Люди з гідністю не дозволили б поводитися з собою так,як поводиться з ними влада

30 октября 2011, 12:46
Журналіст, сценарист документального кіно, автор козюльок.Голова Незалежної медіа-профспілки України. Персональний сайт:www.luka
0
2487

Інтерв`ю для Галицького кореспондента


На своїй персональній інтернет-сторінці Юрій Луканов воліє називати себе «серйозним журналістом,який часто валяє дурня». Ця самохарактеристика лише на позір видається парадоксальною. Серйозність і ґрунтовність Луканова як політичного оглядача і журналіста-розслідувальника цілком органічно поєднується з його гумором і сатиричним хистом,який на собі відчули майже усі політичні діячі сучасної України –персонажі його епіграм-«козюльок» і «пієсок».

Серйозний журналіст Луканов свого часу провів журналістські розслідування,які врятували від в’язниці двох безневинно засуджених за вбивство,видав жорстку аналітичну розвідку «Третій Президент. Політичний портрет Леоніда Кучми»,зняв документальні фільми «Три любові Степана Бандери» і «Хто ви є,містер Джекі?»,написав сотні статей і колонок.

А з іншого боку,Луканов,який «валяє дурня»,видав книжку віршованих мініатюр «Козюльки»,в яких уїдливо висміяв усю так звану політичну еліту. Ну,наприклад:

«Мали пацани сходняк

Про життя насущне.

Янукович тепер –«Так!»,

Ющенко –«Тому що!»

І хоча улюбленим висловом Луканова є «не стався до життя надто серйозно –все одно живим тобі з нього не видряпатися»,до Івано-Франківська він недавно завітав із цілком серйозною метою –для участі в дискусії про громадянську гідність сучасної української людини.

Захід відбувся з ініціативи народного депутата Романа Ткача і депутата Івано-Франківської міської ради Руслана Терешка.

- Пане Юрію,якщо Ви погодилися на участь у дискусії з такою темою,отже,вважаєте,що з гідністю в українців сьогодні щось негаразд?

Люди з гідністю не дозволили б поводитися з собою так,як поводиться з ними сьогодні наша влада.

В принципі,українці все ж реагують,намагаються протестувати. Був Податковий майдан,є рухи протестів і таке інше. Думаю,це мало б бути набагато потужніше і сильніше,тому що наразі протести не дають якогось достатнього ефекту.

Але не варто розмову про гідність вести лише в координатах «влада-народ». Почуття гідності –воно у людини або є,або його немає,в принципі,безвідносно до того,яка влада надворі.

Зрештою,якщо є в людей гідність,то вони собі і відповідну владу вибирають. І якщо є критична маса людей,які мають почуття гідності,то вони змусять навіть диктатора рахуватися з собою,зрештою,він зможе стати диктатором,хіба винищивши фізично частину цих людей…

Не відкрию секрету,чому сьогодні маємо те,що маємо:народ і справді був понівечений голодоморами,розстрілами і тюрмами…Якось Олександр Кривенко розповідав про своїх предків,що пережили голодомор,про страх,який в них залишився до кінця життя…Моя прабаба,яка також пережила той голод,завжди після їжі згрібала зі столу крихти і клала до рота,аби нічого не пропадало,і наказувала мені –доїж,бо той шматочок буде за тобою ганятися…Такий страх передається навіть нащадкам. Тому питання є,його не вирішиш одним махом…

І все ж мені здається,що гідність у людей таки прокидається. Наші співвітчизники розуміють,що відбувається,але просто зараз ще бракує рішучості і вміння,аби відстоювати свої права.

- Справу Тимошенко і суспільну реакцію на вирок можна вважати тестом для українців на громадянську зрілість?

Що стосується суду над Тимошенко і вердикту,як на мене,зрозуміло:героїня Помаранчевої революції,яку народ свого часу підтримав,після своєї поразки на президентських виборах не зробила жодних висновків. Принаймні,ми цього не побачили…Риторика її лишилася та сама:нічого не пропонує предметного,тільки сварить владу і заклинає «банду геть!».

І коли Тимошенко посадили,народ десь відчував,що це не його війна,що це бійка між двома кланами. Тому він не поспішає підтримувати Тимошенко. Але до почуття гідності це не має стосунку.

З іншого боку,мала б спрацювати елементарна логіка:мовляв,якщо вже Юлю посадили,то що ж нас,простих смертних,чекає? І справа навіть не в тому,винна вона чи ні. Думаю,як добре попорпатися,її гріхи можна було б витягнути на світ Божий і саме за них покарати. Але ж цього не зробили. Її просто тупо посадили за якоюсь совєцькою статтею 365,яка залишилася в Кодексі з 1962 року. От що просто жахливо,це так…

Але за нею народ не йде не тому,що в нього немає гідності. А тому,що бачить:міняти шило на мило,Януковича на Тимошенко –мало що дасть…

Хіба ж не Тимошенко привела в парламент Андрія Портнова і почала судову реформу,яку той завершив вже у команді Януковича? Ця реформа остаточно узалежнила суддів від Адміністрації Президента,отже,вона сьогодні пожинає той урожай,який сама ж і посіяла.

- У нас щоразу після виборів між обраним політиком і виборцями негайно чомусь росте стіна…Між владою і українцями. Наче влада –чужорідне тіло на цій території. Чому так?

Народ після виборів розвертається і йде займатися своїми справами. А практика показала,що так не можна,що влада має постійно бути під контролем,бо влада –це не лише якась даність,а й процес,за яким треба стежити,контролювати його. І лише тоді влада буде працювати ефективно,коли за нею слідкують,коли вона буде відчувати,що це вона на службі в громадян,а не навпаки –громадяни лохи,яких влада використовує для свого збагачення. Поки що,на жаль,маємо другий варіант. Але знову ж таки повторюю:українці прокидаються,тому конфлікти між владою і народом дедалі частішають.

Та ця влада навряд чи відступиться просто в результаті демократичних виборів. Скоріше,вона буде битися за своє перебування біля корита до останнього. І це все може завершитися якимсь кривавим потрясінням. А біда в тому,що в результаті кривавих потрясінь і революцій до влади приходять нерідко ще більші негідники.

- Що спонукало Вас знімати кіно про Бандеру і Марченка? Пошук громадянського ідеалу?

Роблячи фільми,я передовсім шукав цікаві людські історії. Коли я докладніше познайомився з історією Бандери,прочитав стенограму суду над Сташинським,убивцею Бандери,то збагнув:там настільки змішалися драма,трагедія,високе і низьке,зрада і самопожертва,що не Луканов потрібен,а Шекспір. Думаю,ця тема ще чекає свого Шекспіра…Врешті,я знайшов можливості і зняв цей фільм.

А стосовно Валерія Марченка –це також дуже цікава людська історія. Коли Валерій сів на зону,то через правозахисну організацію «Емнесті інтернешнл» йому написала громадянка Голландії Джекі Бакс,і потім вони листувалися чотири роки,а в житті так і не побачилися. В них були дуже ніжні і вдумливі листи. І він в її житті,а вона в його відіграли дуже велику роль.

Так-от,у цих людей –і в Бандери,і в Марченка –була гідність,але я б сказав,що це дві різні гідності.

Бандера боровся за гідність усієї нації й за незалежну Українську державу. А Марченко протистояв совєцькій державі і відстоював свою власну людську гідність. До речі,я не виключаю,що у разі реалізації Української держави під проводом Бандери міг би бути конфлікт між ними –між Марченком і Бандерою. Бо Бандера усе ж був досить тоталітарним лідером і не міг бути іншим в ту епоху. А Марченко був людиною,яка вимагала,щоб держава з ним рахувалася…

- На Вашу думку,в українців сьогодні є люди,варті вважатися моральними авторитетами?

Моральний авторитет сьогодні –це Ліна Костенко. Вона пише геніальні твори (забудемо її останній невдалий роман). Крім того,вона протягом усього свого життя…Ну,ви знаєте,що в совєцькі часи,аби видати книжку,поет мав написати «паровоза» –вірша про Леніна і партію,наприклад,для проформи. А за ним друкувалися вірші,які претендували вже на справжнє мистецтво. Так-от,Ліна Костенко ніколи жодного рядка для проформи не написала. Вона мала залізну волю і писала в стіл роками. Це свідчить,що вона –людина незламна,у неї є моральні принципи і,відповідно,моральний авторитет.

- А Чорновіл,наприклад,в команді якого Ви працювали,створюючи для НРУ прес-службу?

Стосовно Чорновола,так,я з ним працював,створив і керував прес-службою Народного Руху України. Так,ця людина не поступалася своїми принципами,за що й сіла свого часу на зону. Але йому не вдавалося втілити свої принципи в політиці.

Сьогодні існує билинна легенда про Чорновола,але на момент кінця 90-их його рейтинг сильно впав,і це наслідок саме того,що він не зумів втілити декларовані ним самим цінності і завдання в життя. Тому моральний авторитет,як на мене,передбачає,що людині все ж вдалося реалізувати свої переконання –не важливо,чи в політиці,чи в літературі.

- В кожному разі ті,що прийшли після Чорновола,удостоїлися з Вашого боку тільки дошкульних «козюльок»…

«Козюльки» –це політичні епіграми,які я пишу вже давно…Політики –далеко не найкращий матеріал для створення моральних авторитетів,але політика –дзеркало суспільства. І коли ми маємо сьогодні Януковича,то,може,ми на нього заслуговуємо…Я часто бачив,коли громадяни ганьблять президента чи якогось чиновника за злодійство,але вони це роблять не тому,що хочуть виправити ситуацію,а тому,що вони самі не біля корита…А опинилися б на його місці –робили б те саме.

Думаю,це йде з совка,коли влада робила вигляд,що вона нам платить,а ми для них вдавали,що працюємо. Красти в держави гріхом взагалі не вважалося,і ці звичаї залишилися на сьогодні…Так і до сьогодні простий український народ,що традиційно оголошується мудрим і працьовитим,насправді нерідко виявляється досить злодійкуватим і схильним до шахрайства.

- В такій ситуації,можливо,валяти дурня –це жест відчаю? Від безвиході,в якій,крім сміху,нічого не залишається?

На ситуацію я впливаю своєю роботою. Я сподіваюся,що крапля за краплею,а камінь точить…Та найбільше задоволення я таки отримую від писання епіграм. А ще пишу невеличкі смішні «пієски» на актуальні політичні теми.

Таким чином я й валяю дурня,сміючись над цим світом. Бо ставитися до нього виключно серйозно –це означає,що ви будете втрачати…Бо цей світ таки вартий висміювання.

- В українській журналістиці Ви спробували себе в дуже багатьох амплуа –газетяр,телевізійник,радійник…Наскільки робота журналіста здатна впливати на реальність? Відчуваєте результативність власної праці?

Я пишу не тільки про політику,а займаюся і правами людини. Свого часу я провів цикл журналістських розслідувань і сьогодні продовжую відстежувати цю тему –про «вбивць»,які не вбивали. У нас багато людей,які сидять за інших,замість реальних злочинців. Звісно,це стосується не тільки вбивств,а й інших злочинів,але вбивство –найважчий…Сталося так,що я фактично витягнув з в’язниці двох невинно засуджених за вбивство. Їхні справи були шиті білими нитками…Це,звичайно,не тільки моя заслуга –бо я розслідував ці випадки. А після Помаранчевої революції наша система юстиції справді на якийсь час змінилася,може,злякалася…І справи закрили,людей випустили за недоведеністю. Коли ж влада побачила,що жодних змін насправді не стається,людей ледь знову не запроторили за ґрати,знову довелося про це писати. Зрештою,людям дали спокій.

Але насправді журналістика і не повинна давати моментальний ефект. Це чинник,віддалений у часі. Він поступово міняє суспільство,хоча,на жаль,не так швидко,як цього б хотілося.

- Як би Ви оцінили нинішній стан української журналістики?

Журналістику не варто виривати з контексту суспільних процесів. Коли в середині 80-их почалася перебудова і гласність,була ейфорія,з’явилася можливість писати,критикувати можновладців…І ми просто кайфували від цієї свободи,смакували нею.

Ми вчилися коректно використовувати цю свободу…Але вже й тоді з’являлася заказуха.

Втім,саме завдяки українській журналістиці сьогодні є певна кількість людей,які кажуть «ні» цій владі. Врешті,саме з журналістських протестів свого часу почалася й Помаранчева революція.

Нинішня влада намагається системно придушити журналістику. Але все ж завдяки журналістам ми критикуємо владу,тримаємо її в напрузі,і суспільство залишається поінформованим. Але,звісно,є журналісти,які кажуть «так»,ми будемо робити все,що скажете,аби ви тільки платили…І ці дві журналістики співіснують сьогодні.

Наприклад,те,що відбувається сьогодні на нашому телебаченні,–це і тренд,і свідомі зусилля певних осіб,хоча я не прихильник якоїсь теорії змови. Є суспільна тенденція,і телебачення на неї відгукується. Я особисто телевізор майже не дивлюся.

Одна з причин такого плачевного стану з телевізією:в нас нема нішевих каналів –новинних,зокрема,каналу документального кіно,суто розважального…Тому на наших каналах –всього потроху і вони намагаються подобатися всім,якісь опосередкованій масі. А маса найкраще сприймає тупу розважайлівку. Або підміну серйозних розмов –профанацією,як на шоу Шустера.

Розмовляв Андрій СОВА

Галицький кореспондент 27.10.2011.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.