Вторгнення в Україну

17 декабря 2012, 06:47
Журналіст, письменник
0
1718

Чому незалежність України проіснувала лише 21 рік і 17 діб? Що далі, за версією кремлівського ідеолога О. Дугіна

Коли 1 грудня 1991 року 90,32 відсотки громадян України на Всенародному референдумі висловилися за незалежну, суверенну свою державу, відомий російський письменник Андрєй Бітов заявив, що саме цього числа "розвалилася радянська імперія". Позаяк Україна була головною конструкцією в світобудові СРСР.

Справедливі слова. Так воно й насправді було.

Таким чином, без імперії Україна прожила аж 21 рік і 17 діб.

Якщо завтра в Москві, як передбачається, відбудеться підписання документів про входження якимсь там раком-боком нашої вільної держави до Митного союзу (хоча б "частково", як про це заявляє повсюдно Віктор Янукович, хоча чи можна бути вагітним лише краєчком?), то це однозначно означає, що російська імперія повертається. Гримасою в образі безберегого братання з останнім диктатором Європи – Олександром Лукашенком, лобизанням із безжалісним азіатом Нурсултаном Назарбаєвим, який віддає немилосердні накази розстрілювати нафтовиків, які вийшли відстоювати свої права на демонстрації. В поличчі кремлівського правителя, здатного всіх неугодних "замочити в клозеті".

Починається нове, агресивне вторгнення Росії (в Україну, чи до України). Вибирайте, як кому зрозуміліше.

Митний союз – це сильце для вільного птаха – українського народу, який незалежно порхав 21 рік, під пильним наглядом московського яструба. Капкан, який ось уже дюжину літ нависає над нами, після відходу з поста президента Росії Бориса Єльцина, ось-ось має спрацювати на ураження.

Усі ці роки різношерсте українське керівництво робило і робить дурнуватий вигляд, що буцімто нічого не відбувається. Ми, мовляв, щиро дружимо з нашим північним сусідом.

Маючи по півтори-дві тисячі високооплачуваних людей у своїх президентських адміністраціях, із просторими кабінетами для кожного, шикарними авто, там десятиліттями не можуть знайти (швидше за все не хочуть) дюжину кмітливих аналітиків для оперативного аналізу ситуації з українсько-російських стосунків. Нинішній інститут так званих стратегічних досліджень працює переважно на погашення внутрішніх конфліктів, які виникають через невміле господарювання, політичну недалекоглядність. Звідси правителі найперше бояться атаки на їхні крісла. 

А для того, щоб зрозуміти чого хоче, куди хилить Росія, загалом потрібно не так і багато. Насамперед, уміти читати те, що пише головний великоросійський ідеолог, теоретичний наставник правлячої партії "Єдіная Росія", філософ Олександр Дугін. Який у Російській Федерації є глашатаєм саме Євразійського шляху розвитку держави. Той, на який завтра Росія виводить, як на заклання, Україну.

Так ось, іще 1997 року цей імперський стратег сформував і видрукував велику теоретичну працю, озаглавлену "Основи геополітики. Геополітичне майбутнє Росії".

Це водночас своєрідний маніфест і чітка програма "збирання нової російської імперії".

"Якщо Росія терміново не розпочне відтворювати Великий Простір, - пише О. Дугін на стор. 171-172 свого твору, - тобто, повертати до сфери свого стратегічного, політичного та економічного впливу тимчасово втрачений євразійський простір, вона ввергне в катастрофу і саму себе, і всі народи, які мешкають на "Світовому Острові".

Кремлівський ідеологічний стратег пояснює, що "процес "збирання Імперії" повинен першочергово орієнтуватися на дальню мету, якою є вихід Росії до теплих морів". Володіючи холодними морями, за його версією, створюючи Великий Простір під себе, РФ, повинна вивести кордони Євразії на теплі моря. Зрозуміло, що перебуваючи десь там із уламками своєї пошматованої, розтоптаної, розтрощеної незалежності, Україна конче має стати "російським Півднем".

Більше того, як пише О. Дугін, "у випадку входження (йдеться про насамперед про Україну, Молдову – примітка авт.), до складу гіпотетичної "Європейської Імперії", ці країни зрозуміло, не отримають ніякого політичного суверенітету, оскільки Великий Простір, представляючи геополітичну, економічну і військову протекцію, вимагає від своїх підданих (підкреслення моє – авт.), в свою чергу, відмови від політико-національної самостійності, від права проводити власну ідеологічну і дипломатичну політику, яка йде в розріз з інтересами Імперії. Як би це не зачіпало представників "малого націоналізму", в нашій ситуації суверенними можуть бути тільки зверх держави, континентальні Імперії, взяті як єдине ціле" (Стор. 428).

"Північний берег Чорного моря повинен бути виключно євразійським і централізовано підкорятися Москві". (Стор. 349).

"Суверенітет України, - підкреслює кремлівський мрійник, - представляє собою настільки негативне для російської геополітики явище, що, в принципі, легко може спровокувати військовий конфлікт".  (Стор. 348).

"…Україна як держава не має ніякого геополітичного смислу. У неї немає ні особливої культурної цінності, ні географічної унікальності, ні етнічної винятковості" (Стор. 377).

"Дальше існування унітарної України недопустиме. Ця територія повинна бути поділена на декілька поясів, котрі відповідають гамі геополітичних і етнокультурних реальностей" (Стор. 377).

"Українська проблема головна і найбільш серйозна проблема, яка стоїть перед Москвою" (Стор. 382).

Як же ж пропонує вирішити її гаспадін Дугін?

Східну Україну (все, що лежить східніше Дніпра від Чернігова до Азовського моря) має скласти геополітичний регіон, із широкою автономією з мередіальною інтеграцією з Бєлгородською, Курською, Брянською областями РФ. (Стор. 379-380). "Крим має набути окремого статусу і забезпечення максимальної автономії при прямому стратегічному контролі Москви". (Стор. 380).

Чи потрібно далі викладати цю мракобісну муть?

Якщо ще недавно все це видавалося маренням хворобливого великороса, сьогодні, як бачимо з останніх подій, набуває конкретних обрисів активної стратегічної політики Кремля. Особливо, якщо виходити з того, що саме О. Дугін першим у Росії влітку 2008 року заговорив про необхідність нанесення жорсткого військового удару по Грузії, застосуванні тактики так званої "принуки до миру". Що тут же було застосовано правлячим тандемом.

До речі, саме 9.08.2008 р., коли російські війська пішли в криваву атаку в Грузії, в ефірі російського телеканалу RTVi, ідеолог О. Дугін заявив, що "Україні належить пережити те саме, що відбувається в Грузії і Південній Осетії". При цьому підкреслив, що у разі, коли Східна і Південна України "захочуть бути з нами, ми будемо змушені знехтувати територіальною цілісністю України".

Відвертий авантюризм, цинізм Дугіна, як він пояснив, будується на тому, що міжнародне право нині зовсім не працює, в світі міцно вкоренилися подвійні стандарти, незмінність кордонів – більше не є "священною коровою".

Словом, захоплюй і владарюй… А переможців, відомо, не судять…

На жаль, життя підказує, що у Дугіна на язикові, те в Кремля в голові.

Жаль, що цього ніяк не зрозуміють нинішні державні мужі України. Чи свідомо уникають оцінки подібного. І самостійно, чи, можливо, й з принуки, яку нам простим не збагнути, ведуть Україну на заклання до Митного союзу, метою якого якраз і є – побудова Євразійського простору. За патологічним сценарієм  О. Дугіна.

Схоже на те, що не розуміє всієї складності моменту і парламентська наша опозиція. Вона вся, подібно до мисливців у безмежному сніговому полі,  полює за якимись при марними тушками Табаловими, яких, як мені здається, спеціально підсунули їм для потіхи міжнародні стратеги, майстри відволікати увагу політиків від кардинальних проблем державотворення.

Поки опозиція п’є чаї протягом останніх вихідних, святкуючи якісь свої міфічні перемоги в сесійній залі, із Києва вирушає євразійський потяг, до якого силоміццю, ґвалтом,  заручницею вкинули нашу рідну Україну.

Головним стратегом цієї операції виступає, за моїми оціночними судженнями, не хто інший, як пан В. Медведчук.

Він, схоже, в ці дні і не спить, видаючи "на-гора" один за одним блоги, які вельми схожі на циркуляри товариша Лєніна восени 1917-го.

15 грудня автор створює, як мені здалося, стратегічний документ, щодо необхідності проведення референдуму в Україні з проблем входження до Митного союзу. (Читати тут.)

 Стверджуючи, що цю ідею в незалежній державі підтримує 54% дорослого населення. (Звідкіля такі дані?).

Ведучи розмову щодо необхідності саме Євразійського шляху розвитку України, пан Медведчук строго заявляє: "Хочу відразу ж попередити всіх прихильників і ярих адептів євроінтеграції: зірвати референдум, як це було в 2006 році, вам не вдасться.". Громи й блискавиці водночас летять на голову Хілларі Клінтон, котра мовбито недвозначно дала зрозуміти і Росії, і п’ятій колоні в Україні, що "американська влада має намір перешкодити створенню нової версії Радянського Союзу під виглядом регіональної економічної інтеграції".

Ось, виявляється куди нас провадить цей пан із їхнім Митним союзом, їхньою Євразією……

А 16 грудня ц.р. вже читаємо про те, що унітарна держава зовсім не підходить для України. Звичайно ж, потрібно негайно переходити до федералізації. Мабуть, за прикладом Росії.

Даруйте, але це чітко і однозначно вихід на курс гаспадіна Дугіна…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.