Прокляття країни

19 мая 2011, 08:40
журналист
0
5983

Українцям абсолютно байдуже, що їхня потенційно одна з найбагатших країн Європи нині є найубогішою на континенті, але входить у трійку лідерів за кількістю "Майбахів".


Що їхня країна одна з найкорумпованіших у світі. Їм байдуже, що вчорашня партійна еліта провела приватизацію державного майна в такий спосіб, що найпривабливіші виробництва, побудовані ще за радянської влади, потрапили до рук кількох сімей. Їм байдуже, що в країні побудований типовий олігархат, де вся влада – судова, виконавча й законодавча – належить кільком людям. Українцям байдуже, що до влади нині взагалі прийшла антиукраїнська еліта, котра не має не тільки хорошої вищої, а й просто середньої освіти. З усіма наслідками, що витікають звідси.
Українців найбільше хвилюють проблеми останньої війни, яку вони дружно нині називають Великою Вітчизняною. Ця тема для них найактуальніша й найдражливіша. Вони готові заради перемоги своєї правди й побитися, й наквасити один одному пики. А часом і вбити супротивника.


Ситуацію розпалювання тихої громадянської війни між Сходом і Заходом України давно вже вигадали в колишній метрополії, реалізовуючи давній постулат власників: «розділяй – і володарюй!». З українцями ж, схильними до крайніх проявів індивідуалізму й анархізму, відверто налаштованих проти згуртованості й колективних дій – було найпростіше. Вони самі один одного радо заганяли до імперського стійла й досі не можуть зрозуміти, що лише власна сильна національна держава зможе їх захистити від голодоморів, сибірів, світових і вітчизняних війн. Тому українці такі неуспішні у великих справах, котрі передбачають консолідацію дій, узгодженість, послідовність – бізнесі, науці, управлінні. Такі собі типові середнячки, що самотужки видряпалися на якийсь невеликий рівень.

Щось ніби змінилося в характері наших співвітчизників 2004 року. На короткий період вони стали світовою сенсацією, раптом продемонструвавши світу чудеса братньої підтримки, жертовності й поваги. Звідки це взялося – досі лишається таємницею. Десь приховане спить і поки лише ненадовго прокидається. Ненадовго. Бо після перших же невдач українці готові були на повільному вогні смажити своїх учорашніх кумирів, бо вони виявилися не ідеальними й зовсім не схожими на месій.

Сучасна українська правляча влада в силу свого освітнього й інтелектуального рівня не здатна згенерувати власні напрямки управління й об`єднання країни. Тому вдалася до апробованих старих московських схем розділення й володарювання. І найдивніше – виходить! Просто час від часу варто підкидати дрів у давно вже жевріюче багаття розбрату двох Україн. Для цього використовують власних професіональних провокаторів із обох сторін, котрі годуються найшвидше з одного корита. Особливо актуальне пропагандистське кліше про героїв та зрадників.

Найгірше, що на вигадку якогось лукавого розуму колізія й протистояння переноситься з фронтів Другої світової на пошук нинішніх ворогів. Це вже, схоже, єдиний спосіб виживання Російської держави жити в стані пошуку нових ворогів і перманентної війни. Це універсальний спосіб консолідації імперії, котра вже не один раз розвалювалася, але дивовижним чином її вдалося знову якось зібрати.

Один із етапів такого розвалу відбувся напередодні Другої світової. Інспірована більшовиками Громадянська війна, російськими військами практично зруйнована молода українська державність й анексовані українські землі до складу радянської імперії. Колективізація, організація штучного голодомору 1932-1933 років, терор 1937-1938 років, масові репресії в Західній Україні в 1939-1941 роках, коли 10% місцевого населення відправлено до Сибіру. За що було любити цю імперію і цю владу?

Може, саме тому в багатьох не тільки українських, а й російських селах і містах німців зустрічали хлібом-сіллю. Як визволителів.

На початок 1942 року в німецькому полоні перебувало близько 5,5 мільйона радянських солдатів. Тобто, практично вся кадрова Червона Армія, що розпочала війну, потрапила в полон. А німці на цей час втратили 245 тисяч солдатів та офіцерів. Для довідки: нападаюча сторона завжди у всіх війнах несе втричі більші втрати. Це – аксіома! І це при тому, що на червень 1941 року Червона Армія танків і літаків мала вдвічі більше ніж вся Європа разом узята. Крім того, це все було найновіше озброєння, включаючи 1250 нових танків Т-34 і 630 важких КВ, яких не брала жодна німецька гармата. Одним словом – шалена перевага. І вся ця техніка виготовлена надзусиллями пригнобленого народу за три тижні воєнних дій перетворюється в прах.

Тому, може, й не дивно, що на початок 1944 року колишніх радянських людей, одягнених в німецьку нацистську форму, було близько одного мільйона. Всі вони в тій чи іншій мірі брали участь в бойових діях на стороні нацистської Німеччини проти Червоної Армії. Українців серед цих військових формувань була п`ята частина, тобто близько 220 тисяч. Решта – переважно росіяни. Близько 800 тисяч. І кілька генералів на чолі з генерал-лейтенантом Червоної Армії улюбленцем Сталіна – Власовим.

Але гріх оцінювати трагедію цих людей, котрі потрапили в нелюдські жорна страшних випробувань, з позиції нинішніх примітивних пропагандистських кліше з поділом на героїв і зрадників. Мільйони людей – в тому числі й сотні тисяч росіян – хотіли просто вижити. І це не можна їм ставити в провину, це треба розуміти. Бо то навіть не їхня вина, а їхня біда. Їх поставили в такі умови мудра Комуністична партія та вождь усіх часів і народів. Як поставили в нелюдські умови українців, позбавлених власної держави, котра змогла б їх захистити. І якщо не їхні життя, то, принаймні, пам`ять про них.

В цьому контексті ніяк не можна зрозуміти, кого і що захищає нинішня українська держава й українські урядовці? Яку пам`ять вони прагнуть зберегти – вигадану й заретушовану рожевими фарбами чужу, для котрої Велика Вітчизняна – то останній позитивний образ Російської імперії? Чи – трагічну, але свою? Але навряд чи вони розуміють, що у них своє, а що чуже. Як, врешті, й більшість співвітчизників. І в цьому прокляття країни – висіти розчепіреною над прірвою.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.