Юля-зозуля і три яструби-Президенти із чотирьох…

12 декабря 2011, 00:18
Журналіст, письменник
0
3402

Штрихи до політичного портрета власниці "вишуканої" камери Лук’янівського СІЗО і вічної головної болі влади…

Якби я тебе, мій добрий читачу, запитав зараз, хто така Юлія Тимошенко, яку б ти коротко відповідь склав? При чому не однослівну, на кшталт того, що герой чи злодійка. А більш помірковану, таку, котра б вклалася в одне-два речення, але й не більше.

Зізнаюся, що впорядкувавши цей запитальник для інших, я, грішним чином, і сам не маю, а ні короткої, а ні навіть розширеної, ґрунтовної відповіді на цей публічний запит. І питання це я поставив ще, можливо, й тому, аби звірити свої відчуття з чужими.

Це, ймовірно, ще й тому, що для характеристики образу цього політика, прізвище якого нині на устах всієї, як мінімум, Європи, повсякчас, погодьтеся, знаходяться нові й нові якісь штрихи, доповнення, котрі так чи інакше розширюють вже певні уявлення. Іноді ці додатки, що тут гріха таїти, геть спотворюють попередню уже сформовану картину.

Але давайте разом поміркуємо хоча б над таким. Із ким зі своїх колишніх патронів залишилася в нормальних, людських стосунках пані Тимошенко?

Першим таким був колишній прем’єр-міністр України Павло Лазаренко. Якщо не помиляюся, то іще 1998 року вони так потрощили горшки, що розбіглися, мовбито кораблі у морі. І зовсім не через бізнес, не через гроші, якби могло здатися декому. А через політичну тактику і стратегію опозиційної боротьби партії "Громада" проти Л. Кучми. Коли Павло був на правах лідера, Юля – у нього підпасич. А якщо точніше, позаяк усе відбувалося у мене на очах, то Юля-зозуля не могла змиритися з тим, що в гнізді не вона вождь-господар. (Тут у дужках принагідно уточню для тих, хто, припустимо, не зрозумів авторської метафори про зозулю. Ця птаха, як відомо, підкладає свої яйця в чужі гнізда, виштовхуючи господарські геть).

Так що перший політичний проект Юлії Володимирівни – партія "Батьківщина" – продукт запального, безпощадного конфлікту з колишнім протектором.

Далі у прицілі був ненависний Л. Кучма.

"Кожен день перебування при владі режиму Кучми – це крок України в прірву! Тому президентові негайний імпічмент!" Хто іще окрім неї міг сказати так лаконічно і влучно з парламентської трибуни, висловивши тим самим, звісно ж, бажання багатьох.

Але водночас пані Тимошенко начебто була помічена на вечірньому чаювані у тодішнього кривавого глави держави. Тут мої інформатори розбігаються в своїх висновках. Одні стверджують, що задушевні бесіди стосувалися виключно персони Павла Івановича, інші переконанні – жінки завжди подібно, саме з "чайних" дверей, заходять до високої державної влади. А леді Ю (так її тоді величали, чого, до речі, вже не зустрінеш у пресі декілька років), й справді невдовзі опинилася в кріслі віце-прем’єр-міністра.

Наступний нинішній непримиримий ворог Юлі-зозулі – Віктор Ющенко. Із грудня 1999-го вони тандемом працюють в унісон, на одному диханні наводять порядок, підносять економіку. А потім вона працює "прачкою" в штабі лідера помаранчевих…

Тут я би сказав, що великий пролетарський вождь Ульянов-Ленін, готуючи своє безсмертне вчення, явно помилився з роллю кухарки, яка, відомо, запросто може управляти державою. Пані Тимошенко геть зламала цей тривіальний стереотип. Вона власним прикладом довела: куди краще цю справу за кухарок роблять такі харизматичні прачки штабних онуч, як незамінна Юлія Володимирівна.

Що стосується Віктора Федоровича, то він завжди був опонентом-супротивником у Ю. Тимошенко. В. Янукович дванадцятий прем’єр-міністр, вона тринадцятий, він п’ятнадцятий, вона – шістнадцятий… Потім ці дивні за своїми результатами президентські перегони…

І якби підбити короткий підсумок зробленого та здобутого, то виходить, що за неповних чотирнадцять років активної політичної боротьби Юлія Тимошенко досягла приблизно такого. Залишилася єдиним лідером помаранчевого Майдану (Ющенка давно скинуто до кювету). Але оранжева революція врешті-решт привела на пост глави держави політичного Її противника – донецького біло-голубого В. Януковича. Здається, це якраз вкладається в русло того меткого, цільного висловлювання Отто фон Бісмарка, який стверджував, що революції замислюють романтики, здійснюють фанатики, а їх результатами користуються покидьки.

У підсумку Юлія Володимирівна виборола начебто камеру з посиленою охороною, розміром у двадцять квадратних метрів, з плазмовим телевізором, душем і персональною парашею…
Скромно, чи не так?

Крім того, проти неї, аж до тремтіння у піджилках, три із чотирьох Президенти України (з Л. Кравчуком її просто не зводила доля на владних стежка-доріжках).

А хто ж за Юлією Тимошенко?

Про це детальніше в наступному посту мого блога…
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Журналисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.