Як я ледь не став російським шпигуном

3 апреля 2011, 08:43
Журналіст, сценарист документального кіно, автор козюльок.Голова Незалежної медіа-профспілки України. Персональний сайт:www.luka
0
2473

Наткнувся на свою колонку про епізод після російсько-грузинської війни. Здалося мені цікавим. Поставив сюди і відгуки читачів, бо вони найбільше мене здивували. Більшість з них були написані з неприхованим роздратуванням. Чим воно викликане?


Та сама кулеметна стрічка в руках у мене і Олега Дейнеки з 5-го каналу

Лише три години – і я буду в Києві. Хоч яким приємним було відрядження, але додому повертатися все одно приємніше. А тим більше поїздку до Тбілісі в нинішній час можна схарактеризувати будь-якими епітетами, в тому числі й позитивними, але не словом «приємна».

Отож, іще трохи – і я вдома. Уже пройшов усі аеропортові процедури, треба тільки сісти до літака, злетіти і приземлитися в Борисполі. Єдина неприємність – приїхав трохи завчасно і доведеться посумувати в залі очікування. Аж тут чую через аеропортівський гучномовець своє власне прізвище. Лагідний жіночий голос запрошує мене підійти до секції номер чотири. Якщо врахувати, що я пройшов паспортний контроль, то це зробити практично неможливо, хіба що з дозволу найвищого прикордонного начальства аеропорту. Але гучномовець виявляється наполегливим і вдруге повторює запрошення. Я підходжу до кабінки паспортного контролю, там стоять чоловіки в уніформі, певно, прикордонники. На моє пояснення вони лише заперечно хитають головами. Навіть зателефонувати і запитати, що сталося, не погоджуються. Тоді я звертаюся до дівчаток, які сидять при вході до кімнати для пасажирів бізнес-класу. Одна з них погоджується сходити і дізнатися, що там трапилося. Тим часом у моїй голові прокручуються різні варіанти. Може, я забув щось у готелі і вони були такі приязні, що привезли мені це до аеропорту? Та ні – фотокамера зі мною, «комп» зі мною, без паспорта і квитків я просто не потрапив би до виходу на літак. Що це може бути?

Дівчина повертається і каже, що мене запрошує аеропортівська служба безпеки – у мене в сумці щось не те. І тут до мене доходить!

Учора між двома блок-постами російської армії я наткнувся на спалену бойову машину піхоти. Вона стояла метрів за двадцять від дороги, уткнувшись гарматою в небо. Нутро її було цілковито випалене. Я намалював собі в уяві картини жорстоких боїв. Але все виявилося значно простіше. Грузинські селяни пояснили мені, що напередодні тут стояли росіяни і це вони спалили власну одиницю бойової техніки. Ймовірно, вона зіпсувалася, і, щоб не залишати її противникові, військові вирішили її знищити.

Спалена російська бойова машина піхоти

Ми з п’ятиканальцем Олегом Дейнекою пофоткалися на борту, він зробив з «убитої» машини стендап, а я підібрав в якості сувеніру розстріляну і теж спалену частину кулеметної стрічки з однією гільзою. Мені й на думку не спало, що цей шматок металу може викликати у когось підозру.

Попри це, я опинився спершу в кабінеті, як я зрозумів, начальника аеропортівської охорони. Він перевірив мої документи – паспорт, посвідчення «Газети по-українськи». Посвідчення медіа-профспілки дивитися чомусь не захотів. Докладно розпитав мене, де я підібрав цю стрічку. Тоді погодився подивитися мої фотографії з камери. Оскільки там було зображено не лише військових, він запитував про цивільних, хто вони і що вони. Там були ще якісь люди. Вони перемовлялися між собою грузинською.

– Послухайте, це просто шматок металу. Сувенір з поля бою, – сказав я.

- Е ні, Це військове, це… – далі не пригадую їхніх аргументів, бо в них була якась своя логіка, мені не зрозуміла.

Тоді мене відвели до іншого кабінету, і там чоловік у цивільному розпитував те ж саме. Попросив подивитися фото, переклацував у моїй камері їх самостійно. Раптом його обличчя осяяла посмішка. Він показав мені картинку з моєї ж камери і запитав мене, чи я знаю, що то за машина в річці. Дорогою до блок﷓постів на березі Кури ми абсолютно випадково наткнулися на вантажівку з червоним хрестом, котра стояла у воді, і спеціальна техніка готувалася її витягати. Оскільки ми поспішали, то не стали розпитувати, що й до чого, а просто зробили кілька знімків та й годі. Я так і пояснив.

Вантажівка гуманітарної місії вскочила у річку

– Історію знаєте? – запитав чоловік.

– Ні.

З його розповіді я зрозумів, що він чи то супроводжував, чи то керував автомобілем для гуманітарної допомоги. Одна машина тягнула іншу, але зламалося фіксування, і в результаті вантажівка з набережної перестрибнула просто в річку. Добре, що вона була порожньою і вантаж не постраждав.

– Вибачте, а це яка структура мною зацікавилася?

- Міністерство внутрішніх справ. Зараз приїде кримінальна поліція, вони з вами побалакають.

Справді, приїхали чоловіки: один в цивільному, а двоє в жакетах з написом «Police». Той, що в цивільному, напевне, старший, ще раз мене розпитав про все. Інший сказав: мовляв, як же ви таке могли везти з собою? Я сказав, що це шмат металу. Він сказав, що це шмат бойовий, а не просто метал. Мені нічого було йому заперечити.

Нарешті, отой старший запитав мене, чи я громадянин України і про що пишу.

– А що ще у вас у сумці?

Та нічого незвичайного. Ну, пляшка грузинського вина…

Треба було бачити, як просвітліло його обличчя. Моя відповідь явно його розчулила. Він посміхнувся і підставив мені руку – дай п’ять. Тоді сказав: «Ви наші брати. Все буде нормально». Я лише запитав, чи віддадуть мені стрічку.

Автор на БМП з кулеметною стрічкою в руці

Кінець‑кінцем аеропортовий охоронець підвів мене до працівника аеропорту, який відповідав за сумки. Я віддав йому кулеметну стрічку в целофановому пакеті і попросив неодмінно покласти до сумки. Він кивнув головою. Ці рядки я писав у літаку, попиваючи червоне сухе вино. Гадав, чи не обдурять грузини, чи покладуть стрічку назад. У Борисполі, отримавши багаж, відкрив сумку і побачив, що мій сувенір на місці.

Здається мені, що грузини явно передали куті меду зі своїми підозрами. Якби я був шпигуном, то не став би привертати до себе увагу таким сувеніром, як кулеметна стрічка, хай навіть і згоріла. Але у людей, котрі воюють, можуть бути свої уявлення. А коли я приїхав додому і почитав новини, то дізнався, що російські танки зім’яли поліцейські автомобілі біля того самого блок-посту, де я бачив спалену бойову машину піхоти. Отож, можна зрозуміти, чому грузини дмухають на холодну воду…

“Телекритика”, 19.08.2008.

Найбільше мене здивували відгуки під цієї колонкою на “Телекритиці”. Більшість з них були написані з неприхованим роздратуванням. Одна із авторок навіть стверджувала, що я з`їздив на війну попаритися. Сперечатися з цим я не буду, бо це неможливо. Мені цікаво, що цих людей так роздратувало. Там же не було жодної ідеології. Я лише описав нестандартний епізод. Я вирішив поставити їх тут, а раптом хтось пояснить цей феномен.

Коментарі наших відвідувачів:
оля // 21.08.2008 15:35:20
два нарцисса – метросексуал олежечка и необталаненный, но пронырливый стихоплет решили попиариться за счет чужой войны. тьфу, гадость какая!
Інтер (Ярмолюк) бреше // 21.08.2008 08:12:46
Як насправді розпочиналася російсько-грузинська війна http://www.telekritika.ua/daidzhest/2008-08-19/40098
Василь // 20.08.2008 10:44:05
Юра, ну ти ж все таки не клоун:(
Ахрик // 20.08.2008 09:51:51
Вай, совсем человек с катушек съехал. Луканов – ррассейский шпийон! Фамилия – заканчивается на ОВ – значит рассейский, былбы на СКИЙ – был бы польский.Прикидывается украинским нациком, слишком уж усердно. А по сути – дешевка.
Гоги // 20.08.2008 02:46:30
Иными словами, не покупайте своим женам ношеные трусы, у вас что в Москве трусов нет? Это негигиенично и противно. Своим детям не покупайте одежду от убитых грузинских детей. Это точно не принесет им счастья.
Гоги // 20.08.2008 02:44:08
Вниманию москвичей и петербуржцев! Лето продолжается, и многие из вас хотят провести свой отпуск на юге. К вам обращается Грузинский национальный комитет Хельсинкской гражданской ассамблеи. При непосредственном участии представителей, так называемых, миротворческих российских войск и бандформирований различного толка на территориях оккупированных войсками РФ осуществляется массовое мародерство. Мародеры не гнушаются ничем и выносят из домов все, начиная от предметов бытовой техники, до оконных рам и дверей и личных вещей владельцев домов. Добыча мародеров уже появилась на рынках Сочи, Нальчика, Владикавказа, Махачкалы, Моздока и других городов Северного Кавказа, Юга России. По информации агентства «Медианьюс» на рынках продается все, что смогли вывезти мародеры: военные формы грузинских солдат, теле-аудио-видео аппаратура, компьютерная техника, женское нижнее белье, носки, полотенца, унитазы, расчески, детская одежда, тазики, зубные щетки… НЕ ПОКУПАЙТЕ НАГРАБЛЕННОЕ НИ СЕБЕ НИ СВОИМ ДЕТЯМ! ЭТИ ВЕЩИ НЕ ПРИНЕСУТ НОВЫМ ВЛАДЕЛЬЦАМ НИ ДОБРА, НИ СЧАСТЬЯ. НА КРОВИ, СЛЕЗАХ И ГОРЕ ОДНИХ ЛЮДЕЙ, НЕВОЗМОЖНО СОЗДАТЬ УЮТ И КОМФОРТ ДРУГИХ. ПОМНИТЕ, ЧТО У КАЖДОГО ПРЕДМЕТА ЕСТЬ СВОЙ ХОЗЯИН, И НЕ ПО ЕГО ДОБРОЙ ВОЛЕ ЭТИ, С ПОЗВОЛЕНИЯ СКАЗАТЬ, «ТОВАРЫ» ПОЯВИЛИСЬ НА РЫНКЕ.
mazafaka // 20.08.2008 00:26:11
Написано, может и отлично. Но это ж сколько мозгов нужно иметь, чтоб тащить в багаж ленту пулеметную? А потом еще недоумевать – чего они всполошились?
Вано // 19.08.2008 20:30:29
Фамилию поменяй – руссофоб, а то действительно смотришься юродиво
Taras // 19.08.2008 20:20:22
Нефиг гавкать на Луканова. Это вам не парадную хрень кремлевскую у НТВ сосать и облизываться
Придурок, ты куда ехал-2 ? // 19.08.2008 19:41:04
Действительно придурок! Есть журналюги наглые, есть лживые – этот же просто, чмо японське! Сколько радости и восторга как залез на броню, только не понял быдло, что война прошла и за улыбки, в месте где воздух еще пропитан кровь – башку отстрелить. Поежай гоблин на передовую, может и улыбнешься разорванным очком..
Віктор // 19.08.2008 19:29:11
Дуже добра стаття. і не звертайте увагу на …сосів, що пишуть “мир обречён // 19.08.2008 15:45:16″ це вони від безсилля і внутрішньої незадоволеності так пишуть
// 19.08.2008 18:59:26
Супер! Самая гуманная стаья.
Придурок, ты куда ехал? // 19.08.2008 17:21:29
{CENSORED}, ты на войну ехал или на шашлыки в Гидропарке?
bahar // 19.08.2008 16:32:14
Юрію, як завжди Ви молодець! Цікавр.
мир обречён // 19.08.2008 15:45:16
Сколько соплей неслужившего валенка, закосившего по энурезу(?)… Идиотов развелось, пруд, ни трудиться, ни родину защищать… только по команде хозяев с фотоаппаратом бегать, а ведь штаны носит и член вроде имеет. типа, мущщина… тьху! Вот потому грузины и не воины, потому что половина заточена под торговлю мандаринами. вторая половина под бомжевание и пьянство, между ними прослойка женоподобных ценителей кисло-мочевой бормотухи в виде “красного сухого вина”, а “воюют” за едё и бумажные деньги безработные маргиналы. И всё это с большим понтом от имени “Грузии” и “грузинского народа”. Вот и вся правда, без журналистов!
Карина // 19.08.2008 15:33:36
Юра, вы молодец. Как всегда, восхищаюсь вашим стилем.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.