Навіщо російського кожуха заправляти в жовто-блакитні… труси?

4 января 2013, 05:13
Журналіст, письменник
0
1555

Цей хитрий модус обкатування потрібних правлячому режимові новин називається психологічним способом запускати "їжака під череп".

Тепер, сподіваюся, ви уже розкумекали, друзі мої, чому так квапилися регіонали минулої осені, буквально пробиваючи під завісу попередньої каденції Верховної Ради закон про референдум. Їм доконечно потрібен був для використання з політичною метою інститут плебісциту, аби в такий начебто демократичний спосіб із відпрацьованим до автоматизму механізмом фальшування результатів голосування на округах, забезпечувати будь-яке їм потрібне рішення.

При цьому виходить, що це мовбито не влада приймає певне доленосне рішення, а сам народ.

Під новорічну сурдинку – пісне через бідність українських родин олів’є і смердючий самогон замість дорогого шампанського, хитрий донецький аксакал і дід Мазай від Партії регіонів Володимир Рибак, ламаючи українські слова, як розсипчасті пряники на яйцях, видавив із себе на 5-му телеканалі: мовляв, про другу державну мову, мабуть, запитаємо в народу.

Начебто мимоволі обмовився, дочасно «спалив» ідею… А вийшло, що лукаво запустив потрібний тест щодо проведення плебісциту на п’яну голову публіки. Зрозуміло ж, для публічної апробації провокативної ідеї в масах. Поки українці вийдуть з похмілля після Різдва, слова про мовний референдум об'їздяться, призвичаяться в суспільстві, вживуться в мізках мас. І всі начебто з цим погодяться.

Цей модус обкатування потрібних правлячому режимові новин називається психологічним способом запускати "їжака під череп".

Адже ж усе сказано було начебто не офіційно, однак усі почули, всі вже знають, пережовують новину. Опоненти заперечити ідею не поспішають, позаяк прозвучала вона мовбито не офіційна заява.

Словом, як кажуть у таких випадках, влучив пан Рибак батька якраз по колінах…

Насправді ж, впроваджувати російську за другу державну мову в Україні, на моє приватне переконання,  це все одно, що вимагати довгополого сибірського кожуха заправляти в… труси. Під нову московську парадигму, суть якої зводиться до того, що в світі буцімто наступає пора їхнього "руського міра". Що, як бачимо, супроводжується насамперед буйним розквітом великодержавного шовінізму на теренах всього колишнього СРСР.

Ви ж, гадаю, чули, приміром, що в ці передноворічні дні в самій Росії підготували циркуляр щодо обов’язкового вивчення в національних республіках лише державної мови. Так що рідну, національну мову тепер у тамтешніх школах уже можна й не вивчати. Виходить, її краще забути, як непотріб, аби не плуталася під ногами…

Хіба ж ми не пам’ятаємо, що точнісінько таке ж, за часів СРСР учинялося  відносно української.

Нам би все це було, як кажуть, абсолютно індиферентним, позаяк це дійсно таки сфера суто внутрішніх справ сусідньої держави, якби подібні питання російським керівництвом не відносилося до рангу і першочергової, глобальної зовнішньої політики РФ. Насамперед, щодо України.

Кремлівські вожді, картинно помахуючи пальчиками в бік наших правителів, дозволяють собі не менш безпардонно, ніж від якихось своїх домашніх вологодських керманичів нахабно вимагати російську мову в сусідній державі, в супереч Конституції України, як унітарної держави, підвищити до статусу державної.  

Для чого це?

Тільки мовбито для зручності російськомовних громадян, які мешкають  на наших теренах, і, очевидно ж, для здійснення активнішого впливу на внутрішні справи України. А насправді, як на мене, то для перетворення України в  єдине з Росією спершу мовне, а за тим і територіальне поле, з центром ви знаєте де.

Так сусідів ставлять на коліна без застосування сили, матеріальних зусиль, принуки на російський манер для "миру" й братерської любові. Своєрідним вербальним методом...

 Хоча особливо підкреслю, що Росія за неповних двадцять два роки нашої незалежності не привела жодного офіційного факту, коли б російськомовне населення України піддавалося бодай найменшій дискримінації за мовною ознакою.

Навпаки, під агресивним, буквально загарбницьким натиском Кремля російська мова повністю окупує наш інформаційний простір. Вельми агресивно здійснюється ідеологічна експансія. Але й цього, виявляється, ще мало. Росія вчепилася в горло України, як сова кігтями. Як чорт за грішну душу. І не відпускає. Оскільки відчула слабинку в антипатріотичному нинішньому керівництві державі.

Нахабно залазячи на наш стіл з ногами, "старші брати" брутально заявляють: якщо російська стане другою державною в Україні, тоді буде вам, мовляв, і дешевий газ, і тульські калачі з соболиними шубами в придачу.

Тому так стараються донецькі на воєводстві…

А тепер зверніть увагу на інший факт.

Не встиг, як відомо, знаменитий паризький актор Жерар Депардьє побити горшки в Франції, як кремлівський правитель уже виписав йому російського паспорта, видав спеціальний указ про дароване йому громадянство РФ.

А що зробив у відповідь знаменитий француз? Він подякував за увагу до його персони, заявив, що навіть знає місце де хотів би поселитися, і, (увага!), заявив, що буде… вивчати російську.

Це тому, що, як розумна, інтелігентна людина, котра мешкатиме не в рідній своїй державі, повинна знати мову титульної нації. Державну мову. Позаяк подібне, загальновідомо, є частиною внутрішньої культури особи і громадянина.

Іншими словами, Росія, як бачимо, не поспішає навіть для самого Депардьє французьку підносити до рівня державної в РФ, а очікує, що пан Жерар вивчить мову титульної нації самотужки.

А до чого прагнуть наші донецькі, які правлять нині в Україні, і котрі готові взяти під козирок усі вказівки, які лишень не поступають до них із зореносного Кремля?

Вони вимагають, щоб уся незалежна наша держава нагнулася під них - януковичів, азарових, рибаків, арбузових, під їхній недолугий електорат, який, даруйте за відвертість, начебто розумово не може осилити українську. Хоча живуть російськомовні громадяни сходу і півдня десятиліттями в Україні.

Хіба все це разом узяте не є проявом махрового російського фундаменталізму в дії, який все більше загарбує, анексує частину окупаційної української влади? Тим, що я називаю вимогою Москви заправляти довгополого сибірського кожуха в жовто-блакитні українські труси?

ТАКИМИ ОПУДАЛАМИ Й ВИГЛЯДАЮТЬ ВОНИ, НИНІШНІ УКРАЇНСЬКІ ПРАВИТЕЛІ, НА ПЕЧЕРСЬКИХ ПАГОРБАХ, БЕЗДУМНО СТАЮЧИ ВАСАЛАМИ КРЕМЛЯ!

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.