Задній розум генерала Марчука

22 апреля 2011, 19:53
Журналіст, письменник
0
5285

Про що так довго мовчав цей таємничий політик і хитрий глава спецслужби...


Кучма – родима пляма України. Тавро, яке не змити і з пам’яті не стерти. Позаяк воно в сльозах, людських болях і навіть у безневинно пролитій крові. Нехай би які дорогі заморські адвокати з піарщиками не вибанювали нині тогочасний злочинний режим, укупі з його творцем, кучмівщина - потвора кримінальна, людиноненависницька.

Про це нарешті заговорив і Євгеній Марчук. У нього насилу прорізався голос і він відважився сказати деякі важливі, конкретні речі. Сталося це буквально одразу після виклику на допит до генпрокуратури у так званій кримінальній справи проти Л. Кучми. Думаю, що він зрозумів: справедливе звинувачення надійно пакують для закриття і бетонування на океанському дні. І тому його треба засвідчувати з усіх боків. Щоб не стало пізно…

Так, принаймні, мені читається поміж рядками його статті.

Відставний генерал відкрив таємницю, якої, зрештою, для знаючих людей і не існувало. Що він персонально давно знав про існування Миколи Мельниченка в шафі Л. Кучми і користувався його інформацією.

При чому колишній керівник спецслужби свій інтерес до того, що діється в головному кабінеті держави пояснив точнісінько так, як відомий московський байкотворець Леонід Млєчін розповідає про першу зацікавленість вусатого Сталіна пророком Вольфом Мессінгом.

Одного разу великий провидець та факір терміново зателефонував у Кремль Йосифу Віссаріоновичу і попросив його ні в якому разі не відпускати свого сина Василя у політ разом із його улюбленою хокейною командою. Потомок великого вождя на матч до Горького поїхав чугункою, а на підльоті до міста хокейної зустрічі літак врізався в гору. Загинула вся футбольна командна і ті, хто був на борту лайнера.

Щось подібне вчинив двічі Микола Мельниченко. Раз щодо сина Євгена Кириловича, вдруге вже проти самого політика, переказавши деталі запланованих спецоперацій проти Марчуків, оприлюднені в кабінеті Л. Кучми.

І обидва факти, як підкреслює автор статті, немовби по Мессінгу, злочинно підтвердилися

Ця конкретна з ілюстраціями явищ розповідь Є. Марчука про себе і про рідних, вважаю, просто таки безцінна як переконливий, неспростовний доказ по кримінальній справі проти Л. Кучми. Вона водночас і яскраво, аргументовано показує, чим насправді займався той, хто нині готовий на Біблії і на Конституції клястися в тому, що не віддавав наказу на знищення Г. Гонгадзе. Тепер, підкреслю, йому вже треба присягатися і за злочини проти інших людей. Бо про такі свідчить не лише екс-майор СБУ, а й колишній керівник цієї могутньої спецслужби.

Думаю, що в стократ важливіше почути, прочитати написане генералом Є.Марчуком про сам кабінет Л. Кучми. Що насправді уявляла ця кучмівська клоака. 

Ось слова колишнього керівника СБУ, яким не можна не вірити:

«…Як так? «Святе» місце — кабінет Президента України — і підслуховувався? А «святе» місце виявилося не просто гріховним, а місцем, де тривалий час віддавалися злочинні накази і потім обговорювалося їх виконання. Планувалися наступні акції. Ішлося про людські життя, про долі не винних ні в чому людей. Майже як у кримінальному угрупуванні. І в цій вакханалії з азартом брали участь найвищі посадові особи держави того часу. До чого тут державна таємниця? Хіба щоб приховати від світу, кого у нас приводили до влади…»

Одна суттєва деталь. Євген Марчук стверджує: про сплановані спецоперації проти його сина, а також і проти його особисто, як кандидата в Президенти України, М. Мельниченко попередив іще 1999 року. Про плівки екс-охоронця Л. Кучми ми всі дізналися, нагадаю, в кінці листопаді 2000-го. Зверніть на це також увагу.

Виділю ще одні слова пана Марчука. Ось ці:

«…слідству, як мені зараз бачиться, майже все відомо. І як фальшувалася справа Гонгадзе, і які були багаторазові спроби за будь-яку ціну викупити плівки у Мельниченка, щоб заховати свою причетність до цієї справи. І хто за чиїм дорученням, з якого приводу і де проводив багаторазові переговори з Миколою Мельниченком. І хто істинні замовники. І багато іншого, що пов’язано зі справою Георгія Гонгадзе.»

Погодьтеся, сказано так начебто для самого Євгенія Кириловича все це буцімто давно-давно пройдений етап. Він нині лише зверху констатує: молодці, все таки знайшли правильний слід. Докопалися до істини.

Звичайно, викриттю генерала Є. Марчука треба тільки радіти. Кому бажається, може навіть і поаплодувати заслуженому пенсіонеру. Нарешті таки зважився, натякнув, що йому все для нас таємне давно було відомим. І навіть це - «…кого, за чиїм наказом і для чого мали «віддати чеченцям», хто й чому гигикав під час доповіді-звіту про жорстоке побиття Олексія Подольського та про згорілі двері його квартири, хто і як домовився «закрити рота» народному депутату Єльяшкевичу і як це було реалізовано…»

Але я маю чесно зазначити, що все це є не що інше, як хитрість заднього розуму. Все навіть якимось боком змахує на нестримне бажання встигнути до розбору преміальних слонів. Можливо, навіть і з приводу остаточного розкриття замаху на життя і встановлення істинних замовників убивства Г. Гонгадзе.

Тому так і хочеться сказати: а де ви були всі ці роки, пане генерал? Чому соромливо, я б навіть сказав, боязливо мовчали?

Знаючи, що головний кабінет держави насправді є нерестилищем підлих, людиноподібних крокодилів, ви, одначе, ходили туди не раз у якості секретаря РНБО, і говорили-щебетали, голосно сміялися, добре, думаю, відаючи де, в якому місці цього дня лежить диктофон М. Мельниченка. Записуючись поспіль із недорікуватим, матюгальником і кривословом Л. Кучмою.

Так, заднім розумом діла не поправиш. Особливо, що стосується загибелі Г. Гонгадзе, дивних смертей Г. Кирпи, Ю. Кравченка, яких у своїй статті, до речі, начебто з прозорим підтекстом, натяком згадує Євгеній Марчук, а також побиття народного депутата України О. Єльяшкевича, розправи над журналістом Олексієм Подольським.

Але хотів того, чи ні, на моє щире переконання, Євгеній Марчук своїми відвертими, правдивими сентенціями з приводу кримінальної справи проти Л. Кучми, чітко і однозначно заявив, що він, напевне, нині на рівні з Миколою Мельниченком може бути законним свідком проти екс-глави держави. Особливо ж у справі щодо плівок, достовірності записів розмов у кабінеті колишнього глави держави.

І дуже хочеться, щоб цього разу колишній високоранговий кадебіст знову не зник у хащах таємності…

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.