі дозволяти окремі слабості. Його називають провокатором і містифікатором. У житті він справді був контроверсійним. Тому здавався не логічним і не послідовним. Як Далі чи піп Гапон…


Але це вже питання до дослідників літератури.


Як сказав на вечері автор нової книжки Михайло Каменюк: характер помер, залишилася потужна, яскрава, талановита поезія. І за неї велика дяка поетові…




Аби мої читачі мали уявлення про поезію Миколи Холодного, подаю вірш поета "Дорога до матері", написаний 1968 року:

Я до Вас ізнову не приїхав.
Мабуть, наші верби розлюбив.
Пишете, прислав я Вам горіхів,
тільки не прислав до них зубів…
Не судіть за те, що забуваю
перестиглих вишень кровотечу.
Двадцять восьме літо забиваю
золотого цвяха в порожнечу.
Кажуть Вам, що я на лезі бритви
для розваги публіки стою.
Хтось мене без мене тягне в битви
і за мене «падає» в бою.
А до Вас дорога камнем стелена.
Заборонні знаки та пости.
Обіруч гадючі очі терена
і фальшиві написи: «Щасти!»
Вам тепер сусід города оре –
і вродила рясно лобода.
А мене ледь не втопило море,
й вишиванку понесла вода…
Може, я озвуся Вам у громі.
Може, мене зробить він німим,
у житті немов на іподромі:
на коні побудеш і під ним.
Світ мені був гірший за вітчима,
і вітри згинали, мов лозу.
Та сміявсь я Вашими очима
і вмочав перо у їх сльозу.
А коли зчинялись хуртовини
  і гукали сови у дупло –
нашої старенької хатини
скрізь мене знаходило тепло.
Згадки не лишилося від стріхи:
забіліла бляха, мов зима.
У руках тримаєте горіхи,
а нащо – не знаєте й сама.



На світлинах: 
Автор книжки "Другий крик з могили Миколи Холодного" поет Михайло Каменюк;
виступає правозахисник і колишній політв’язень Василь Овсієнко;
слово має письменник Олег Чорногуз.

Фото автора

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.