Після суду: все спочатку

14 октября 2011, 12:09
журналист
0
5622

Гадаю, переважна більшість українців до останнього була певна, що за будь-яких розкладів Юлію Тимошенко до в`язниці не засадять. Тому за процесом спостерігали з певною долею скепсису та недовіри як до суддів, так і до підсудної.

Схожа реакція була й на судове переслідування колишнього міністра МВС Юрія Луценка: по-людськи шкода, але самі винні. Досить убогі провінційні шоу надто затягнулися в часі й стали алогічним по сутті й абсурдним за формою.

Першими, в кого здали нерви від українського судового маразму, стали зарубіжні політики та громадські діячі. Реакція від Вашингтону-Парижу-Брюселю-Берліну й до Москви була однозначною: припиняйте фарс: у діях колишнього прем`єр-міністра відсутній склад злочину. Але Віктор Янукович як безсумнівно головний замовник театрально-судового дійства таки виявився послідовним. Судовий вирок своєю безглуздістю й тупістю вразив багатьох. У всьому світі.

Звичайно, Тимошенко як і Луценко та інші посадовці з минулого уряду  за тиждень-другий таки вийдуть із в`язниці на свободу після декриміналізації парламентом статті, за якою їх притягнуто до відповідальності. Така логіка розвитку ситуації. Янукович  Москви боїться значно більше ніж Заходу, тому змушений буде поступитися. Якщо досі він цього не зрозумів, то йому підкажуть його спонсори й бізнесові партнери, гроші, нерухомість і підприємства яких знаходяться, очевидно, не в буремній і непередбачуваній Білокам`янній, а в благополучних та спокійних країнах Європи та Америки.

Звичайно, в шалі помсти й страху перед все ще живими конкурентами, можна й на партнерів наплювати. Й далі сидіти собі на золотому унітазі й зображати з себе арабського шейха. Проте це веде до бунту на власному кораблі, який при всій його показній безконфліктності й так роздирають внутрішні суперечності різних груп впливу.

Крім того, Віктору Федоровичу страшенно хочеться визнання. Й не тільки в окремо взятому регіоні з постановочними потьомкінськими селами й вдячними підданими совкової національності. Януковичу хочеться ще й бути на рівних з лідерами тієї ж Європи!

Спроба залякати країну й остаточно знищити опозицію й усіх незгодних із діями нинішньої влади, схоже, провалилася. Спроба замаскувати за гучними політичними процесами інтелектуальну убогість й управлінську яловість владної команди, що вилилась в фатальному падінні її рейтингу, розвалюється на очах. Все зрозуміліше, що половинчасті реформи є фікцією, за якою криється тільки одне бажання: перерозподіл власності й подальша її концентрація в руках наближених осіб. Все це веде до краху.

Ні, не країни. Країна ще й не такі турбуленції витримувала; вона лише переконається в здатностях одного зі своїх лідерів, якому дала можливість і необмежені повноваження виконувати всі свої численні обіцянки. Чим визначеніша й прозоріша  ситуація, чим зрозуміліші дії її лідерів і очевидніші результати їхньої роботи, тим швидше лікуються ілюзії чи навпаки підігріваються надії.

 Звичайно, зараз Віктор Федорович дуже розгніваються й шукатимуть винних серед своїх. Найближчим часом полетять голови соратників – найшвидше прем`єра, прокурора, міністрів, радників. Президент намагатиметься продемонструвати всьому світу, що його підвела недостойна команда, якій він так безоглядно повірив. І це буде з його боку логічним і правильним.

Врешті, Європа трохи повагається, добре насторожена варіантом демократії донецького розливу, але згодом прагматичні резони отримання надійного східного буфера,  перспективного ринку з надзвичайними аграрними можливостями  візьмуть верх і Україна таки отримає асоційоване членство, вільний ринок із ЄС і доступ до сучасних технологій. А отже, змушена буде поволі приймати демократичні засади вільного світу. Так, усе це буде під тиском і серйозним контролем. Але буде.

Ось хто в Україні керуватиме цим процесом – питання. Чи зможе Віктор Янукович швидко оговтатися від деморалізації очевидного програшу, зупинити за точним визначенням І.Богословської «азаровщину», характерну демагогією й пустодзвонством, й набрати команду ділових, вольових, а головне порядних людей, котрі, врешті, реально займуться реформами?

Юлія Тимошенко продемонструвала під час цього ганебного судового процесу неабиякі вольові якості й фантастичну мужність. Вона вистояла до кінця, хоч навряд чи була певна, що так швидко вийде на волю, отримавши таку колосальну підтримку світу, котра вирішила долю може не тільки її, а й країни.

Але чи зможе пані Юлія, вийшовши на волю, отримати підтримку власного народу, змарнувавши свого часу його довіру? Чи зможе забути особисту образу й перейти від прокльонів на адресу своїх ворогів, де вона великий майстер, до конструктивної роботи? Чи зможе вона сформувати нову команду (оскільки старої фактично в неї вже немає)  на засадах не особистої відданості, а ділових якостей? Чи зможе вона, врешті, сформулювати стратагеми українського розвитку і запропонувати реальні шляхи їхнього розв`язання?

Врешті, все починається спочатку. В обох основних лідерів громадської думки ще є шанс рішуче вплинути на позитивний розвиток держави. Чи зроблять вони правильні висновки зі своїх фатальних помилок і зможуть піти далі – від цього залежить темп модернізації держави. І їхня особиста доля. В іншому разі їм уже є зміна. Й зміна хороша. Схоже, молоді сили свідомі своєї місії й таких прикрих помилок не робитимуть. Чи в нас поки всі вчаться лише на своїх?

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.