Усьо Донбас-с-с!?

27 декабря 2013, 12:37
Журналіст, письменник
0
816

Кожної доби замахи на майно, життя патріотів України. Масовий терор... Невже це може бути головною ознакою життя нинішньої нашої держави. А де влада? В чиїх вона руках?

Якщо поставити запитання: "яку мету переслідували кривдники журналістки Тетяни Чорновол?", то іншої відповіді, ніж "убити", і бути не може. І ось чому.

Усі удари нанесено виключно по голові. Сила їх співрозмірна каліцтвам, які заподіяні обличчю жінки, де роздроблено все, що тільки могло лопатись і кришитись...  І тому дивно було чути версії "найдосвідченіших професіоналів" спецслужб про автопригоду. Ще дурнуватіше виглядала вона на фоні того, як дороге і лискуче Порше зупинялися, а за тим із розгону, щосили трощило автомурашку, явно намагаючись роздовбати освітлення і двигун маленького Шевроле, аби розправитися з водієм.

Висновок лише один: значить на кону стояли колосальні суми коштів за виконання цього спецзавдання, якщо ціна авто, якого перетворювали в кувалду серед ночі  складає не менше 160 тисяч доларів США.

Чи не нагадує вам, друзі, цей сценарій попередні серії про звірячі вбивства журналістів?

Улітку 1998 року я зареєструвався кандидатом у народні депутати України по 58-му виборчому окрузі у Славянську Донецької області. Виборчу компанію мені допомагав проводити колега, керівник місцевої телекомпанії "ТОР" Ігор Александров. Надзвичайно інтелігентна, світла людина. Сподіваюся, ви пригадуєте, що сталося з ним. За його чесні правдиві виступи в телеефірі група звірів у людській подобі, серед білого дня, перестріли журналіста на вході в приміщення редакції і забили бейсбольними битами. Всі удари наносилися виключно по голові. Так діють лише конкретні, замовні вбивці…

Співставте це з подіями на Бориспільській трасі…

Можна довго розповідати, як "слідство" "призначало" на вакантні посади душогубів декого з числа бомжів, як плутало карти доступу до справжніх винуватців і замовників злочинства. Але є точний діагноз тим діям. Кривавими розправами, смертями неугодних, чесних журналістів засіяно утвердження нової бандитської еліти в Донбасі. Тепер усе це, на превеликий жаль, переросло на всю Україну, бо ви знаєте, хто захопив владу в державі. І що нині приголомшливе і жахливе твориться в країні. Не поминає жодного дня (ось кримінал останньої доби), аби не вчинили злочину, посягання на майно і життя активних людей, патріотів України. І як оцінює ситуацію Держдеп США.

На жаль, втілився в дію лозунг, який повсюдно писали і досі малюють на парканах господарі ночі: "Будєт усьо Добас-с-с!"

Але чому все таки під коток головорізів першою потрапила Тетяна Чорновол? Активна, рухлива, зовні тендітна молода жінка, вагою лише в 55 кілограмів.

Та тому, що в Україні вона перший номер у боротьбі за правду, справедливість і проти влади бандюків. Не шукач політичних дивідендів, портфелю, як усякі нафталінові, проштамповані, а також призначені опозиціонери і таємні підспівувачі харцизникам від влади, а справдешній вартовий істини та  справедливості. Людина, яка заради об’єктивності факту для чергової своєї чесної публікації, в прямому розумінні, забереться на хмарочос, або підкопається під найтовстіший мур, пройде буквально крізь вушко голки, але видобуде доказ свого висновку, переконання. Виведе на світло злодіїв і крадіїв. Справедливо вкаже на хапуг і розтягаїв народного добра.

Цим вона й страшна і для влади, і для розжирілої опозиції, до речі. Також. Власне, для всіх, хто живе грішно, по-злодійськи, по-бандитськи.

Тому, що непідкупна! Така ні на які гроші не поведеться, ні на що не проміняє правду. Кришталево чиста і чесна!

На початку двохтисячних років я зареєстрував і почав видавати приватну газету "Резюме". У світ вийшло лише тридцять три номери. Але я багато сказав у тому виданні. Наклад його складав десять тисяч. Увесь тираж роздавався в приміських електричках і метро…

Тоді, як відомо, сталися бурхливі події 9 березня 2001 року, коли опозиція штурмувала адміністрацію президента. Увечері того ж дня "Беркут" атакував штаб УНА-УНСО, жорстоко побив, покалічив усіх, хто попався там під "демократор", як іще називають гумову міліцейську палицю в простолюдді. Серед інших постраждала тоді і прес-секретар організації, зовсім іще дівчисько Таня Чорновол. Але її не затримали: вона зуміла вирватися, втекти. На неї організували справжнє полювання беркутята, оскільки юна журналістка розповідала про злочин спецпідрозділу проти молодих людей, яких вони немилосердно знищували, просто  таки зумисне калічили. Їй доводилося переховуватися, тривалий час не ночувати дома. Одного разу навіть "застукали" в квартирі на третьому, чи четвертому поверсі – не пригадаю... Але поки менти рвалися в двері, вона зв’язала простирадла і спустилася на дерево…

Про все це розповіла Тетяна в статті, яку написала, на моє прохання, для газети "Резюме". Набираючи той текст для комп’ютерної верстки з її рукопису, я просто дивувався, як вона ще зовсім юна, жовторота так гостро заряджена на боротьбу проти режиму Л. Кучми, скільки вогню, пристрасті в її словах і діях. Дівчина писала про те, що найменше потрібно боятися слуг кривавого ладу, бо страждати за правду це невимовне щастя…

Так, так, у тій її статті про це говорилося саме в цьому ключі…

Передаючи пачку свіжо видрукуваних газет Тетяні, я сказав, що вона чимсь схожа на знаного бразильського проповідника Марігелла, який є автором загальновідомого "Короткого посібника з організації міської герільї". Герильї, себто, боротьби. Позаяк у її статті, зокрема, йшлося про те, як потрібно перевіряти те, чи не стежать за тобою, як належить позбавлятися "хвоста", і таке інше.  Вона сказала, що не чула про такого, але по можливості, мабуть, прочитає це.

Час ішов, і з нечастих публікацій у пресі пані Чорновол можна було зрозуміти, що вона дорослішає, солідно оперується, позаяк публікації її ставали все серйознішими. Поспіль із об’єктами дослідження.

Думаю, що повний розквіт акумулятивних зусиль оригінальної активістки громадянського руху Тетяни  Чорновол припав на останні три-чотири роки. Вона всерйоз і остаточно визначилася з власним творчим амплуа – серйозні ексклюзивні журналістські розслідування. Об’єкт дослідження – бандитська челядь у владі. Найрізноманітніших мастей і ґатунків…

Напевне, їй іще повезло з тим, що до цього, як відомо, був Майдан-2004 року, котрий бодай трішки відкрив шпарину у світ свободи слова через певні, незаангажовані, не прикуплені олігархією ЗМІ. Що вона може за допомогою окремих Інтернет видань виносити результати своїх кримінальних розкопок на люди. Нарешті, що Україна все таки не Росія: там би її розслідування однозначно залишалися б у шухляді, або в кримінальних справах, приміром, за екстремізм…

Гадаю, що ті, хто захопив владу в Україні, несамовито розкрадаючи народне добро, грабуючи всіх і все, водночас будучи "героями" її публікацій, напевне, не один раз уже обговорювали те, як закрити рота цій нестримній, упертій, всюдисущій Тетяні Чорновол. Надто спотворювала вона їм малину, шкодила іміджу, витягуючи за вушка на світ божий усе нові й нові факти спорудження дач, маєтків, створення офшорних фірм на які текли й течуть гроші з України…

Найстрашніше в цій історії те, що розслідуванням злочину проти журналістки займаються якраз ті, хто в той, чи інший спосіб були і залишаються її найзапеклішими  ворогами. Усяко, але повсякчас, повсюдно перешкоджали її активній творчій діяльності. Пригадаймо бодай її несподівані візити в охоронну зону Межигір’я, або штурм автомобіля начебто СБУ біля Українського дому, з якого мовбито прослуховували розмови активістів опозиції. Чи перешкоджання проведенню протиправного засідання Київради, яка вже пів тому втратила свої повноваження. Публікації з розвінчуванням  приховуваних матеріальних достоїнств панів Януковича, Азарова, Пшонки, Захарченка, Медвечука, Клюєва і інших.

Знайте, друзі, одна маленька, худорлява Таня Чорновіл для українського народу дорожча в стократ за всіх  опозиціонерів разом узятих, кожного з яких не копни, то агент влади, то кум олігарха, то залежно від запропонованої ціни, завжди готовий на зраду. За винятком, можливо, справжнього патріота Андрія Парубія і, напевне ж, депутатів від ВО "Свобода"…

А ось Таня Чорновол… Як чітко визначив її амплуа і життєве кредо батько – Микола Іванович Чорновол – "вона завжди на війні…»

Заради всіх нас, до речі…

Слава Україні!

 

 

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.